Тернопільський актор Петро Ластівка пішов із кіно, щоб грати у театрі

"Я – актор-гладіатор", — каже про себе тернопільський актор, режисер та драматург Петро Ластівка. Він грав на сцені різнопланові образи, переспівав всі арії з музичних вистав та оперет. Окрім того, писав вірші та п’єси

Він із легкістю змінив кар’єру в кіно на театральну. Тернопільський актор, народний артист України Петро Ластівка зіграв на сцені театру більше 100 ролей.

Був королем та князем, воїном та хліборобом, грав великі та малі ролі. А також написав сім п’єс, з яких дві йшли у театрах.

Днями актор святкуватиме своє 90-річчя. Він і зараз обожнює театр, хоча живе успіхами та здобутками сина Петра, який є режисером Волинського обласного музично-драматичного театру та внука Юрія, який очолює творчу групу режисерів у Києві. Пише вірші та мріє поїхати у рідне село на Київщину.

Відео дня

- Коли призначили сина Петра головним режисером і керівником Тернопільського драмтеатру, я пішов звідти... Я не помилився у своєму виборі. Петро успішно працював. У той час театр входив у п’ятірку найкращих в Україні.

Студентом знімався у фільмах

- Пригадуєте, чому вирішили стати актором?

- Коли був малим хлопчиком, любив слухати, як співав батько Петра з “Наталки Полтавки” Котляревського. Мама тоді співала Наталку. Вечорами в селі збиралися люди та слухали їхній спів. Мені це так запало в душу, що я почав мріяти про те, щоб стати актором. У війну, де я воював у повітряних військах, тільки закріпилося бажання працювати у театрі. Ця думка мене окрилювала. На фронті я писав вірші про все, що мене хвилювало. А після війни, коли приїхав до Києва, почув по радіо про набір студентів на кіноакторський факультет. Я попросив у брата його костюм, бо мав тільки військову форму, та пішов на прослуховування. За 10 днів здав усі екзамени і пройшов. У той час на 20 місць було 540 охочих. Під час навчання почав зніматися у фільмах.

- Чому пішли з кіно? Чому замінили кінокар’єру на театральну?

 - Коли мене запросили у мій перший театр - Закарпатський, я виспівав там всі свої ролі разом із своєю дружиною Марією. Режисер театру обіцяв ставити мої п'єси. Тоді я ще почав друкуватись у виданнях.

- Ви грали різнопланові ролі. Чи важко входити у роль?

- Мене режисери хвалили завжди за те, що я свої ролі не граю, а є живим образом своїх герої.

Одружився з актрисою

- Ваша дружина була також актрисою. Як ви познайомилися з нею?

- Ми з нею грали два роки на сцені Закарпатського драмтеатру. Це була чудова актриса. Але про те, що вона стане моєю дружиною, я не думав. Вирішив нашу долю один випадок. Якось Марія сиділа на лавці у парку. Я до неї підійшов і через кілька хвилин запропонував одружитися. Тоді я подивився на неї по-іншому. Я знав, що вона зазнала таку ж біду, як і я, – голод, холод, війну. Це нас об'єднувало... Ми сиділи на лавочці в обід, а ввечері запросили півсотню знайомих у ресторан, де оголосили, що ми - родина Ластівок.

- Ви любите приймати спонтанні рішення?

- Про це ніколи не шкодував. Мене стримували йти з кіно. Мовляв, почав зніматися студентом. Але я хотів писати п’єси та грати на сцені.

- А як потрапили до Тернополя?

- Мене просто “викрали” з Чернігівського драмтеатру. Я мав працювати у Київському театрі ім. Франка. Але тут починав працювати молодий творчий колектив. Тому мене три дні возили до Тернополя і показували всі принади міста. А потім дали ключі від трикімнатної квартири і попросили залишитися хоча б на три роки. Я грав у Тернополі 28 років.

- Чи були ролі, про які ви мріяли, але не зіграли?

- Таких не було. Я грав різні за характером ролі, які не вибирав. Які давали, такі й грав. Найуспішніші з них — Кузнєцов з “Подвигу розвідника” Маклярського, Петро з “Наталки Полтавки” Котляревського, Левко з “Майської ночі” Гоголя.

Зловив 16-кілограмового коропа

- Що приносить вам радість у щоденному житті? Чи були у вашій родині довгожителі?

- Дід прожив 107 років, мама — 92, бабця — 97. Щоденна радість - від духовного настрою. Окрім того, я щодня займаюсь фізкультурою, віджимаюся від підлоги 10 разів.

- Чим захоплюєтесь?
- Люблю рибалити. Пригадую, як малим ловив у Дніпрі карасиків. Так рятував всю родину від голоду... Маю власний рибальський рекорд — 30 років тому витягнув із Ставу коропа, який мав 16 кг 400 грамів... Ще захоплювався полюванням. У Карпатах ходив на лисицю, качок, диких кабанів, зайців, куропаток. Але вистрілити в оленя або лося я не міг. Покинув полювання, коли побачив у підстреленого кулика криваву сльозу.

 - Ваш син продовжив ваш шлях. Він - режисер Волинського драмтетру.

- Не тільки він, а й внук, Юрій Ластівка, продовжив мою справу. Він очолює творчу групу режисерів у Києві. Пише сценарії. Я дуже пишаюся ними.

- У вас гарне прізвище...
- У нашому селі на Київщині багато хто мав такі цікаві прізвища. Були Чорногуси, Солов’ї, Горобці, ну і, звісно, Ластівки...

- Чи хотіли працювати за кордон?

- Можливість таку мав, але про це ніколи не думав. Я не зміг би залишити землю, де поховані батьки. До речі, сьогодні живу єдиною мрією – поїхати на Київщину в село Савинці. Тільки-но почуватимусь краще – і майну.
 

Розмовляла Анеля ПРОТАСЕВИЧ, 0-68-105-76-32

Біографія
Петро Ластівка народився 5 липня 1922 р у с.Савинці Київської області. У 1949 році закінчив школу кіноактора при Київській кіностудії художніх фільмів. Працював у Закарпатському та Чернігівському театрах. У 1960 р. переїхав до Тернополя. З 1960-1988 рр. - актор Тернопільського обласного музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка. Зіграв понад сотню ролей у театрі. Знімався у кіно, написав сім п'єс.

Вірш

Савинці - село пташине

Савинці мої з левадами

З полями золотистими жита і пшениці.

Я вдихаю рідного повітря аромат

І п'ю цілющу воду з рідної криниці.

Савинці - моє село, моя душа,

Заквітчане садками яблуневими

Найкраще в світі птахами оспіване,

Врятоване святими оберегами.

Там під кущем калини зарита частка мого тіла

Тому й протягую до тебе руки,

Я на колінах звертаюся до тебе

В години щастя, туги і розлуки.

Савинці - моя земля, моя оселя,

Я на війні ніс тебе у серці,

Для мене ти Едем землі святої,

За тебе бився я на кривавім герці.

Тільки на київській землі дівчата

Такі звабливі, радісні, веселі,

А наші савинецькі - мов казкові пави

На рідній виросли землі, в своїй оселі.

Савинецькі мої земляки, шановні, любі,

Справжні хлібороби, лицарі землі, 

Нехай вас Бог до щастя приголубить

Мадоннам нашим нехай співають солов'ї.

Нехай творець землі і неба

Осяє вас молитвою своєю,

Нехай пошле вам радість і добро

Я завжди з вами, чистим серцем і долею моєю.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.