Тернопільська родина Барвінських — вчені, музиканти, видавці і політики

Вулиця поблизу Центру носись ім'я Родини Барвінських — давньої шляхетської і священичої сім'ї, члени якої доклалися до розвитку Тернополя у ХІХ-ХХ століттях. А одного Барвінського вшанували ще й двома меморіальними дошками.

Будителями свідомості тернополян ХІХ століття можна назвати Олександра і Володимира Барвінських – братів, які взялися у ті часи за відродження всього українського в Австро-Угорській імперії.
Водночас ці двоє чоловіків - широко відомі тільки у “вузьких колах”, що вже казати про інших Барвінських. А поміж тим без них наш Тернопіль був би цілковито іншим, а може і зовсім не нашим.
“Увесь тягар народної праці в Тернополі і повіті ніс на своїх плечах професор Олександер Барвінський... Завдяки зусиллям Барвінського Тернопільщина пишалася тоді вже кількома читальнями “Просвіти”, які існували не тільки на папері, але й провадили справді жваву діяльність, яку щиро підтримувала тернопільська філія “Просвіти”. Доволі діяльною була також “Руська бесіда”, де збиралась наша інтелігенція для читання газет, а також на лекції і дискусії. Ці установи були створені заходами професора Барвінського. Коли він відійшов до Львова, то в Тернополі виникла прогалина, якої, здавалось, не буде ким заповнити. І народна праця зразу занепала”, писав сучасник тих подій Яцко Остапчук.
Олександр Барвінський справді був безцінним для нашого міста, але почалося його життя не у Тернополі, а в селі Шляхтинці – тому самому, що біля траси, як їхати на Збараж. Саме у Шляхтинцях служив парохом Григорій Барвінський – батько Володимира, Івана, Іполита, Олександра та Осипа Барвінських. І, що показово, він не тільки всіх вивів у люди, а й виховав так, що діти були активні й займалися якщо не наукою, то літературою і збиранням фольклору.

Перекладав із сербської
“Барвінські походили зі старого шляхетського роду Барвіч-Барвінських гербу Jastrzebiec, коріння якого простежувалося від XVI ст... Атмосфера, в якій виховувалися діти Барвінських, була назагал типовою для тогочасних родин греко-католицьких священиків... Цікаво, що розмовною мовою в сім'ї Григорія і Домініки Барвінських вже в той час була українська, хоча в родинах греко-католицьких священиків, особливо на Поділлі, здебільшого надавали перевагу польській”, читаємо у статті історика Олени Аркуші “Олександр Барвінський”, яку можна знайти в Інтернеті.
Троє синів отця Григорія також стали священиками. Так, отець Іван Барвінський служив на Зборівщині, Гусятинщині і Борщівщині. Збереглися аж 79 його листів до братів.

Отець Іполит Барвінський – священик на Зборівщині. У нього в селі Нестерівці гостювали Іван Пулюй та єпископ Йосиф Сембратович. Отець Іван написав літопис цього села і збирав матеріали для українсько-польсько-латинського словника.
Також священиком став Осип Барвінський. Він спершу служив парохом в Острові під Тернополем, а згодом – на Зборівщині. Цей чоловік друкував статті у газетах та журналах, написав трагедію “Павло Полуботок, наказний гетьман України”, драми, п'єси і навіть перекладав із сербської, як-от пісні “Косове поле” про битву з турками у 1389 році та “Сон цариці Милиці”.

Чоловік, який будив Тернопіль
Не стали священиками Володимир та Олександр Барвінські. Але якщо перший із них безпосередньо прожив у нашому місті тільки у 1861-1867 рр., а далі – у Львові, то другий провів тут майже 20 років, із 1871 до 1888 р. Він працював викладачем у гімназії, але не обмежився тільки зароблянням грошей.
“Побіч учительської шкільної праці вважав я своїм обов’язком потрудитися також на народній ниві, на котрій у нас в тих часах “жатва була многа, але робітників мало”. Доля мене поставила в тім самім місті, в котрім я побирав перші науки, в котрім дійшов до народної свідомости в “Громаді” в тих часах, коли можна було в Тернополі начислити ледве сімох менш-більш освічених і свідомих русинів. Коли я обняв становище професора в тернопільській семінариї, був вправді щодо числа освічених русинів у Тернополі значний поступ, однак були се desjecta membra (розрізнені члени – прим. ред.)”, писав Олександр Барвінський у “Споминах з мого життя”.
І справді, гуртуватися свідомим українцям було ніде – для цього створили “Просвіту” і “Руську бесіду”. А згодом Олександр Барвінський доклався ще й до організації благодійного “Заведенія” імені князя Острозького, будівля якого досі стоїть на однойменній вулиці.
У 1886 р. Олександр Барвінський започаткував у Тернополі “Руську історичну бібліотеку”, у рамках якої тільки протягом першого року вийшло п'ять томів історичних книг. Загалом же їх було 24.

Наш земляк працював навіть у неділі та вихідні – виїжджав у села – спілкувався з людьми, збирав матеріали для своїх праць. Та тільки у 1888-му він переїхав у Львів, адже у столиці Галичини можливості були більшими, ніж у Тернополі. У рідне місто він час від часу повертався. Як і його сини історик, історіограф та педагог Богдан і музикант та композитор Василь. Барвінські поховані у Львові, але у Тернополі є меморіальні плити на честь Василя Барвінського. Їх можна побачити на збігу вул. Родини Барвінських та Качали і на вул. Камінній відповідно.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.