З кожним роком свято втрачає свою значимість, на покладання квітів та вшанування пам'яті тих, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, приходить все менше ветеранів, дітей війни та й просто небайдужих людей.
Микола Гнатович якраз народився під час війни. Чоловік був залізничником, після війни відновлював залізницю.
- Війну я пам'ятаю, хоч і був маленьким, - каже пан Микола. - Ті часи були тяжкими. І після війни було тяжко, пам'ятаю, як відновлювалась держава. А цей день пам'яті для ветеранів, дітей війни, людей похилого віку, які пам'ятають тяжкі роки - це свято.
92-річний Олександр Помазан - полковник у відставці. На війні був з 1943 року, був зв'язковим, сержантом. Тоді йому було 18 років.
- Війна йде, стріляють, а в мене котушка за плечима і я йду, тягну шнур, - каже пан Олександр.
Як розповідають рідні ветерана, він мав поранення.
- Він пережив голодування, у нього було важке життя, - розповідає зять пана Олександра . - А в 2017-ому році Президент присвоїв йому звання полковника. Він був керівником ревізійного управління сільського господарства.
Олександр Помазан родом з Чернігівщини, потім його направили по роботі у Рівненську область, а потім перевели в Тернопіль.
Вшанувати пам'ять ветеранів разом з паном Олександром прийшла його сім'я: донька з чоловіком та онука з сином.
Після традиційної молитви та промови представників влади, присутні покладали квіти біля пам'ятника "Материнський поклик".
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 16 від 17 квітня 2024
Читати номер