Тернопіль 70-х та сучасність: історія культових місць. Ви будете вражені! (ФОТО)

Яким був Тернопіль наприкінці 70-х років? Як виглядали культові локації міста, котрі, можливо, ще пам’ятаєте Ви або ж Ваші батьки? «20 хвилин» проводять невеликий екскурс в історію ключових пам’яток Тернополя.

Сьогоденний Тернопіль – один з індустріальних і культурних центрів Радянської України», –  саме так написано у передмові до фотоальбому «Тернопіль», надрукованого в київському видавництві «Мистецтво» у 1979 році. 

Тернопільський залізничний вокзал 

Мабуть, у місті не знайдеш людини, яка не знає, де знаходиться залізничний вокзал. Він є пам’яткою архітектури місцевого значення, а ще має багату і цікаву історію.

Наприкінці ХІХ століття Австро-Угорська імперія потребувала від місцевих селян експорту все більшої і більшої кількості продуктів (хліба, зокрема), а возами це зробити швидко і якісно було майже нереальною справою. Саме тому імперський уряд на початку 1860-х видав ліцензію на побудову залізниці акціонерному товариству «Галицька залізниця імені Карла Людовика». Крім колій, товариство зобов’язувалось збудувати і головну будівлю вокзалу, яка стала б своєрідною візитівкою даного проекту. Прокладання першої колії, котра сполучала Тернопіль із Золочевом, було завершено у 1870 році, у цьому ж році відкрили першу будівлю залізничного вокзалу. Вона проіснувала понад тридцять років.

Опісля Тернопільський залізничний вокзал перебудовували аж тричі: упродовж 1903-1906 р.р., після Першої та Другої світових воєн. У 1999-2000 р.р. на вокзалі проводились оздоблювальні роботи за проектом архітектора Данила Чепіля. У 2020 році було реконструйовано Привокзальну площу, оновлено тут дорожнє та тротуарне покриття, влаштовано дощову каналізацію, місця для тимчасового паркування автомобілів та новий світлофор.

Книгарня «Кобзар» – Сервісний центр «My Apple Style» 

Вулиця Валова у Тернополі особлива, адже після боїв за місто у 1944 році та знищенні нацистами більш ніж 85% будівель, вони залишилась однією із небагатьох, що зберегли свій первісний вигляд. Цікаво, що до війни вона складалася із 15 будинків і носила назву Академіка Брюкнера. Зараз вулицю формують старовинні будівлі пастельних тонів, прикрашені кованими балконами, кахлями і вишуканими деталями різних форм. Майже всі оселі Валової є пам’ятками архітектури місцевого значення. 

Мандрівникам, які вперше у Тернополі і потрапили на цю вулицю, старожили радять обов’язково оглянути будинки-«близнюки» – №12, 14 та 16, «охрещені» так через їхній подібний стиль побудови. Ці архітектурні пам’ятки, а також оселя під №18, належали відомому та шанованому у місті підприємцю Даніелю Штекелю, який сам проживав у будинку №16 із дружиною Амалією наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ століття. Пан Даніель був дуже багатим, брав активну участь у політичній сфері Тернополя, зокрема, у 1925 році входив до складу дорадчої ради міста під керівництвом комісара. Крім того, Штекель володів паровим млином на Збаразькому передмісті, на місці якого нині працює музей-їдальня «Старий млин». У 1939 році підприємця разом із родиною репресували, його будинки опустіли. 

Однак у 70-роках, згідно із фотоальбомом «Тернопіль» Р. Піня та В. Школьного, у будівлі під №14 розташовувалась популярна серед тернополян книгарня «Кобзар». Зусібіч оточена деревами, крамниця приваблювала покупців не тільки своєю архітектурною розкішшю ззовні, а й внутрішнім інтер’єром та значним асортиментом книг. На місці книгарні у 2017 році було відкрито сервісний центр і магазин техніки «My Apple Style», що входить до всеукраїнської мережі під однойменною назвою.

Палац культури «Октябрь» – Палац культури «Березіль» 

Історія цього славетного на Тернопільщині мистецького закладу розпочалася 7 листопада 1977 року. Саме у цей час Палац культури «Октябрь» офіційно відкрили. Чому будівлю найменували саме так? Можна висунути версію, що теперішній тернопільський «Березіль» історично пов’язаний з одним із перших радянських театрів – «Березілем» Леся Курбаса, і, до слова, його філією у Києві. Кричущим є факт, що дебютна вистава цього українського театру, прем’єра якої відбулась 7 листопада (вловлюєте зв’язок?) 1922 року, називалася «Жовтень» і була створена за текстом творчого постановочного колективу. 

