У Німеччині квиток діє певну кількість годин. Наприклад, ти береш квиток на дві години, але ти їх "не виїздив". Тоді ти можеш передати той квиток будь-якому пасажиру

Громадським транспортом за кордоном користуються більше учні, студенти, пенсіонери, соціально вразливі категорії населення. Люди, які працюють, користуються в основному власними автівками. На громадський транспорт пересідають, коли не хочуть стояти у заторах. Про це розповідають тернополяни, які часто бувають за кордоном, або ж навіть і живуть там. 

Нагадаємо, у попередньому випуску  газети наші співвітчизники розповіли про міські автобуси у Стокгольмі, Шієні та в Афінах. Тамтешні автобуси, за їхньою інформацією, великі, чисті, а вартість проїзду у ньому не б’є по гаманцеві. Наприклад, при зарплаті у  пересічного жителя 1800 євро  місячний проїзний можна придбати за 86 євро у Стокгольмі,  у Шієні – 500 крон при середній зарплаті на руки – 15-20 тис. крон, в Афінах – 30 євро при зарплаті 800.

Разова поїздка у Парижі – 2 євро

Не б’є по кишені і вартість проїзду у громадському транспорті Парижа. Про це розповідає тернополянка Мар’яна Дівчина вже понад п’ять років живе та працює у Франції.
— Транспорт у Парижі – метро, автобуси, трамваї, автобуси, — каже вона. – За містом – RER — це так звана система міського залізничного транспорту Парижа та його передмість. Звичайні автобуси ходять з шостої ранку до півночі. А ще є нічні автобуси.

 Разова поїздка паризьким автобусом, за словами Мар’яни, коштує 1,90 євро, якщо купляти в касі, якщо в автобусі — 2 євро. А можна придбати проїзний на всі види транспорту на місяць. Він коштує 75, 20 євро.

—  Водії одягнені  у форму. Автобуси, звісно, великі і чисті, — продовжує вона. – Щодо культури пасажирів, уступання місць слабшим, то на це питання важко відповісти. Буває по-всякому. Це залежить і від самої людини, і від того, звідкіля вона – місцева, не місцева, мігрантка. 
У години  пік транспорт, як в принципі всюди, переповнений.  Зазвичай парижани і жителі ближніх міст купують місячний проїзний на всі види транспорту. 

— Щодо зарплат, то у простого пересічного жителя вона може бути 1500 євро, — каже дівчина. – Тому купити квиток на місяць при такій зарплаті – це недорого. Принаймні я вважаю, що це нормальна ціна у таких умовах. 

Штраф за безквитковий проїзд – 600 євро

Доступним за вартістю та чистим, зручним є транспорт і в Німеччині. Так, нещодавно тернополянка Лілія відвідала Гановер і Мюнхен. Дівчина розповідає, що вразило не тільки те, як там дбають про зручність пасажирів, але й загалом рівень життя.

— У Німеччині є мінімально встановлена заробітна плата за годину, — каже Лілія. — Вона становить 9 євро. Стільки отримує працівник на такій простій, неперспективній роботі. Однак більшість німців працюють за більшу зарплатню.

Щодо «маршруток», то це – нові, великі, зручні автобуси. Водії можуть  бути одягнені по-різному, однак зверху завжди одягнуті у піджаки, носять кашкети з логотипом фірми-перевізника.
— Я не бачила ні однієї брудної «маршрутки», — додає вона. – Загалом, там часто проводять соціальні опитування щодо того, чи задоволені пасажири транспортом. Бо панує думка, що транспорт – це обличчя міста, і яка думка складеться про нього, така складеться й про місто. У містах, які спеціалізуються на туризмі, раз в годину взагалі їздить безкоштовний автобус. Загалом автобуси тут курсують  із 6.30 до 23.30, зокрема у Гановері та Мюнхені. 

Коштує проїзд по-різному. Це залежить від виду квитка. Приміром, разова поїздка для дітей від шести років  у Мюнхені  обійдеться у 1,4 євро, для дорослих – 2, 90, денний квиток коштує 6,70, триденний – 16,80, дитячий денний квиток – 3,00 євро. Разовий квиток має обмежену кількість часу. Штраф за безквитковий проїзд – 600 євро. 

— У Німеччині квиток діє  певну кількість  годин, — каже тернополянка. — Наприклад, ти береш квиток на дві години, але ти їх не виїздив. Тоді ти можеш передати той квиток будь-якому пасажиру. Наприклад,  до нас біля метро підбігла дівчина і віддала квиток, бо оплатила більшу кількість годин, аніж її потрібно. Загалом, така взаємодопомога між молоддю – звична справа.  Малозабезпечені, наприклад, взагалі не платять за проїзд, люди з інвалідністю – теж. Їм в місцевих органах управління, наших міських радах, видають спеціальні проїзні документи.
Попри  це більшість жителів, які працюють, користуються власними автомобілями. А автобусами – учні, студенти, пенсіонери. 

Транспорт – дотаційний, але гарний

З приємними враженнями від  поїздки за кордон та користуванням громадським транспортом залишилася і тернополянка Юлія. Нещодавно вона відвідала родичів у Кракові.  

— Знайомий хвалиться, що у Польщі мають підняти оплату за годину – з 13 злотих до 15, — розповідає вона. – І хоча це має бути з Нового року, подекуди вже трохи підіймають, аби не було такого різкого стрибка. Відтак поляки отримуватимуть мінімум 2300 злотих. Середня заробітна плата у поляків – 4500. Так що, можливо, українським заробітчанам і платять небагато, а от поляки отримуватимуть нормально. Окрім того, великі допомоги там отримують жінки на дітей.

При цьому, громадський транспорт – дотаційний. Малозабезпечені верстви населення мають знижку на проїзд у 35%. Учні взагалі їздять безкоштовно в навчальні дні.

— Транспорт поділений на зони. Наприклад, перша зона – це автобуси, — каже вона. — Якщо ти хочеш скористатися квитком і в інших видах транспорту, то платиш трохи дорожче.

Так, проїзний на день, за інформацією тернополянки, коштує 15 злотих, на два – 24 злотих, на три дні – 36, на сім – 48 злотих. Разовий квиток – 3,80 злотих. Дія такого квитка – 40 хвилин. Короткий квиток на 20 хвилин коштує 2,70, на годину – 5, на півтора – 6. Якщо ти купуєш місячний квиток, то там взагалі нема ніякого обмеження — катайся, скільки хочеш. Якщо тебе спіймають без квитка, то заплатиш  штраф – 200 злотих. 

Окрім того, у Польщі, як і в Німеччині, також цікавляться тим, чи задоволені пасажири поїздкою. На зупинках зазначені номери, на які просять надіслати повідомлення з відповіддю на те, чи сподобалося обслуговування, робота водія.