Тернополянин Сергій Денисов служив спостерігачем у місії ООН

Тернополянин Сергій Денисов служив спостерігачем у місії ООН
Капітан Сергій Денисов став військовим, пішовши по стопах батька. Служба в армії для нього була знайома ще змалечку й він чудово знав її специфіку. Однак, спробувавши один раз службу за кордоном як військовий спостерігач місії ООН, став зовсім інакше дивитися на роботу військового.

Служба за кордоном відрізняється від тієї, яку військові несуть на рідній землі - і навантаженням, і дисципліною, і завданнями, і ставленням до самих військових, поділився враженнями чоловік.
- Як ви стали військовим?
- Моя військова кар’єра розвивалася традиційно, як і в більшості. Жив я в Ковелі Волинської області, але в 2004-му році мене направили служити в Тернопільську 11-у окрему артилерійську бригаду. Чотири роки тому один з моїх колег розповів, що в Україні є можливість пройти спеціальні навчання та потрапити на службу в місії ООН. Мене це зацікавило і я почав детальніше вивчати такі перспективи. Адже це чудова можливість дізнатися про специфіку військової служби у світових масштабах та й, зрештою, просто розширити свій кругозір.Однак до останнього не вірив, що мені пощастить справді потрапити на роботу в місії ООН.

Мрія “чекала” три роки
- Як готуються до служби у місії ООН?
- Головна вимога до військових, які планують працювати в місії ООН, - знання
англійської мови. На ній проводять усі підготовчі навчання до служби в місії
та тести і, врешті, під час служби між собою військові спостерігачі спілкуються виключно англійською. Щоправда, перший раз я навчання не пройшов. Я був переконаний, що чудово володію англійською, однак мій рівень знань, як виявилося, був не такий досконалий. Тому я пішов на курси мови. Навчання для місій проходять лише раз в рік, тому мені довелося відкласти мрію на деякий час. Наступні тести я здав на успішно і мене зарахували в резерв. Відтак залишилося очікувати розподілу - знову ж таки до наступного року.
- Чи важко українцям потрапити на службу в складі місії ООН?
- Для українських військових вибір країн для служби доволі обмежений - Придністров’я, Ліберія, Косово, Конго, Судан. У двох останніх ведуть активні військові дії й перебування там навіть спостерігачем є небезпечним.
- Вибір країни для служб обираєте ви самі?
- Ні, процедура відбувається дещо інакше.Військовий перебуває в резерві. Коли набирають команду для відправки в певну країну, то пропонують їхати. Звісно, тоді вибір за тобою - погоджуватися чи ні. Однак пропонують не часто, тому, переважно, погоджуєшся на ті варіанти, які є.
Як вважаєте, вам пощастило з місцем служби?
Мене спочатку направляли служити в Конго, однак потім змінили направлення на Судан, причому південний. Ця частина країни дуже бідна. Там не ведуть військові дії дуже активно, але зброї та сутичок достатньо.

Продукти - вертольотом
- Що вас вразило, коли потрапили туди?
- Безліч речей. Попри жаркий клімат, там не є спекотно. Щоправда, цілий рік, поки там служив, я носив лише літній одяг. Але зима була рідкісним задоволенням, яке зміг відчути лише коли побував у відпустці вдома.
Населення там дуже бідне та ліниве. Навіть продукти вони не вирощують самі, а
завозять із сусідньої Уганди. На вулицях брудно, порядку нема. Поліцію можна
побачити хіба що біля їхньої дільниці.

- Що шокувало?
- Перш за все, неохайність місцевих мешканців. Ми на ринку купували лише деякі фрукти та овочі, які потім ретельно мили. Решту я купувати не наважувався через антисанітарні умови, в яких вони продавалися. Наприклад, м’ясо, яке продавали з прилавків, завжди було обліплене мухами, а готові страви взагалі вражали своїм виглядом. Тому м’ясні вироби, крупи, картоплю та інші продукти ми замовляли в своїх колег з південної столиці Судану. Двічі на тиждень російські вертольоти зі штабу прилітали й так привозили ці продукти.
- У чому полягає робота військового спостерігача ООН?
- У місіях ООН за кордоном служать військові з різних країн світу. В одному тім-сайті (підрозділі) можуть служити лише до двох представників з однієї з країни. Але серед українців я був один. Загалом у підрозділі нас було 15 чоловік. Наша робота полягала в тому, щоб щодня їздити в поселення регіону, який був у юрисдикції нашого тім-сайту, та отримувати певну інформацію від населення. Подекуди такі виїзди тривали до чотирьох днів. Після цього ми готували звіти й відсилали в штаб. Зрідка нам надходили якісь додаткові завдання, однак на їхнє виконання йшло відносно небагато часу.