Активно експлуатувати Палац культури «Октябрь» стали із січня 1978 року, а вже у лютому тут відбувся перший масштабний концерт митців області на новій сцені. У період, коли автори фотоальбому «Тернопіль» приїхали до нашого міста, «Октябрь» працював усього 1,5 роки, тому на світлині вище Ви можете побачити абсолютно автентичну, модерну на той час будівлю. «Октябрь» мав великий, у порівнянні з іншими мистецькими закладами Тернополя, зал, що вміщував 1200 глядачів. Згодом, 2 січня 1990 року , з ініціативи громадських діячів та регіональних краєзнавців Михайла Ониськіва та Геннадія Яворського тернопільську «обитель» культури перейменовують у Палац культури ім. Леся Курбаса, а через чотири місяці депутати ІІ сесії ХХІ скликання міської ради назвали локацію Палацом культури «Березіль» імені Леся Курбаса.

Заклад відразу ж отримав І категорію, згідно зі штатним розписом. Працівниками «Березіля» стали випускники тодішнього Київського інституту культури, Тернопільського музичного училища та Теребовлянського культурно-освітнього училища. Тут запрацювали ансамбль пісні і танцю, оркестр народних інструментів, а також дитячі художні колективи.

Тернопільська обласна філармонія 

Ця будівля – одна із нечисленних у місті, вигляд якої суттєво не змінився із 70-х років. Такий успіх обласна філармонія мала не завжди і пережила чимало скрутних часів. Її було засновано 19 грудня 1939 року, і вона мала на меті пропагувати гастрольно-концертну діяльність у Галицько-Волинському регіоні. Однак, сам будинок філармонії набагато старшого походження. Життя вирувало тут ще задовго до початку Другої світової війни.

Будівлю теперішньої філармонії спорудив у 1904 році інженер Стронський, батько видатного польського історика та публіциста Станіслава Стронського. Оформлення декорацій будинку, малювання картин та екстер’єр виконувались відповідно до особливостей класицизму. У першій третині ХХ століття тут неодноразово виступав знаменитий хор місцевого музичного товариства «Тернопільський Боян», що славився виконанням українських народних пісень. Саме завдяки учасникам цього товариства, на одному із концертів у нинішній філармонії виступала молода Соломія Крушельницька. Були тут і інші популярні музиканти – співак О. Любич-Парахоняк, цитрист Є. Купчинський, скрипаль І. Левицький, диригенти О. Терлецький, В. Березовський та інші. У цьому приміщенні двічі побував геніальний Іван Франко: 5 квітня 1905 року він виступав тут на селянському вічі, у 1911 році – читав свого «Мойсея» при вщент забитому мешканцями міста і приїжджими шанувальниками залі. Згодом, упродовж 1915 – 1917 років у будівлі теперішньої філармонії знаходився професійний театр «Тернопільські театральні вечори» під керівництвом уславленого режисера та реформатора Леся Курбаса.

У квітні 1944 року приміщення зруйнували. До наших днів основний фасад дійшов зі значними змінами, проте, дещо вже ж залишилось із початку ХХ століття. 

Обласна філармонія гідно продовжила культурно-мистецькі традиції минулих літ. Зокрема, тут проходило творче становлення деяких зірок української естради: Любові та Віктора Анісімових, Іво Бобула, Олександра Сєрова.

Човни поблизу «Циганки» 

У радянський період довкола Комсомольського (нині – Тернопільського) озера було створено велику спортивну та відпочинкову інфраструктуру. У літній період водойма заповнювалась спортивними байдарками, каное та вітрильниками. Нині на озері побачити таке – рідкість. У серпні 1987 року Тернопіль був центром проведення Чемпіонату Світу з водомоторних видів спорту. Вочевидь, човни, які ви бачите на обох світлинах, залишились поблизу «Циганки» ще з тих часів. Єдине, що змінилось – хіба що ракурс фотографії…

Світлини яких ще культових місць Тернополя із 70-х Ви хотіли б побачити у матеріалах «20 хвилин»? Пишіть у коментарях.

Автор: Юлія Іноземцева

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.