Тернопільський екс-депутат не любить понтів і "понтярщиків"

Чим живе та переймається (окрім роботи) депутат-мажоритарник кількох скликань, що його хвилює та що він думає про своє життя, цікавилася кореспондент “20 хвилин”.

- Де і як Ви святкували Великдень?
-         Святкував за християнськими традиціями. У неділю іздив до славного міста Бережани, де живе мама дружини. У родинному колі ми зустріли велике свято, їли свячені паски та билися крашанками, розмовляли про буденні і небуденні справи. Відвідали могили рідних людей. Тогож дня я відвідав також могили моїх батьків на міському цвинтарі у Підгородньому. Там похований також і мій старший брат.
На Великдень кожна людина має виконати свої обов’язки перед Богом та перед пам’яттю своїх рідних. Найбільше християнське свято символізує нескінченість життя, і є, по-моєму, святом найбільшого оптимізму. Посудіть самі - Христос як людина, незважаючи на всі муки, терпіння, сумніви і спокуси, мінливість настрою натовпу - від ейфоріїйного захоплення до ненависті, через страждання, муки і смерть - і наступне воскресіння дав усім людям надію на вічне життя. Показав, що смерті, кінця - не існує. І що завжди може бути новий початок! Хіба це не свято оптимістів?
 
- Чим займаєтеся у вільний час, якщо такий є?
-         Найулюбленіше моє заняття - пізнання чогось нового, отримання нового досвіду у справах, у навчанні, у спілкуванні з людьми. Мені цікаво споглядати інших людей, вивчати їх особистість та психологію, намагаюся зрозуміти мотиви їх поведінки та спосіб мислення. Переконаний, що людина схильна до добра, але якщо чинить щось зле, то за цим обов’язково криються якісь непорозуміння, пристрасті, демони, яких треба виявити і загнуздати, заспокоїти…
Останніх кілька років часто приймаю гостей зі східних регіонів - Донбасу, Харківщини, Києва і влаштовую їм мандрівки по Західній Україні. До цього, якщо чесно, навіть не помічав, який прекрасний наш край! Але коли демонструєш нашу місцевість гостям, то і для себе відкриваєш його красу і неповторність. І тоді наповнюєшся гордістю за наш край і справжнім патріотизмом. Ми звикли, варячись у власному соку, критикувати все і вся навколо себе, але коли поглянеш на це збоку – на нашу природу, на наші історичні та архітектурні пам’ятки, на вихованих і культурних людей Галичини - тоді і починаєш по-справжньому цінувати рідний край.
Дуже люблю возити гостей за маршрутомами Тернопіль-Підкамінь-Олесько - Підгірці-Пліснесько-Золочів… Цей напрямок недарма називають «Золотою підковою». Ця місцевість - унікальна і переповнена історичною містикою та надзвичайною енергетикою… як, зрештою, і вся наша галицька, подільська і волинська земля. Ця тема - нескінчена …
 
- На форумах писали, що Ви їздили на  MAZDA 626. А через деякий час вже на Nissan MAXIMA. Чому змінили авто?
- Не знаю, чим я заслужив такої уваги на форумах… Дійно, у мене, в різний час були і той, і інший автомобіль. Не думаю, що можна вважати їх «крутими машинами». MAZDA я купив ще в 1996 році, в Польщі, а в 2005 році придбав Nissan (зробив собі подарунок на день народження). Зараз у мене автомобіль Kia Sorento, яким я дуже задоволений. Взагалі, дуже люблю водити авто, це мене заспокоює. Напевне, тому, що у ці хвилини відчуваєш, як тобі підкоряється час і простір. Правда, останнім часом таке задоволення стає все проблемнішим, здається, що наш уряд поставив собі метою припинити захоплення українців автомобілями: ціни на пальне просто зашкалюють, і до цього ж – кількість постів-пасток ДАІ на шляхах України так зросла, що просто унеможливлює автомобільний рух. Додайте сюди ще й жахливий стан доріг…
 
- На різних Інтернет-сайтах писали про те, що Ви потрапили в аварію під Києвом. Що після того змінилося у житті?
-       Таке, рано чи пізно, може статися з кожним…Була зима, темна пора доби, авто занесло. Але, на щастя, все сталося без тяжких наслідків, ніхто не постраждав. Що цікаво - за кермом першого автомобіля, який зупинився щоб допомогти, був всім відомий тернополянин – Тарас Демкура. А другим під’їхав інший тернополянин - Ігор Гірчак. Ці люди з великим терпінням і доброзичливістю допомогли мені справитися з аварійною ситуацією, за що я їм, користуючись нагодою, хочу щиро подякувати! Тоді я ще раз упевнився в тому, що люди у нас доброзичливі і по-справжньому готові прийти на допомогу – тож не варто нарікати на інших. Автомобіль після цього я відремонтував, завдяки отриманій страховій виплаті, хоч це забрало і немало часу.
 
