Так боляче… Тернопільщина прощається з Дмитром Петровим, який загинув на Запорізькому напрямку

Він ніколи не був ідеальним та навіть не намагався таким здаватись, але це, по правді, було йому й не потрібне, згадують друзі, які знають Дмитра майже 30 років. Часом йому було тяжко, дуже тяжко. Але знаходив вихід, підіймав голову і йшов далі. Проте він був з тих, від кого точно не чекатимеш удару в спину чи якоїсь підлості. З гарним почуттям гумору і якоюсь своєю, тільки йому притаманною, вдачею. Попри все — він для нас Герой…

Тернопіль прощається зі своїм Героєм Дмитром Петровим, який загинув на Запорізькому напрямку.

— Трагічна звістка надійшла до нашої громади, — повідомив міський голова Тернополя Сергій Надал. — В боротьбі за волю України загинув тернополянин Петров Дмитро Валерійович. Його життя обірвалось 23 липня у Запорізькій області під час виконання бойового завдання. Щиро співчуваємо рідним та близьким нашого захисника. Царство Небесне та вічна пам'ять Герою!

Не вірили, що це їхній Дімка

Панахида розпочалась у Домі печалі, що на вул. Микулинецькій у Тернополі, ввечері 27 липня. Багато людей, море квітів, чимало сліз, які люди, що прийшли попрощатись, старанно приховують — їхній друг, сусід, приятель був ще тим веселуном і, напевне, не хотів би, аби його оплакували. 

Друзі поділились, що коли побачили новину від міського голови, про загиблого на фронті Дмитра Петрова, одразу й не зрозуміли, що йдеться про їхнього Дімку, якого у компанії найчастіше називати саме так і з яким дружили з дитинства. Кожен шукав будь-яку інформацію, аби тільки це виявилось неправдою. Фото загиблого Героя не було, і всі хапались за соломинку, може однофамілець, може помилка, надія не танула до останнього: це не він… Боялись набрати маму, запитати у сестри чи брата. Але, на жаль, дива не сталось…

— Він ніколи не був ідеальним та навіть не намагався таким здаватись, але це, по правді, було йому й не потрібне, — поділилась тернополянка Ірина, яка знайома з Дмитром Петровим майже 30 років. — Йому не завжди щастило у житті, він не був тим, кого доля балує. Часом йому було тяжко, дуже тяжко. Але знаходив вихід, підіймав голову і йшов далі. Проте він був з тих, від кого точно не чекатимеш удару в спину чи якоїсь підлості. З гарним почуттям гумору і якоюсь своєю, тільки йому притаманною, вдачею. Попри все — він для мене Герой…

Петров Дмитро Валерійович народився 16 березня 1975 року. Навчався і закінчив школу №4 у Тернополі, після того працював у різних закладах харчування рідного міста. Останніми роками їздив на заробітки за кордон. Мав досвід служби в АТО. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини.

Все щедро пересипалось жартами

Друзі знали, що їхній Дімка на фронті. З деким з них він спілкувався, дзвонив сам, коли була така можливість. Але ніколи, жодного разу не поскаржився, що воює у самому пеклі. Часом і сам підбадьорював співрозмовника, жартував та розповідав байки. Як ніби й не розділяли їх тисячі кілометрів, і не був їхній Дімка там, де надто гаряче…

— Він дзвонив мені буквально за кілька днів до того, як загинув, — Боже, яке це страшне слово, — поділився друг дитинства Андрій. —Я не можу повірити, я не можу це прийняти досі.  Я, пригадую, що запитав у нього, мовляв, ти де. А він — де-де, на війні. Відбили атаку, повернулись, відпочиваємо. Оце його почуття гумору… Він навіть за таких обставин жартував, кепкував, ніби 20-30 років тому. І так боляче зараз від цього…

Ці дзвінки другові відбувались приблизно раз на тиждень. Коли Дмитро після тривалої перерви вперше набрав Андрія, одразу видав, — мовляв, я до тебе дзвоню, бо мені потрібен психоаналітик. І ця фраза знову супроводжувалась кепкуванням і перевіювалась жартами. Товариш, посміявшись, додав: «Тоді ти потрапив за адресою».

— Йому хотілось виговоритись, — Андрій ледь стримує сльози. — Він говорив, говорив — і так щотижня. Його було важко спинити, і я розумів, що це йому зараз дуже потрібно… Але ніколи він не нагнітав, не прикрашав і не впадав у відчай. Все, як завжди, щедро пересипалось жартами. А тепер нашого Дімки немає…

Прощання із Героєм та чин похорону відбудеться 28 липня об 11-тій у Домі печалі. Після цього Дмитра Петрова поховають на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі.

Редакція висловлює щирі співчуття рідним, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.