Історія перша від Наталки Колтун. У радіо-журналістиці працювала 20 років:  радіо "Лад", обласне радіо, радіо "Рокс", власкор Українського радіо.  Зараз журналістка у інтернет-ЗМІ.

- Страшний сон радійника - запізнитися на прямий ефір. Але кумедних історій було чимало. Всіх згадати не можу. Пригадую, як одного разу я півгодини проговорила з гостею ефіру перед програмою про погоду, життя, дітей, а посаду уточнити забула. Коли пішла заставка, я зрозуміла, що посада цієї пані настільки складна, що я її не вимовлю. Мене кинуло в холодний піт, мусила представити її як працівницю установи. За час програми написала їй записку і вже в кінці ефіру сказала правильно. За радіо сумую, бо в друкованих ЗМІ бракує емоцій, але я часто у своїй роботі використовую навики, здобуті на радіо.

Історія друга від Ірини Моргун, лінійної продюсерки радіомовлення в ПАТ "НСТУ" "Тернопільська регіональна дирекція".

- Радійну справу я розпочинала в Рівному. Працювала в молодіжному колективі, де жартували часто й нещадно. Пригадую, коли мій колега порахував мені погоду математичними прикладами. Приколовся, вийшов зі студії, а далі моя черга працювати. Заходжу, прочитала новини, беру листок з погодою, а там одні обчислення. Вранці - 9+3= Вдень +5-2=.... Навпроти кожного показника відповіді. Все пораховано, повна каша. Я нічого не розумію. Почала, щоправда, потім сміятися наживо. Режисер звів студійний мікрофон. Прогнозу погоди люди так і не почули.

Історія третя від Юрія Кульпи. Колишній журналіст на радіо ТОН 103,5 FM, редактор програми "Вечірній Вояж". Сьогодні прес-офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади.

- Роботу на радіо згадую як один з прекрасних та романтичних періодів у своєму житті, це був поштовх до реалізації своїх ідей, вираження бачення як молодої особистості. Зараз це все дивно згадувати. Тоді ще не було комп'ютерів, у ведучого були касети і компакт-диски. Це був справжній прямий, а точніше живий, ефір на одній хвилі разом з слухачами. Коли працював на радіо ТОН 103,5 FM, окрім прямого ефіру вів програму "Вечірній Вояж". На обласному радіо, окрім суспільно-інформаційних програм, вів "Музичну піраміду", туди ми запрошували як молодих тоді ще маловідомих музикантів, щоб познайомити публіку з їх творчістю так і вже відомих, щоб наповнити спілкуванням в ефірі та послухати нові доробки музикантів. Серед десятків гостей програми були Гриць Драпак, Мар'яна Нестайко, Надія Гураль, гурти "СКАЙ", "Світозари" "Неймелс", брати Артем'яки та інші. Зараз цікаво згадувати якими вони були у ті роки. Найцікавіше було, коли я вів ефір, спілкувався зі слухачами та приймав замовлення на їх улюблену музичну композицію, щоби вона потрапила в ефір разом із привітанням.

Історія  від Тетяни Тарасенко, головного редактора "Радіо Тернопіль". Зараз прецює у прес-службі Тернопільської облради. 

- На радіо я працювала близько десяти років. Це великий шматок мого життя і, напевно, найяскравіший за спогадами. Є дуже багато цікавих моментів, які приємно згадати. Багато і кумедних, бо ми працювали в прямому ефірі і відповідно, всяке траплялось. Через це проходять абсолютно всі і це приємні спогади, бо колишніх радійників не буває. Коли є якийсь настрій, важко стримати сміх, слова переплутуєш, не можеш розібрати написаного, було, що і мікрофон падав. Дуже смішно, пригадую, було читати про роботу ЖКГ взимку, коли ми розповідали, як працюють піскорозкидувальні машини. Це слово вже потім було в нас заборонене, його було складно вимовити. Ми казали "на вулицях міста працюють стільки-то розкидачів піску". Але загалом робота на радіо дуже мобілізує та концентрує. Доводилось і хворим працювати, але на час ефіру все забуваєш .

А ви слухаєте радіо? Чи натрапляли на комічні моменти в ефірах? Відповідь залишайте в коментарях.