У липні одружився, а за два місяці його не стало… Тернопільщина прощається з Андрієм Горобцем

• Добрий, світлий і щирий. Допомогти комусь – він перший. А в знанні історії йому не було рівних — це була ходяча енциклопедія, пригадує сестра. Куди не подивишся – всюди його рука прикладена. Насадив винограду. Все сміявся, що буде тепер тут у нас свій Шампань…
• Мав п’ятьох похресників і понад усе любив свого племінника Віталія. А вони всі тепер оплакують рідну людину…

— Ти як ніхто любив Україну і розумів загрозу, яка йшла з того боку кордону ще в далекі мирні часи. Завжди згадую, як ти перестав слухати Ірину Білик, коли вона заспівала російською. Шкода, що твою усвідомленість не можна було прививати як вакцину, — біль троюрідної сестри Людмили Костинової — у кожному слові. — Твоя посмішка, твоя енергія й твій голос в серці та пам’яті назавжди… Спочивай з миром, наш Герою! Робитиму все, щоб достойно жити у процвітаючій країні, за яку ти боровся й поклав життя…  

Мельнице-Подільська громада опустилась навколішки — додому повертається її Герой Андрій Горобець. Йому назавжди 44…

Це була ходяча енциклопедія

— З глибоким сумом повідомляємо про загибель нашого земляка — захисника України. Навідник кулеметного взводу однієї із бойових бригад солдат Горобець  Андрій Михайлович, уродженець Мельнице-Подільської, виявивши стійкість і мужність 21 вересня 2022 року віддав своє життя за рідну Україну, отримавши осколкові поранення,  несумісні із життям, — повідомив начальник другого відділу Чортківського РТЦК та СП Богдан Вербіцький. — Другий відділ Чортківського РТЦК та СП висловлює найщиріші співчуття рідним, близьким, друзям та побратимам військовослужбовця, глибоко сумуємо разом з родиною. Вічна пам’ять та слава мужньому захиснику!

Горобець Андрій Михайлович народився 29 серпня 1978 року в Мельнице-Подільській. Закінчив інженерно технічний факультет Чернівецького університету. Останнім часом проживав у Києві.

У Героя залишились батько Михайло Васильович, мати Ярослава Миколаївна і сестра  Оля. Овдовіла і дружина Ірина. Вже 3 роки молоді люди проживали у цивільному шлюбі, а 14 липня 2022 р. Ірина поїхала до свого коханого — і молодята побрались.

Оплакують хрещеного тата п’ятеро похресників. Сумує за дядьком рідний племінник Віталій, якого він любив понад усе, а Андрій віддавав цю любов сторицею.

— Андрій дуже любив і знав історію — це була ходяча енциклопедія, — поділилась рідна сестра Ольга. — Здається, не було такого, чого він не знав би. Дуже багато читав, окрім історичних видань, буквально «проковтнув» всю сучасну українську літературу.

Оберігав, як міг — навіть звідти

Шанобливо ставився до вишиванки — вона для нього була не просто модним одягом. Будь-яке свято – він у вишиванці. Навіть мав спеціальну літню розшиту футболку…  

— Він щодня старався дзвонити мамі і дружині, ми з ним рідко чулись, в основному за допомогою месенджерів спілкувались, — всю розмову, що ми спілкувались із сестрою Ольгою, жінка гірко плакала. — На його день народження я його вітала, але не чула голосу… Він ніколи не скаржився і не розповідав про жахіття війни. Оберігав, як міг — навіть звідти. Ви не уявляєте, яка це втрата…

Добрий, світлий і щирий. Безвідмовний для тих, кого любив — у будь-якій допомозі.

— Будь-яке прохання допомогти — я ніколи не почула він нього, що він не може, зайнятий чи щось інше, — пригадує сестра. — Єдине, що чула: добре, кажи, що потрібно. Він дуже до речей ставився охайно. В квартирі робили ремонт – від а до я помагав. Куди не подивишся – всюди його рука прикладена. Насадив винограду. Все сміявся, що буде тепер тут у нас свій Шампань…

Біля місця, де проживає родина, занедбаний парк. Андрій самотужки чи за допомогою інших вивіз звідти не один причеп сміття. І йому ніколи не було байдуже, і ніхто від нього не чув, що тяжко.

— Певний час Андрій працював у Польщі, але повернувся – ні, каже, хочу жити в Україні, — пригадує сестра Ольга. — Я вам розповім один випадок, а ви зрозумієте, яким був Андрій. Якось він допомагав синові знайомої із документами. Йдуть вони в посольство, той давно вже планував виїхати. І цей син кидає на землю недопалок. Андрій до нього: тепер ти збираєшся так в Європу їхати? Син подруги досі це пам’ятає.

Зараз так боляче…

Дуже добрий, порадник і надійний друг, хоч був і молодшим, пригадує сестра. І додає: це  треба заслужити мати такого брата.

— Любив їздити на фестиваль Бандерштат у Луцьк, об’їздив усі замки Тернопільщини і  більшість України та знав там кожен куточок, — пригадує сестра. — Цікавився історією цих замків, а як ще не було достатньо книг, ксерив інформацію для себе, перечитував і зберігав. Любив дуже творчість Вакарчука і Скрябіна. Навіть дитиною був слухняним. Зараз так боляче…

Саме завдяки Андрієві в родини тепер є багато спільних фото. Чи то свято і до церкви йшли, чи то інший привід, або й без нього. Коли хтось по-доброму обурювався, мовляв, навіщо це, Андрій завжди казав: ставайте, це для пам’яті. Оце єдине, що зараз залишилось в родини — світлини, які гортатимуть, вдивляючись у рідне усміхнене обличчя, та світла пам’ять про Андрія, яку нестимуть крізь все своє життя. Бо він загинув у бою — за нас із вами…

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, сестрі, дружині, родині, землякам і побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.