Сумно, коли вмирають найкращі…Спогади про тернопільського хірурга Михайла Стасіва

Сумно, коли вмирають найкращі…Спогади про тернопільського хірурга Михайла Стасіва
На вихідних минуло дев’ять днів, як зупинилося серце тернопільського хірурга Михайла Стасіва. Спогадами про нього поділилися друзі, дружина та побратими.

Життєрадісним, добрим, надійним, прекрасним фахівцем згадують друзі та побратими  тернопільського хірурга Михайла Стасіва, життя якого обірвалося у п’ятницю, 1 квітня. Поховали медика на алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі у Тернополі 3 квітня. 

Упродовж 13 місяців, з серпня 2014 року до вересня 2015 року, Михайло Стасів служив добровольцем в зоні АТО, де надавав медичну допомогу бійцям. Він служив в медичній роті 128-ї гірсько-піхотної бригади. Загалом за 20 років хірургічної практики у Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої допомоги цей лікар врятував сотні життів. З 2013 року медик працював заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Тернопільського міського комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги".  А у серпні 2014 року вирішив піти добровольцем в АТО. На війні кулі, снаряди та гради минали тернопільського лікаря, смерть знайшла його вже вдома – у 47-річного Михайла Стасіва сталася гостра серцева недостатність. Сумна новина про те, що його не стало, стала шоком для побратимів та рідних. 

Це людина-світло 
- Це людина-світло, одна доброта. Він був дуже турботливим та люблячим чоловіком і батьком, - ділиться дружина Михайла Стасіва пані Ольга. 
Жінка каже, що коли її чоловік вирішив піти служити добровольцем, вона його не зупиняла. Адже пан Михайло був патріотом та людиною, покликання та професія якої допомагати іншим. До того ж він мав досвід служби під час війни у Афганістані. 
- Він зрозумів, що там більше потрібний, - каже Ольга Стасів. - Готовий був життя віддати не тільки за найрідніших людей, а й за Україну. Коли повернувся з війни, важко йому було зрозуміти, чому люди не змінюються на  краще? Чому люди в більшості своїй байдужі? За що і за кого, там гинуть наші військові?
Дружина каже, що коли чоловік воював, дуже переживала за нього, молилась. Та він ніколи ні на що не скаржився, завжди казав: «Все добре». 

- Пригадую лютий 2015 року, включаю телевізор і чую повідомлення: «Накрило градами  операційну світлодарської лікарні», - розповідає пані Ольга. - Я тоді стільки пережила, бо знала, що він там міг бути, адже допомагав оперувати у цій лікарні поранених з Дебальцево. А дного разу він повідомив, що приїхав в Артемівськ. Вмикаю телевізор , а там: «Артемівськ накрило градами». Я одразу за телефон, додзвонитись не можу.  Та потім все ж ми зв’язались, а він мені: «Та все добре, це далеко від нас». Нащастя небезпеки його там оминали. Я бачила, в якому стані була машина, в якій він під мінометними обстрілами забирав травмованих. 
Ольга Стасів додає, що її чоловік ніколи не скаржився на здоров’я, очевидно не хотів її турбувати. 
- 1 квітня він перший раз за 25 років попросив поміряти йому тиск - це були практично останні хвилини його життя, - каже дружина. 
Ольга Стасів дякує за підтримку друзям та побратимам чоловіка. 
- Мені було б набагато важче пережити горе, якби не вони, - каже жінка. -  Дякую побратимам, які приїхали провести його в останню путь і бажаю вам берегти себе. 

Під обстрілами рятував бійців
Лікар-хірург з Івано-Франківська, начальник медслужби 128 гірсько-піхотної бригади Роман Доскач служив разом з Михайлом в одному батальйоні в АТО.
- У медпункті нас було 16 чоловік: двоє лікарів-офіцерів, - я та Михайло, пару фельдшерів, решта санітари, - розповідає пан Доскач. - Спершу ми стояли у Попасній Луганської області, потім наш батальйон перекинули у Дебальцево, а медпункт розташували у Миронівському. 



