Столяр має 6000. Молодий учитель/лікар – тисячу. Вибір – за вами!

Абітурієнти обирають майбутню спеціальність зважаючи на кілька чинників. На першому місці – імідж, рейтинг, престиж.

Хоча на ділі головну роль мав би грати банальний розрахунок. Вихід повинні були б підказати відповіді на такі запитання: "Чи я знайду роботу із таким дипломом? Чи матиму від неї задоволення і достатній прибуток?". Оскільки більшість молодих людей і навіть їхні батьки реалій не бачать, а мріють лише про диплом (аби лише був!), то тепер нікого не дивує, що хорошого спеціаліста – молодого фахівця із робітничої професії не знайдеш навіть удень із вогнем. Тим не менше, нікого вже не дивує, що столяр чи сантехнік сьогодні має зарплату 6000 гривень, а фахівець із дипломом - хіба що половину цієї суми.

Про все це та інші нюанси ми спілкувалися з експертами Громадської ради RIA, яких запросили у нашу студію 16 жовтня 2013 р.

Відео дня

- Коли ми говоримо про працевлаштування, то розуміємо, що йдеться про самореалізацію людини: чого вона хоче в житті, чого досягнула, чи її очікування співпали з реаліями?

Згоден, що дуже багато залежить від самої людини. До прикладу, один із наших випускників Михайло Комарницький торік як столяр виграв четверте місце на олімпіаді серед учнів профтехучилищ. За це він отримував президентську стипендію – 800 грн. Тепер юнак працює у Києві, вахтовим методом. Розмір його зарплати – 6000 грн. Звісно, він задоволений і своєю роботою, і платнею. Михайло багато здобув, у тому числі визнання як фахівець.

Натомість, коли ми аналізуємо ситуацію у вищих навчальних закладах, то пересвідчуємося, що чимало абітурієнтів вступали на ті спеціальності, які в принципі не мають жодних перспектив в Україні, але є ще модними і фактично створюють безробітних. Натомість рівень працевлаштування після закінчення профтехосвіти набагато вищий. Просто те, що пропонує ринок, вищі навчальні заклади не враховують. Чому? Тому що діє дуже складний механізм. Він має виглядати так: школа-вищий навчальний заклад-перше робоче місце. Натомість там є "прошарки": органи управління освітою, а лише після цього – бізнес, економіка. Тобто життя, яке обирає тих, хто потрібен. Виправити ситуацію можна буде тільки доті, коли ми цю систему спростимо, зробимо прозорішою.

Зоряна УДИЧ (33 р.), викладач педуніверситету:

- Причина – не одна, їх – цілий вузлик. По-перше, йдеться про менталітет нашого суспільства, в основі якого лежить викривлене бачення престижності професії. Тож на вибір фаху дитиною впливає не лише думка батьків, а й менталітет. По-друге, у нас – низький рівень профосвіти. Діти в школі отримують багато знань, але не знають, як їх реалізувати. Тому випускник зазвичай не знає ні своїх задатків, ні потенціалів, навіть бачення свого місця у житті, у суспільстві. Відтак абітурієнти подають документи у вуз одночасно на кілька спеціальностей, у різні вузи. Врешті вони вступають туди, куди потрафлять. Вибір професії навмання призводить до того, що пізніше настає розчарування.

Інший бік проблеми – економічна ситуація в державі. Можна говорити і про рівень зарплати у різних галузях, і про те, що навчальні заклади вводять нові спеціальності, а держава під них не вводить робочих місць. Наголосити я хотіла б і на дуже низькому рівні професійної підготовки молодого покоління. Молодь, здобуваючи певну професію, намагається не виконувати взяті на себе зобов’язання. Наприклад, є наказ Міносвіти, за яким випускники педвузів, які йдуть працювати до школи, отримують одноразову допомогу у п’ятикратному розмірі заплати, тобто майже 6 тис. грн. У наступному році ця сума буде десятикратною. Звісно, з неї податок знімають, але все одно сума – суттєва. До того ж, знімається проблема і з житлом. Та навіть за таких умов є випускники, які, вступивши до вузу за цільовим направленням, відмовляються їхати на роботу!

Андрій ПРИСЯЖНИЙ (50 р.), голова облради профспілок:

- Причини невдоволення людей своєю роботою я розділив би на економічні та морально-психологічні. Мусимо визнати, що сьогодні рівень зарплати у більшості галузей економіки не дозволяє людям бути задоволеними своєю працею. Недарма ж на Тернопіллі рівень бідності становить 45%. Зовсім недавно одна шанована європейська інституція провела дослідження. У результаті - Україна разом із Молдовою і Білоруссю опинилася за рівнем статків поруч із рядом африканських країн. Ми маємо друге місце знизу в Європі - за рівнем доходів, а рідна Тернопільщина – у самому низу рейтингу областей за рівнем зарплати в Україні. Звісно, це справляє вплив…

Щодо морального задоволення. Згоден, школяру ще важко зорієнтуватися, який майбутній фах він може для себе обрати. Пригадую себе у тому віці. Я мріяв бути… головою колгоспу. Я цікавився, яким чином можна здобути таку посаду. Мені сказали: можеш йти в педінститут на історичний факультет, бо там готують партійні кадри, або ж іди в сільськогосподарський, а тоді щаблями піднімайся нагору. І я пішов у сільськогосподарський! Але волею долі став громадським діячем. І така робота дає мені і моральне задоволення, і відносний статок.

