«Ці долоньки гріли серце там, на Сході», - боєць про малюнок маленької тернополянки

- Ти допоможеш мені? Дуже треба знайти одну маленьку дівчинку, - саме так почалась наша телефонна розмова з Андрієм Пристайком, коли він повертався потягом зі Сходу, де прослужив тільки за останній час понад півроку. У слухавці щось рипіло і зв’язок місцями зникав. – Я тобі скину фото. Ти зрозумій, це дуже важливо! Цей малюнок грів серце в тяжкі хвилини. Ці долоньки гріли серце там, на Сході, коли було дуже важко…

За кілька хвилин на екрані мобільного з’явилось два фото. На одному – дитячий малюнок з жовто-блакитними долоньками на фоні серця. І напис «Ми вас любимо і чекаємо». На другому – зворотній бік малюнку, де було зазначено автора – Юлю Турчин, яка навчалась в садочку №37. На фото було добре видно, що згиби малюнку аж посіріли та затерлись. Певно, дитяче послання не раз діставалось з кишені і дбайливо складалось назад. Як з’ясувалось згодом – ми не помилились.

Це дуже важливо, розумієш?...

• Цей малюнок вже давненько зі мною, - пояснив згодом Андрій Пристайко не надто охайний вигляд затертого кольорового листочка. – Привіз його наш земляк, Василь Конько, коли приїжджав до нас з волонтерами.

А на моє запитання, чи дівчинка місцева, чи, бува, не з сусідньої області, а, можливо, вже давно закінчила дитсадок, воїн лише знизив плечима: «Не знаю. І навіть не знаю, звідки починати ті пошуки. Але це дуже важливо, розумієш?»…

Підключивши друзів, разом опитали кілька десятків знайомих, причетних до тернопільської дошкільної освіти. На жаль, результату це не дало. Тому вирішила пост про пошук дівчинки, з фото її малюнків, виставити на власній сторінці у Фейсбук. Чесно скажу, на швидкий результат мало розраховувала. Тим паче, на позитивний. Адже навіть прізвище малечі було написано не надто розбірливо. Але за кілька годин небайдужі тернополяни скидали в коментарях і адресу тернопільського садочку №37, і давали чимало порад, з якого боку починати пошуки. Та безперестанку на моє прохання поширювали пост. А ще за годину з’явився коментар: так, є така дівчинка. Вона цього року закінчує садочок у Тернополі. Ще за годину – телефон завідуючої садочку, до якого ходить Юлечка. А на ранок месенджер підморгував новою звісткою: «Я – Оля Турчин. Мама Юлі. Мій телефон…»

Далі події відбувались дуже швидко. Розмови із завідуючою садка, яка дуже позитивно сприйняла новину, що воїн АТО шукає їхню вихованицю. Розмова з мамою дитини. Тим часом Андрій доїжджав до Тернополя.





















Через день ми вже в садку. Кремезний чолов’яга у військовій формі помітно нервує, але рішуче йде до дверей, тримаючи в руках подаруночки для Юлечки і її одногрупників.

• Не пригадую, коли востаннє так хвилювався, - знітившись, каже Андрій. Але цієї миті нас зустріла на порозі завідуюча дитсадком №37 Ірина Фронц. – Проходьте, ми на вас дуже чекаємо.

І кажуть діти: «Ні війні!»

У музичній залі нас зустріли поглядами три десятки малих вихованців. Малюки, одягнені у святкові вишиванки, затихли, споглядаючи за кремезним чоловіком у формі з відзнаками на грудях, у руках якого було близько 40 жовто-блакитних кульок.

Емоції, які ми відчули за півгодини у садочку, важко описати словами. Сльози розчулення, надзвичайний позитив, слова подяки, посмішки і знову сльози. Малюки підготували для воїна святкову концертну програму, а старші читали власноруч за одну ніч написані вірші, які кожним словом полосували по серцю. І ніби зачіпали найпотаємніші куточки душі. А ще передали воїну стос малюнків для побратимів, які випускники садочку №37 власноруч намалювали того ж ранку.

• І очі малюків стають сумні. І кажуть діти: «Ні війні!» І з трепетом малюнки малювали. Прості й такі ще неумілі слова так кострубато всі писали… Але це по-дитячому так щиро, - йшлося у віршованих рядках.















Була ще неймовірна кількість слів подяки і творчі подарунки від усіх цьогорічних випускників дитсадочку. І побажання – миру усім. І щоб кожен воїн повернувся з війни. До своїх сімей. І до мирного спокійного життя. Бо на них тут дуже чекають.    

• Я пропоную всім своїм побратимам розшукати малечу, малюнки і листи яких до них потрапили, - поділився з нами Андрій Пристайко наприкінці зустрічі з Юлечкою та дітлахами. – Нехай це буде новий флеш-моб. Отакий острівець позитиву та приємностей. Ви, друзі, не уявляєте, який заряд цих відчуттів я сьогодні отримав. Знаю, нам всім, хто повернувся з війни, він дуже потрібен. І це надзвичайні емоції, коли тримаєш у руці маленькі долоньки, кольорові відбитки яких зігрівали тобі серце там, на Сході…

Ірина ФРОНЦ, завідуюча дитсадку №37:

Щодня ми чуємо про події на Сході, і, на жаль, серед них більше неприємних. Але ми сьогодні дуже раді зустріти в нашому закладі п. Андрія. Ми дякуємо і йому, і всім воїнам АТО, за те, що бережете наш спокій та спокійний сон наших дітей. Даєте нам можливість працювати і жити в мирі. Маленькі сердечка наших вихованців, можливо, ще не можуть висказати, що вони відчувають. Але цими малюнками, віршами вони вкотре дякують усім своїм захисникам. 

Ольга Турчин, мама Юлі:

Ми не вперше у садочку малюємо, і ангеликів робили, і цукерки передавали воїнам АТО. Чесно, не думала, що моя дитина зможе так торкнутись серця воїна. Малювала вона сама, ми дуже хотіли, аби все було зроблено її руками і від усього серця. Ми всіх воїнів любимо і чекаємо. Нехай Господь усіх береже. І нехай навіть ці малюночки від наших діток гріють ваші серця.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.