П’ять годин у масивних кросівках під палючим сонцем, а потім зливою: падала, повзла, стрибала, стріляла. У рамках проекту «Журналіст міняє професію» частково спробувала себе в ролі простого солдата.

Можливість побувати «в шкірі» військовослужбовців, відчути всі складнощі тої професії, із нагоди Дня журналіста тернопільським медійникам подарували 44-а окрема артилерійська бригада та її прес-офіцер Юрій Кульпа.

Везе автобус шалений

Напередодні професійного свята рушаємо… Збір на КПП, 13.45. Але зранку лив дощ, як із відра?.. «Нічо, у військових усе по плану», - каже Юрій Кульпа. Берем дощовики. Чекаємо решту колег. Автобус шалений – звертаю увагу на напис, посміхаюсь, день і справді буде шалений. Цікаво, трохи страшно, по роботі доводилося вже бувати на полігоні, але спостерігати, а не самій там бігати. Усе буде ок, заспокоюю себе, налаштовуюсь на позитив, подумки прокручуючи фрагменти із фільму «Секрет». Уже в автобусі, кілька хвилин – на полігоні. Розвантажуємось.

Стартуємо із психологічної смуги перешкод. Що то таке, коротко пояснює солдат.

Пробігти, стрибнути, повзти

- Таку смугу військовослужбовці мають подолати в умовах максимально наближених до бойових - під звуки автоматних пострілів, вибухи гранат, димових шашок,  крики «поранених» - каже він. - Подолання смуги перешкод має психологічний та фізичний фактори. Перший, звичайно ж, - це руйнування своїх страхів і їх контроль. Другий - це безпосередньо розвиток фізичних якостей для подолання різного типу перешкод на своєму шляху.















Так легко говорить, думаю. А як то її подолати? Чи то зі стресу пригадався фільм «Поліцейська академія». Усміхнулась, налаштовуюся на позитив. Нам окреслюють план дій.

- Зараз будуть звукові, світлові ефекти, тобто йде війна, і ви покидаєте позицію, - каже солдат. – Основна ціль – зберегти своє життя. Спочатку треба вибiгти  по  похилiй  драбинi  і збiгти по щабелях зруйнованої драбини, пробігти по балці. Далі щілина, під час авіаударів стрибаємо туди, в умовах війни одразу просто залітають по 10-12, а то й більше чоловік. Повзете від колючкою, максимально низько, не піднімаючи голову. Біжимо далі. Перескакуємо через огорожу. Пролазите повз бетонну стіну. По колесах стрибаєте, аби втримати рівновагу. Рів – переповзаєте. Путанка – одне з найскладніших,  треба також лежачи.

Загалом така смуга перешкод йде ще поза лісом і сягає понад кілометр, уточнюють військові. Але нам спростили завдання на половину.

Під животом – камені та ящірки

Вдягаємо спортивні кофти, на голову каски, її вага – майже кілограм. Та, нелегко буде так бігти, добре, що хоч «броніки» на дівчат не вдягнули. На щастя, розпогодилось, сонячно, але дуже пече. Рушаємо, трійка відважних – на старт. Забігаю по похилій драбині, серце стукає, бах, під ногами – стовпи жовтого диму, пробую максимально швидко спуститися донизу. Розумію – вибухи не справжні, але звук дуже потужний, спрацьовує інстинкт самозахисту.

Перебігаючи через балку, головне – не дивитися вниз. Чесно, навіть уявляти не хочу, що буде, коли не втримаєшся. Ніякої страховки, у військових – усе серйозно. Далі траншея, ще трохи – колючка. Чого ж вона так низько?! Збоку щось вибухає, гори диму, падаю на землю і повзу, камені чіпляють одяг, не піднімати голову, не піднімати голову, прокручую подумки, усе, Слава Богу, пролізла. Далі вже як на автоматі, колеги недаром жартували: «Усе робиться з переляку!» Через пару сотень метрів і падати, і повзти по мокрій траві, де купа болота і ящірки вже не так страшно і бридко. Місія виконана! Смугу перешкод пройшли. Таке випробування обов’язково долає кожен солдат в армії.

За 3 сек. випускає магазин

Йдемо на стрільбище. Проходжу інструктаж із техніки безпеки. Військовослужбовець на ім’я Ігор каже, що зброю треба відчути, бо ні з першого, ні навіть із сотого разу це легко не дається.

- У когось є талант, але здебільшого це – важка праця над собою. Навчитися стріляти і попадати в ціль, у принципі, може кожен, якщо дуже старатиметься. Нещодавно ми відправили 17 чоловік на курси «Влучний стрілець», із них один із 300-метрів влучив у ціль без оптики. Це не тільки хист, а ще й тренування, - говорить військовослужбовець.

Пан Ігор демонструє положення до стрільби, лише перед пострілом палець кладемо на спусковий крючок – наголошує. Постріл – це рівно 1/10 секунди, за секунду автомат випускає 10 патронів, за 3 секунди – магазин.

























Стріляли з автомата та кулемета

Йду отримувати набої, ставлю аж три підписи. Солдати допомагають вдягнути бронежилет. Завжди є перший раз, ось і він. 11 кг на собі – непогано для початку, плюс каска на голову, ще плюс кілограм. Це ще я у звичайних кросівках і в спортивному одязі і без всякого озброєння.

Займаю положення, інструктор з боку пояснює, як правильно зняти зброю із запобіжника, відсунути затворну раму. Серце під бронежилетом прискорено б’ється, прицілююсь… стріляю. Від страху очі самі закриваються, та за пару пострілів звикаєш, виробляється адреналін.

І автомат Калашникова, і тим паче кулемет тримала в руках уперше в житті. До того хіба в тирі пару разів була. Відчуття не передати словами. Це добрий тренажер – опанувати себе, правильно дихати, сконцентрувати увагу і вистрілити. Коли інструктор каже, що досить непогано, хвилювання змінює задоволення.

Із пістолета стріляти було складніше. Гарна опора – ти сам. Саме правильне дихання, як на мене, є чи не основною складовою успішного пострілу.

Коли пустився дощ та вітер повалив мішені, намагалися влучити по повітряних кульках. Думала, нереально, але досвідчені військові довели – усе можливо, але вміння приходить із досвідом.

На годиннику – 19.00. Брудні, мокрі, втомлені, але щасливі верталися назад. Це лиш одна доля секунди із життя справжніх військовослужбовців. В умовах бойових дій подібні смуги – чи не на кожному кроці, і не задля розваги, а на виживання. Стріляють там не лише за сонячної погоди, а й коли дощ чи сніг, або мінус 20. Маємо віддати честь тим, хто щодня проводить в окопах, відлучений від комфорту, аби ми спокійно спали у затишних домівках.