«Ця ніч буде дуже гаряча. Побажайте нам щастя і помоліться за нас», - останні слова Героя Петра Батьківського

• Від 2009 року служив у ЗСУ на контрактній основі. Під час окупації АР Крим у м. Феодосія тримав оборону військової частини, де потрапив до полону. Після звільнення пішов воювати в АТО.
• «Він дуже щедрою і доброю дитиною був, — класна керівничка Петра, вчителька школи №25 Оксана Легка плаче. Опанувавши себе, продовжує, — він такий, що останнім шматком хліба поділився б. Завжди життєрадісний,  усміхнений — як би не було тяжко. Вмів розрадити і підтримати та всі неприємні моменти звести на жарт. Не раз казав мені: військова справа – це його…»

"...зайняв оборону на пануючій висоті. Завдання не пропустити роту кадировців з танками і артилерією. Ця ніч буде дуже гаряча. Побажайте нам щастя і помоліться за нас. Пам’ятайте, я вас всіх дуже любив, а найбільше любив Україну», — такими були останні слова лейтенанта, нашого земляка, уродженця Кутківців Петра Батьківського...

Загинув в бою під Пісками

Захищаючи рідну країну від ворога, у бою в смт Піски Донецької області загинув військовий, лейтенант, командир 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти.

Батьківський Петро Анатолійович народився 22 грудня 1985 року. Закінчив Тернопільську загальноосвітню школу №25, а також Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

З 2009 року служив у ЗСУ на контрактній основі. Під час окупації АР Крим у м. Феодосія тримав оборону військової частини, де потрапив до полону. Після звільнення з полону добровільно взяв участь у російсько-українській війні. Зокрема у 2014—2017 роках пройшов Широкине, Талаківка, Гранітне, Лебединське, Водяне, Комінтернове, Троїцьке, Попасна Луганської та Донецької областей. Був командиром 1-ї мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти, повідомляє Вікіпедія.

Починаючи з 2014 року мав 5 ротацій у зону проведення антитерористичної операції.

У 2017 р. — перевівся в 44-окрему артилерійську бригаду м.Тернопіль. У 2021 році закінчив навчання у  Львівській академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного  та отримав звання офіцера. Далі був розподілений для проходження військової служби у 21-окремий мотопіхотний батальйон «Сармат».

З вересня 2021 року підрозділ під командуванням Петра Батьківського локалізувався у селищі Піски Донецької області, де вдало тримали оборону. 6 березня 2022 року отримав наказ про передислокацію — тримав оборону на пануючій висоті. Загинув в бою.

Завдання — не пропустити роту кадировців

Останні слова Петра Батьківського: "...зайняв оборону на пануючій висоті. Завдання не пропустити роту кадировців з танками і артилерією. Ця ніч буде дуже гаряча. Побажайте нам щастя і помоліться за нас. Пам’ятайте, я вас всіх дуже любив, а найбільше любив Україну”.

На сторінці Петра у Фейсбук офіцер розмістив зворушливе відео. Як згодом виявилось, воно було останнім у його житті. Петро закликає всіх триматись, об’єднуватись.

— Хочу передати вам привіт з гарячої точки. Я перебуваю зараз на околиці Донецька, ми гідно тримаємо оборону, — йдеться у відео. — Відповідаємо їм (загарбникам – прим. авт.) крупнокаліберною артилерією, палимо їхні танки і відсікаємо піхоту. У нас все добре. ЗСУ тримає фланги. Зараз основна задача, щоби ви там всі згуртувались.

Облаштуйте бомбосховища для своїх сімей – для жінок і дітей. Скооперуйтесь, допомагайте один одному і підтримуйте бійців тероборони. Будьте гідними громадянами України, — закликав Петро Батьківський у відеозверненні.

— Він дуже щедрою і доброю дитиною був, — класна керівничка Петра, вчителька школи №25 Оксана Легка плаче. Жінка не може стриматись, а за хвилину, опанувавши себе, продовжує, — він такий, що останнім шматком хліба поділився б. Завжди життєрадісний,  усміхнений — як би не було тяжко. Вмів розрадити і підтримати та всі неприємні моменти звести на жарт. Жвавий, живий хлопчина…

«Я себе тут знайшов. І мені тут добре…»

Навіть якщо хтось у класі зробив шкоду, а боявся в тому зізнатись, — Петро брав провину на себе. Однокласники й вчителі ще дивувались: навіщо ти це робиш – це ж не ти зробив. А Петро, посміхаючись, відповідав, мовляв, так треба, пригадують у школі.

— Коли закінчував 11 клас, пригадую, зізнався мені, мовляв, я ще не вирішив куди піду далі і що робитиму, бо ще не знайшов себе у житті, — пригадує Оксана Легка. — Потім пішов служити в армію. Залишився у військовій справі. Всі, хто його знав, тоді погодились: це й справді Петрове.

Він завжди був патріотично налаштований, ще змалечку, пригадує класна керівничка. В 2014 році ми знали, що він в Криму, і дуже хвилювались, як він з того вийде (коли Крим окупували зелені чоловічки – прим. авт.). Потім дізнались, що Петро у полоні. На рідних дивитись боляче було. Але Бог йому тоді допоміг.

Після звільнення з полону, весь час на Донбасі – всяко було. Але Петро досить розумний, кмітливий, винахідливий, вмів дати собі раду, каже вчителька. А тут не врятувався від загибелі — у це просто несила повірити, каже вчителька.

— Він щороку приїжджав до батьків у Кутківці, то років 4 тому ми з ним зустрілись, — пригадує Оксана Легка. — Говорили, згадували. Коли запитала про його службу, Петро відповів: я себе тут знайшов. І мені тут добре. Тільки не дали йому до кінця довести справу.

У Кутківцях досі проживають батьки Петра: Марія та Анатолій. Є й молодший брат Ігор.

— Так гірко і боляче – не можу зараз до батьків подзвонити, рука не піднімається, — пані Оксана гірко плаче. — Немає слів утішання – що їм сказати, як такий світ? Вже он за їхнім сином й 9-тий день відправили у церкві. А досі не можуть тіло доправити додому для поховання. Спочивай з Богом, дитино…

Про місце і час прощання та поховання повідомимо додатково, щойно про це з’явиться інформація.

Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття батькам, братові, доньці, родині, побратимам, односельцям та всім, хто втратив близьку людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…  

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.