За словами Романа Доскача, активні бойові дії були 20 січня 2015 року. Відтоді медику запам’ятався один випадок, який свідчить про відважність Михайла Стасіва. 
- 25 січня, танковий бій під Санджарівкою, є поранені, вбиті. Тоді батальйон поніс найбільше втрат, - розповідає медик. - Ми виїхали на допомогу.  Але не доїжджаючи до позиції, по нас почався мінометний обстріл. Нам повідомили, що групу поранених вислали нам назустріч Що робити? Я як начальник медпункту не міг давати наказів, адже було справді небезпечно для життя. І тут Михайло каже: «Давай я їду». Ми залишаємось у резервному авто, а Михайло сідає за кермо ще з одним фельдшером і їде. Він це зробив добровільно. От він поїхав, проскочив і забрав групу поранених. В нього завжди була впевненість у всьому. Чим більша небезпека, тим більше він був рішучий. Він не боявся вмерти. Для нас він завжди був авторитетом.
Окрім того, Михайло Стасів був дуже скромний, завжди допомагав іншим, розповідає побратим. Разом з солдатами колов дрова, копав бліндажі. 

- Про проблеми зі здоров’ям ніколи не розказував, бо бачив, що є багато поранених і старався допомогти їм, - каже пан Доскач. - Одного разу захворів на запалення легенів, то все переніс на ногах. 
Роман Доскач додає, що йому було важко повірити, що Михайла немає в живих. 
- Я думав, що це якийсь злий жарт і зараз хтось подзвонить і скаже, що все це неправда, - каже лікар. 

Впевнений та відважний
Ще один побратим Михайла Стасіва, анестезіолог з Ланівців Михайло Ткачук розповідає, що ще спілкувався з ним по телефону 1 квітня за кілька годин до його смерті. А 18 лютого вони бачилися в Ужгороді, там була зустріч медроти на річницю виходу з Дебальцевого. Та ніхто не думав, що тоді бачать Михайла востаннє. 
- 1 квітня я вирішив пожартувати з друзями-медиками і о 8.47 зателефонував і Михайлові, - каже пан Ткачук. -  Ми ділилися спогадами, жартували. А увечері мені зателефонували, що Ярославовича не стало. Це був шок…

Михайло Ткачук познайомився Михайлом Стасівим в Ужгорожі на навчаннях. Вони жили в одній кімнаті. А потім їх розподілили.  Михайло поїхав в АТО трохи швидше. Та потім медики зустрілися під Дебальцево. Хоча служили у різних батальйонах, та бачилися не раз, заходили один до одного в гості. 

- Я працював у Світлодарській лікарні, він до мене привозив хворих, - каже Михайло Ткачук. - При першому проханні, коли нам треба було рук хірурга, він їхав до нас. Він завжди був спокійний, врівноважений, відповідальний,  що дуже важливо в бою.  
Відважним та впевненим у собі запам’ятав Михайла Стасіва і хірург з Ужгорода Тиберій Островка. Вони познайомилися на навчаннях в Ужгороді у серпні 2014 року. Після цього медики поїхали служити в АТО і їх дороги розійшлися. Та пан Островка запам’ятав Михайла Стасіва на все життя. 

- Це був справжній чоловік, відважний та впевнений в собі, - каже він. - З самого початку ми ще не знали куди йдемо і що нас чекає, а він завжди додавав впевненості та надійності . Це дуже важливі риси, які ми зрозуміли коли вже опинились там в АТО. Дивлячись на нього ми розуміли, що все буде добре. 

