«Це були 988 днів пекла мого сина…» З російського полону повернувся Володимир Теренда

Він вже роки проживав у Польщі разом з родиною, але коли почалося повномасштабне вторгнення, вирішив повернутися в Україну. «Я мушу бути там», — згадує мама синові слова, коли Володимир вирішив доєднатися до війська. Влітку 2023-го його, пораненого, взяли в полон. З частини матері повідомили, що син загинув. 5 березня 2026 року Володимира Теренду повернули в Україну.

«Поки немає тіла — мій син живий», — мешканка Скалатчини Марія Теренда запевняє, що навіть не сумнівалася, що її син живий. Каже, відчувало її материнське серце. І це попри те, що командир телефоном повідомив: Володя зниклий безвісти, він загинув… 

«Я мушу бути там»

Мама, вся родина і кохана дочекалися: майже через три роки Володимир Теренда з Новосілки повернувся із ворожоного полону. 

Родина проживала у Новосілці, тут Марія Теренда народила чотирьох дітей — двох доньок і двох синів. Володя був другою дитиною у родині. Майже десять років тому він першим виїхав за кордон, згодом туди перебралися майже всі члени родини, бо, як каже мати, були етнічними поляками.  

Там родину і застала повномасштабна війна. Володимиру Теренді тоді було 24 роки, і він повідомив рідним, що їде в Україну. 

— Він сказав до мене: «Я мушу бути там», — згадує мати. — Повернувся в Україну і  пішов добровольцем. Потрапив до 67-мої бригади, «Правий сектор». Це вже доросла людина — він сам прийняв таке рішення. А нам що лишалося? Тільки його підтримувати і допомагати. 

Присягу син складав у липні 2022 року. Спочатку навчання, після чого — гарячі напрямки. Бригада була створена у 2022 році на базі підрозділів ДУК ПС. У 2022 році частина брала участь у Харківському контрнаступі. У 2023 році вела бої під Бахмутом та під Кремінною.

Поранення, зниклий безвісти, полон

Перше поранення Володимир Теренда отримав у травні 2023 року, за місяць ще одне. Це були контузія і поранення голови з великою кількістю осколків. Саме тоді його взяли в полон. 

— Подзвонила дочка, каже, що наш Володя — зниклий безвісти, — це було 21 червня 2023 року, — згадує Марія Теренда. — Потім дзвонив капітан, синів командир. Він повідомив мені, що Володя загинув. Я навіть посварилася з ним. Він каже, мовляв, це війна. А я відповіла: «Поки немає тіла — мій син живий». Я відчувала, що син живий!  

Через тиждень після зникнення, 29 червня, на російських телеканалах з’явилося відео, яке підтверджувало, що Володимир у полоні. На екрані було відео його допиту. Але воно було «різане» сім разів і змонтоване, згадує матір. 

— Перший кадр — він говорить українською, наступний — російською, — пані Марія розповіла про свої здогадки, чому відео змонтоване. — Його били, нещадно. Було видно, що його допитували. На перших кадрах і руки, і лице чисті. На інших — руки просто сині від побоїв, на обличчі, під оком — синець. 

Живий і тримається

Марія Теренда повернулася в Україну, здала ДНК, написала заяви до всіх дотичних інстанцій. І чекала. Про сина не знали нічого, доки не почали звільняти з полону хлопців, які розшукали родину Володимира і повідомили, де той і що з ним.  

Весь час поруч із рідними була Таня, дівчина Володимира. Мати каже, вона дуже допомагала з документами і чекала… 

Пізніше про Володимира почали повідомляти інші українські військові, яких звільняли з полону.

— Хлопці зв’язувалися з нами і казали кілька слів. Бо сам Володя був в колоніях в росії, — каже Марія Теренда. — Спочатку його відправили в Кемерово — це тисячі кілометрів від Тернополя. Потім недовго був у Новгороді. Казали, що живий, здоровий, що тримається. Більше нічого. І я не питала багато. Думаю, все одно правду вже від нього ніколи не почую. Він не надто розповідає, у нього завжди все нормально. 

Рідні писали йому листи, разів шість точно, каже мама. Але більшість до адресата не доходили.

За весь час полону відповідь від сина прийшла лише раз.

— Він писав перед Різдвом, а десь у половині лютого ми отримали лист від сина, — згадує матір. — За весь час це був єдиний лист. Він писав, що мав поранення, що йому надали медичну допомогу. Що все нормально і хоче додому. Нічого особистого… Ви ж знаєте, що там листи читають.

Марія була на роботі у Польщі, коли прийшло повідомлення про звільнення сина. 

… щоб усі дочекалися

— Спочатку прийшла sms у «Дії», потім від Координаційного штабу, — згадує жінка. — А ще через якийсь час він подзвонив сам.

Мама згадує, що зазвичай вона стримала. А тут руки тремтіли так, що не могла телефон розблокувати, щоб чоловікові радісну звістку повідомити. Зараз її син проходить реабілітацію в одному з міст Заходу України. 

— Каже, що їжа дуже смачна — і я його розумію, — розповіла Марія Теренда. — Я от у Польщі живу, але вода смачніша в Україні. Може, то просто вода батьківщини…

Тепер щодня спілкуються, але син небагато говорить про пережите. Лише запевняє, що краще почувається. Попереду ще обстеження, лікування, реабілітація. На відновлення потрібен час. Зокрема, щоб повернутися до нормальної ваги. 

— Коли Володя потрапив у полон, важив десь 94-96 кілограмів, — згадує мама. — А зараз — 65. І це при зрості 188 см. Коли вперше побачила його по відеозв’язку, враження було жахливим. Але з кожним днем він має кращий вигляд. Організм молодий. Є їжа, свіже повітря, нормальне ліжко. Немає тих нар, на яких вони спали. І головне — спокій.

Щойно дозволять поїхати до Володимира, збираються навідати його.  

— Я думаю, якщо буде можливість відвідувати його на реабілітації, Таня поїде першою, — сміється мати. — Я, може, теж з роботи на якісь вихідні вирвуся. А коли він вже буде вдома, тоді візьму відпустку і побуду біля нього якийсь час.

Обов’язково готуватиме для нього вареники і налисники із сиром, які син так любить. Жінка вже готується і будує плани, хоча, зізнається, ще не знає, чи синові можна буде багато їсти після всього, що він пережив… 

— Цього разу за два дні наших хлопців, яких повернули з полону, було 500, — каже пані Марія. — Щоб частіше такі обміни були. Щоб всі рідні, які не одну ніч не доспали у сльозах і молитві, дочекалися своїх. Щоб ми усі дочекалися… 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.