- Ви організовуєте джазові фестивалі. Чому  подобається цей музичний напрямок?
-        Чому джаз? Напевне тому, що люблю гарну музику. З дитинства, пам’ятаю, як лягаючи спати, любив слухати по радіоточці, музичну передачу о 23:05 (не пам»ятаю вже її назву), у якій передавали класичну музику. Пізніше слухав незабутні передачі Вілліса Кановера «Година джазу» по «Голосу Америки», в студентські роки колекціонував джазові платівки (зараз кажуть «вініл»). Звичайно, захоплювався рок-музикою. Загалом, люблю будь-яку гарну музику, незалежно від жанру, від народної автентики до складної імпровізаційної, для якої ще не знайшли назву. Не можу слухати, не сприймаю тільки те, що фальшиве, надумане, показне, низькопробне, наприклад – так званий криміналізований «шансон». Думаю, що гарна музика завжди щира та без фальші. Слухаю тих чи інших виконавців у залежності від настрою та обставин.
- Ви активно виступали за те, щоб на проспекті Бандери зняли літак. Як ставитеся до того, що він до сих пір там стоїть?
- Історія з літаком – смішна і не варта того розголосу, який викликала свого часу. Рішення про демонтаж і передачу літака до музею авіації України, який знаходиться у київському аеропорту «Жуляни» на сесію вносив не я. Я просто підтримав це рішення на одній із сесій міськради, бо маю з цього приводу свою чітко сформовану думку й не боюся її висловлювати. Ця споруда немає нічого спільного з пам’яттю про війну, тернопільські архітектори і всі, хто глибше у цьому питанні розбирався, це знають. Насправді, цей об’єкт є знаком монументальнної пропаганди більшовицького тоталітарного режиму, встановленим у 1974 році як елемент цілої програми (розробленої ще у квітні 1918 року спільно Лєніним і Троцьким), мета якої – закріплення у свідомості місцевих людей образу непорушності радянської влади. Для цього в даному випадку було вибрано привабливий образ літака – який сам по собі є позитивним і динамічним, адже всі ми мріємо літати! Рішення про демонтаж цього об”єкту було прийнято в Тернополі ще у 1990 році, першою демократичною міською радою. Але воно не виконане і досі, здебільшого – через технічні причини. Вважаю, що зациклюватися на цьому літаку зараз не варто, хоча є підстави побоюватися за його технічний стан, адже цей об”єкт давно знятий з усіх видів обліку і за ним ніхто не наглядає. Одного дня він, або його окремі частини, можуть злетіти під поривами вітру і приземлитися у зовсім неочікуваному місці, добре б – щоб не на голови людям.
 
- Якби Вам дали можливість охарактеризувати себе лише 10 словами. Щоб Ви сказали б?
-         Звичайно, я маю власне уявлення про самого себе, але висловлюватися на цю тему вважаю недоречним. Я не з тих людей, котрі люблять хвалитися, так само критикувати себе прилюдно – навіщо? Можу лише назвати деякі риси характеру, які, намагаюся у собі розвивати. Послідовний у своїх поглядах та діях. Ніколи не кажу неправду (інколи можу щось не договорити, але ніколи не обманюю). Намагаюся бути справедливим. Дотримуюся «Золотого правила», яке встановили ще тисячі років тому: “Роби іншим те, що хочеш отримати у відповідь собі”. Ще я намагаюся бути цілеспрямованим і наполегливим, «коли бачу ціль – не бачу перешкод». Дуже не люблю «понти» і «понтярщиків».

- Чи вважаєте своє життя розкішним. Може, Вам чогось для цього бракує?
- Яка може бути розкіш сьогодні? Та й для мене матеріальна розкіш не має особливого значення, тим більше, що це поняття кожен із нас розуміє по-своєму. Можемо, скоріше, говорити про якість матеріальні зручності, комфорт. Наприклад, я ніколи не ношу ніяких прикрас (перстені, ланцюжки тощо) Натомість, завжди приємно, коли поруч зі мною доглянута, гарно вдягнена і прикрашена жінка…
З матеріальних речей люблю усе якісне, проте не готовий гнатися будь-якою ціною за «брендами», бо добре розумію технолії реклами і усвідомлюю механізми та закони, за якими розвивається бізнес. На жаль, часто люди навіть не хочуть знати, що марка відомого виробника може служити ширмою для посереднього товару.
 
ДОСЬЄ
Народився 17 вересня 1959 року, в Підгайцях, Тернопільської області.
Закінчив середню школу у Підволочиську
Вищу освіту здобував у Київському педінституті іноземних мов та Львівському національному університеті ім І.Франка (правознавство).
Працював вчителем, методистом виховної роботи міськвно. Був співзасновником відродженого в Україні ПЛАСТУ, комендантом перших пластових таборів на Тернопільщині, займався пластовим видавництвом. Був співзасновником видавництва «Лілея», головним редактором, генеральним директором. З початку двохтисячних був шеф-редактором «Тернопільської газети», членом Ради директорів Української Асоціації Видавців Періодичної Преси, пізніше працював керівником Тернопільської філії медіа-корпорації «РІА». Депутат Тернопільської міської ради трьох скликань (1998 – 2010 р.р.) Співзасновник та співорганізатор тернопільської програми Міжнародного джазового фестивалю Jazz Bez, ініціатор та організатор інших культурно-мистецьких заходів, член Мистецького об’єднання «КОЗА».

Наталія БУРЛАКУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.