Там, де лікують поранених воїнів, народилася нова родина: на Тернопільщині одружився захисник
Чотири роки вони відкладали весілля через війну, фронт і важке поранення. Та мрію все ж вдалося здійснити: у Підволочиській центральній лікарні, де сьогодні проходять реабілітацію поранені захисники, для ветерана Валерія та його коханої Олени організували справжнє українське весілля.
Із одруженням Героя та його наречену привітали у Ветеранському просторі Тернопільщини.
— Весілля, яке Валерій та Олена планували ще до повномасштабної війни, довелося відкласти на чотири роки. Вони пройшли розлуку, фронт, важке поранення, реабілітацію... Але не відмовилися від своєї мрії, — йдеться в повідомленні.
Коли провідна фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Ольга Лівінчук почула цю історію, стало зрозуміло: ця мрія має здійснитися.
— Саме тому команда Тернопільського обласного ветеранського простору спільно з колективом КНП «Підволочиська центральна лікарня» організувала для молодят справжнє українське весілля. Активну ініціативу взяла на себе заступниця директора лікарні Оксана Капелусь, а голова громади Віталій Дацко подбав, щоб на святі був традиційний український коровай, — йдеться в повідомленні.
На подвір'ї лікарні, де сьогодні проходять реабілітацію поранені Захисники України, пролунало омріяне «Так!».
Наречена не очікувала нічого особливого, але наче обмовилася: «Хочу, щоб мене хтось здивував…».
І це вдалося. Директор Тернопільського обласного ветеранського простору Дмитро Харчук особисто приїхав привітати молодят і подарував їм подвійну ікону-книгу як символ Божого благословення нової родини.
— Я не міг пропустити такої події. У мене виникла асоціація, ніби крізь потрісканий асфальт проростає квітка. Попри війну, біль, поранення і тривале лікування життя перемагає. Пройти такий шлях у час війни і вміти радіти життю, йти до мрії — це сміливість. Саме такі люди найбільше заслуговують на щастя, — говорить Дмитро Харчук.
Особливим цей день став і для всіх, хто проходить лікування. Хтось увімкнув на телефоні українську весільну польку, а один із ветеранів з ампутованою кистю запросив до танцю лікарку. На кілька хвилин лікарня, де щодня триває боротьба за відновлення, наповнилася сміхом, музикою та щирими усмішками.
Саме заради таких моментів ми працюємо. Бо ветеранський супровід — це не лише допомога з документами чи консультації. Це підтримка людини тоді, коли вона найбільше цього потребує.
Щиро вітаємо Валерія та Олену! Нехай попереду буде якомога більше мирних і щасливих днів.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