Думаю, багато залежить від того, як дитину зорієнтують батьки. Важливо, як проявиться схильність до тієї чи іншої діяльності. Втім, давати рецепти у такій справі важко…

Андрій ГІРНЯК (35 р.), психолог, викладач економічного університету:

- Для Тернополя, в якому діють і щороку мають випускників чотири великих вузи, проблема працевлаштування є дуже актуальною.

Згоден, що багато людей не задоволені своєю роботою. Люди самі є творцями свої долі. Тому, перше за все, у своїх проблемах мали б нарікати на себе. Але тут і суб’єктивний аспект, і об'єктивний момент. Почну з другого. Днями прочитав такий вислів: "Сидить на роботі і думає, де б її заробити". Тому що основне місце праці здебільшого достатнього доходу, зиску не приносить. Хоча ця робота може дійсно людині подобатися.

Друга складова. У нас готують студентів, яким важко адаптуватися, пристосуватися до нових умов, швидких змін. Молодь просто не навчають трансформуватися, проявляти гнучкість. Відповідно, людина тоді не задоволена… Як студенти обирають майбутню спеціальність? На першому місці – імідж, рейтинг, престиж. Далеко не завжди молодь замислюється над тим, що їй подобається і до чого вона має хист. Це дуже схоже на те, як вийти заміж за розрахунком. Ви тоді маєте досить грошей, гарний будинок, але чомусь це не дає задоволення. Вибачте, а хтось вам винен? Ви ж самі свій шлях обирали! Ви ж могли вийти заміж за коханням. У таких випадках часто доводиться починати спільне життя у наметі.

Багато молодих людей хочуть відразу мати золоті гори. Але так не буває!

Григорій НЕЦЬКАР, священик (Духовний центр ім. Данила Галицького):

- Повірте, і серед священнослужителів є такі, які не задоволені вибором свого фаху…

Коли дитятко народжується, його хрестять. Так у нашій традиції заведено. І насіння Божої благодаті, яке потрапляє у душу маляти, повинно прорости хорошими плодами – віра, надія, любов, премудрість, милосердя. Для такої людини нічого страшного немає, тобто її не злякає жодна професія – лікар, вчитель, юрист чи комбайнер... Якщо ти взяв свій хрест достойно, то ти його і понесеш. І якщо після вузу тебе направлять з Тернополя у Житомир чи Донецьк, то ти поїдеш, бо у серці є любов.

Так, школа багато в чому відстає. Власне, і статус вчителя колись і тепер – різні речі. За Польщі було чітко виписано, що вчитель на господарці може мати тільки дві гуски, кілька курок. Боже борони, вирощувати свиней чи тримати корову! Такого права не було… А сьогодні вчителі займаються бізнесом. Життя змушує, потреба є. Щоб вчити дітей, вчителька на селі мусить тримати худобу. Інакше ж не проживе! Напевно, у цьому є якийсь промах.

Апостол Петро, звертаючись до вірян, казав: "Ви є храм Духа святого!". Кожен із нас, кожна наша домівка є маленьким храмом. От як він буде дітей виховувати, так у них життя далі і складеться. Все починається з родини, батьків. Коли буде та жертовність у кожній людині, то буде і відповідна віддача. Так, заробітчанство – величезна проблема. Немає батьків, немає кому виховувати мораль у дітях…  

Ігор РАВЛІВ (59 р.), нач. відділу працевлаштування студентів техуніверситету

- Задоволення-незадоволення професією – речі відносні. Якщо робота буде легка та високооплачувана, то не знаю, до чого дійде. Так, праця часто важка, із потом і кров'ю, але врешті вона таки дає задоволення. Звісно, у плані профорієнтації мають працювати всі: від сім’ї до держави. Адже якщо брати Тернопільщину, то у нас – критична ситуація на ринку праці. І чинників є багато. Скажімо, Міносвіти цим питанням зовсім не хоче займатися. Зрештою, про ситуацію на ринку праці мали б дбати насамперед Мінфін та Мінекономіки. Повинна бути якась молодіжна програма, принаймні на рівні області. Нехай би кожному вузу віддали бодай по десять місць. І щоб ми обов’язково прозвітували про працевлаштування цих молодих спеціалістів. Натомість ми нині звітуємо про працевлаштування випускників взагалі. Хоча нам ніхто не допомагає це здійснити…

Я знаю, що є такі гарячі голови, які стверджують, що нам не треба стільки студентів. Огульно пропонують щось скорочувати, аби не зрозуміло що зекономити. Однак ви врахуйте, що вузи – це також робочі місця і для професури, і для молоді. Як викинути всіх на вулицю? Повинен йти кінь, а за ним – віз, а не навпаки. Викинути те, що вже є на возі, і казати, щоб кінь ішов уперед – неправильно… Так, життя вносить корективи. Але робити зміни треба розумно і виважено…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.