Спогади друга
Василь Мельникович, однокурсник, хірург, Львів:

- Вдячний долі, що звела мене в далекому 1989 році з Михайлом Ярославовичем Стасівим.  В ті роки ми вступили на навчання до Тернопільського медичного інституту, де пліч-о-пліч студіювали медицину, - розповідає він. - Прекрасний лікар, віртуозний хірург, який жив хірургією ще з інституту. І коли до високих професійних якостей додаються високі моральні , тоді і кажуть «Це Людина з Великим серцем». Таким і був Михайло  . Надзвичайно скромним, з неймовірною наполегливістю, загостреним відчуттям справедливості і обов’язку, та шаленою працездатністю. Пройшовши одну страшну війну в Афганістані, не залишився осторонь , в час бойових дій на Сході країни. Віддаючи свій обов’язок, тепер вже лікаря, врятував не одне життя. Довгих 13 місяців. І зустрівши його після повернення зі Сходу, я так і сказав:  «Ти для мене Герой».  Та й не тільки для мене.  Сумно, коли вмирають найкращі. Я втратив вірного Друга. Країна втратила частинку себе. 

Спогади брата
Тарас Стасів, рідний брат: 

- З раннього дитинства Міша ріс самостійним, впевненим у собі хлопчиком. З 15 років він пішов вчитись і почалось самостійне життя. На його долю випало багато труднощів і випробувань, але з Божою ласкою та молитвами рідних все вдалося щасливо пройти. Навчаючись у медінституті, з другого курсу він  працював мед братом, - вночі працював, вдень вчився. Міша був дуже наполегливим, цілеспрямованим і по хорошому впертим. Пам'ятаю випадок, коли йому не вдавалося накладати післяопераційні шви, то він цілу ніч практикувався і на ранок всі ніжки стільців були у післяопераційних швах. Кажуть, що щаслива мати та котра народила дочку, але наші батьки були щасливі, що мали такого сина, який турбувався про них завжди, він лікував та доглядав їх і до  останньої хвилини був поруч. Після смерті батьків він був для мене і братом, і другом, і батьком з мамою, завжди готовий прийти на допомогу, хоча і був молодшим. Робота забирала більшість часу, але він знайшов віддушину у риболовлі і одного разу упіймав рибу довжиною метр! Вічна йому пам'ять, нехай земля буде йому пухом. Пам'ятаю, молюсь….

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (2)
  • Anonymous

    людина Ангел
  • Anonymous

    Світла пам`ять Світлій людині! Хай сочиває з Богом! Сім"ї співчуття!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
21:03 Дощі, тумани та магнітні бурі: як зустріне жителів Тернопілля другий місяць осені 20:00 Нашим захисникам потрібне тепло. Допоможіть робити окопні свічки, аби зігріти воїнів (РЕПОРТАЖ) play_circle_filled photo_camera 19:00 Ціни злетіли! Ми перевірили, чи реально знайти у Тернополі калію йодид і скільки він коштує 18:16 День працівника освіти в Тернополі: нагородження вчителів та подяка за їхню самовіддану працю play_circle_filled Від читача 15:01 На Тернопільщині шукають роботу 267 вчителів 17:43 Конфлікт інтересів: у Ланівцях судили міського голову 17:07 1 жовтня у Тернополі пройдуть традиційні сільськогосподарські ярмарки play_circle_filled 16:30 Кременчанка Діана Бонюк самотужки зібрала понад десять тисяч гривень на допомогу ЗСУ 15:47 Подружжя митців з Київщини хоче встановити у Чорткові «Дерево подяки» 15:04 У Лановецьку лікарню передали нове обладнання для кабінету кардіології 14:15 Як святкують тернопільські Віри, Надії, Любові, Софії свої іменини 13:30 Боронив Україну від 2017 року, а тепер йому назавжди 25… Тернопільщина прощається з Андрієм Рудим 12:46 Не стало Заслуженого журналіста України з Тернопільщини Степана Шкарабана 12:09 3.05 проміле на Драгері: п'яний водій спричинив аварію на 15 Квітня 11:09 Стартує конкурс «Народний бренд 2022». Як долучитися підприємцям і допомогти нашим захисникам photo_camera 10:27 На Тернопільщині шукають зниклого пенсіонера 10:05 На Тернопільщині відкриють ще один гуртожиток для переселенців 09:02 В одній з найдавніших церков Тернополя встановили вікно з склопакетом: пластикове чи з дерева? (Оновлене) 08:12 Сьогодні, 30 вересня: Пам’ять Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up