“Заробляють” на бруді
- Чим відрізняється робота в місії ООН від служби у військах України?
Кожен спостерігач місії ООН має чітко сформоване головне завдання. Кожен знає свої посадові обов’язки, які повинен виконувати. Додаткові завдання, які б створювали труднощі чи вимагали багато часу, нам давали рідко.
Цікаво, що від нас не вимагали звіту за використання техніки чи пального. Щоправда, їздити тамтешніми дорогами дуже небезпечно - доріг, як таких, там нема. Вони всі у вибоїнах і давно розмиті водою. А після дощу ми старалися уникати виїздів або їздили дуже обережно. Якщо машина оббризкала мешканця, ми мусили дати йому грошей на прання. Хитрі суданці часто самі ставали якомога ближче до дороги, щоб їх облили й вони могли випросити грошей. Місцеві мешканці постійно шукали якісь приводи, як би випросити грошей. Хоча суданці досить приязно ставилися до нас, з ними потрібно
було бути обережними.
- Який був режим роботи? Чи був час на розваги?
- Працюють спостерігачі місії ООН з 8.30 до 16 години. Після цього кожен може займатися, чим хоче. Виключення складав період з 23.00 до 7.00 години. В цей час не рекомендується перебувати на вулиці. Однак особливо розважитися нам і так ніде було. Іноді ми влаштовували в своєму тім-сайді невеличкі вечірки, де спілкувалися під музику або переглядали фільми. Найоригінальніші паті організовували військові з Бангладешу, іноді нас запрошували німецькі чи австралійські колеги. Однак довго ніколи не засиджувалися - бо не прийнято.


- А відпустки у вас були передбачені?
- Оскільки ми працювали весь тиждень без вихідних, то отримували до щорічної 30-денної відпустки за кожен місяць компенсацію - шість днів відпочинку. Таким чином за рік назбирувалося чимало, тому могли йти у відпустку навіть тричі на рік.
- Чи була ностальгія за рідною домівкою?
- Спочатку, зізнаюся чесно, ні. Було цікаво й захоплювала робота. Однак, коли у
наступну відпустку поїхав додому на різдвяні свята, почав дуже сумувати за родиною та країною. Тому, щойно видалася нагода отримати відпустку, одразу поїхав на Україну. Яка б не була цікава робота, вдома все-таки краще!
- Чи є бажання ще раз поїхати працювати в місії ООН?
- Так, можливо. Це чудовий досвід і гарна практика. Однак хотілося б вже потрапити кудись в інше місце.
- Ви у чудовій фізичній формі. Як її підтримуєте?
- Займаюся бігом, фізичними навантаженнями. Я завжди намагався бути в хорошій фізичній формі, адже це дуже важливо не лише для роботи, а й для здоров’я в цілому. Тому стараюся вести здоровий спосіб життя - не палити, правильно харчуватися, більше перебувати на свіжому повітрі, займатися спортом.ї

У Кенії “білих” не люблять
 - У яких країнах довелося побувати під час відпустки?
- Більшість моїх колег під час відпустки їхали додому. Але я вирішив свою першу відпустку використати з пізнавальною метою - поїхав мандрувати африканськими країнами. Щоправда, побувати вдалося лише в сусідніх Уганді та Кенії, а також на екваторі.
- Чим вас вразили ці країни?
- Вражень було аж надміру. Після бідного та далекого, не надто цивілізованого, Судану Уганда дуже вразила своєю європейськістю. В Африці її називають перлиною. Там дуже чисто, багато зелені й клумб. І, що прикметно, там можна цілу ніч гуляти вулицями й не перейматися за свою безпеку. До білого населення там ставляться досить приязно. Однак Кенія перевершила все. Це багата та красива країна. ЇЇ називають гордістю Африки. Там досить гарно розвинена туристична галузь і вся інфраструктура, пов’язана з цим. Це країна, де домінує темношкіре населення. Історично так склалося, що білим там перебувати небезпечно - їх в Кенії не надто люблять.

Біографія
Сергій Денисов народився 25 січня 1980 року в м. Дніпропетровськ у сім’ї військового. У 2001 р. закінчив інститут артилерії при Сумському державному університеті. Після закінчення вузу потрапив на службу в м. Ковель Волинської області в реактивний артилерійський полк. У 2004 р. переїхав у Тернопіль. Зараз працює начальником служби Тернопільської 11-ої окремої артилерійської бригади.

0
0
0
0
Коментарі (1)
  • Anonymous

    Служив в нашій Тернопільській артилерійській бригаді, знаю його як спокійного і порядного офіцера! Там нажаль мало таких!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Тернополя за сьогодні

07:00 Погода у Тернополі: 24 лютого, без опадів, 0° 21:00 Тернополянин придумав масажер зі шнура 20:00 Теплі спогади на зустрічі великої родини: товариство "Вертеп" у Тернополі відзначає 30-річчя 19:00 "Галичанка" посіла четверте місце у фіналі Кубка України Від читача 21:26 Дуже цікава книга для дітей з фінансової грамотності 18:00 У деяких школах Тернополя створять безкоштовні гуртки 17:00 Два дні крутої музики та смачної їжі:на Театральному майдані фестиваль "Майже весна" play_circle_filled 16:45 Два дні крутої музики та смачної їжі: на Театральному майдані фестиваль "Майже весна" play_circle_filled 16:00 Тернопільські ветерани посіли друге місце на Кубку польського Бурмістра 15:00 Ваше фото Дністровських краєвидів із Заліщицького чи Бучацького районів може побачити вся Україна photo_camera 14:00 У Тернополі створили консультаційний центр з питань захисту прав споживачів 13:00 Вони дуже крихітні, дехто важить усього 600 г: як у Тернополі рятують недоношених діток 12:00 “Такого досягнення у Тернополі не було 20 років»: тернополянин діючий чемпіон України з плавання 11:00 На Тернопільщині на кір хворіло 23-денне немовля 10:05 Тернопільські вертепівці запрошують на свято 09:14 На "Алясці" вночі згоріли два автомобілі Kia (оновлюється) 09:00 Готуємо млинці з лососем photo_camera 08:00 Сьогодні, 23 лютого: день народження у екс-президента Віктора Ющенка
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up