"У мене двоє дітей і онуки, а я живу в чужих людей": історія пенсіонерки, яка шукає житло

Цей дзвінок журналістка «20 хвилин» отримала кілька днів тому. У слухавці було чутно голос бабусі. Розмова час від часу переривалась схлипуваннями. Було чутно, що для жінки важливо, щоб її вислухали та допомогли. Історія, яку розповіла пані Світлана П. (прізвище відомо ред.), зворушує.

Зараз жінці 85. Вона розповідає, що  працювала викладачем у Кременецькому інституті, згодом у Тернопільському медичному університеті, потім готувала студентів до іспитів із хімії та біології вдома. У неї двоє синів, які зараз працюють та живуть своїм життям, а от їй, як з’ясувалось, жити немає де.

«20 років викладала в університеті»

Розмовляє жінка російською. Розповідає, що родом із Миколаївщини. На Кременеччину приїхала ще в молодості на роботу за направленням. Згодом разом із чоловіком та дітьми переїхала у Тернопіль, бо чоловіка перевели працювати в педагогічний інститут. Сама пані Світлана влаштувалась викладачем у Тернопільський медичний університет. Там жінка працювала до 1991 року, а далі через скорочення кадрів залишилась без роботи.  

- Мілінькая, (звертання жінка використовує часто, його залишаємо без змін. Далі пряму мову перекладаємо на українську - прим. авт.), я читаю часто вашу газету, прошу, допоможіть мені. Бо я не маю де жити, - каже пані Світлана. – Моя історія довга, але я вже не знаю, куди звертатись. Я 15 років працювала в медичному інституті. Майже 40 років готувала студентів «на дому». Я підготувала доцентів, підготувала лікарів, які зараз працюють в багатьох закладах. 26 років тому я пережила онкологічну операцію, мені видалили грудь. Нелегке життя в мене, але ще хочу пожити заради дітей.

«Хотіла бути ближче до дітей»

У пані Світлани двоє синів, в обох свої сім'ї. Є онуки. Найстаршому - 28 років. Він з бабусею практично не спілкується. Обоє дітей працюють. Але, за її словами, взяти до себе маму не може жоден.

Завжди жінка хотіла бути ближче до власних дітей. Саме тому із двокімнатної квартири переїхала у малосімейку,  яка була у сусідньому будинку від квартири одного з синів.

-  Спочатку я переїхала в квартиру разом з сином. Але він важко працював, пізно приходив, інколи до нього заходили друзі, вони випивали. І я не змогла. Переїхала в малосімейку, а частину грошей віддала синові, щоб він купив собі квартиру - ділиться бабуся. – У тій малосімейці на Макаренка я теж не змогла жити: неможливо нормально помитись у ванні, часто немає гарячої води, і я підзбирала грошей і хотіла купити щось краще: маленьке, затишне, але з гарними умовами. Ту квартиру я продала і вже знайшла, куди перебратись.

"Усе, що було забрали шахраї"

Але в нове помешкання переїхати не судилось. Усі кошти, які впродовж багатьох років вона відкладала на спокійну старість,  забрали … шахраї. Принаймні, так розказує співрозмовниця.

- Я ніби відчувала щось перед цією ніччю, - пригадує пані Світлана. - Дзвоню до сина і кажу: "Приїдь до мене, в мене така велика сума грошей". Він не послухав. Усі кошти я поставила на картку. Кілька днів до того мені зателефонувати з банку. Попросили змінити пароль, мовляв, переставте місцями цифри, бо так вас легко обманути. Я насторожилась, але таки їх не послухала. А тут серед ночі дзвонять мені на мій телефон і кажуть: «Ваш син у Вінниці збив машиною людину. Потрібно, щоб ви приїхали і потрібні гроші». Я серед ночі найняла машину, поїхала на вокзал. Їду і сльози на очах. Я вже собі думала, як йому допомогти, як моя дитина буде в тюрмі. Закінчилось все тим, що мене практично вели телефонними дзвінками у вказане місце. Потім просто темна кімната і голос: "Залиши гроші тут". Я думала, що вже із неї не вийду, але слава Богу, що хоч жива.

«Жила у чужих людей»

З того часу жінка жила у зовсім чужої людини, жінки, з якою познайомилась у пологовому, коли народжувала одного із синів у Кременці.

- Я дякую тій жінці, що прийняла мене, але це доволі важко, - каже пані Світлана. – Бувають непорозуміння. Я стараюсь їй допомагати по дому. Сама чистоплотна. І стараюсь зробити все, щоб не заважати, але дуже важко так. Зараз ця жінка переїжджає до дітей. У квартирі зробила ремонт, і вже виставляє її на продаж тож більше з нею мешкати я не можу. І виходить, я нікому не потрібна.

На запитання журналістки, чому вона не живе у дітей, в жінки з’являються сльози. Синів вона виправдовує: не мають змоги. Вона вже хотіла поїхати в хоспіс у Плотичу, але в останній момент передумала. Тому журналістку просила знайти їй притулок.

- Один з синів весь час на чужих квартирах, не може мене взяти, бо як платити? - розповідає пані Світлана. - А другий син «в приймах» в одній кімнатці живе з дружиною і двома малими дітьми. Я кілька місяців пожила з ними, це дуже тяжко. На дивані спала з онучкою. Їй 13 років. Я все життя дітям допомагаю. Маю пенсію, то завжди якусь частину даю їм, бо знаю, як це важко. Обоє в кредитах. То я і не хочу їм нав'язуватись.

Де шукати допомоги?

За допомогою жінка зверталась у територіальний центр. Але там їй лише запропонували соціальну їдальню, а от з житлом не допомогли, бо у жінки є діти, які повинні, відповідно до законодавства, піклуватись про батьків.

20 жовтня пані Світлана знову зателефонувала.

- Я сиджу на вулиці, ми посперечались з хазяйкою і мені просто немає, куди іти, - каже жінка. – Я тут в скверику і не знаю, що мені робити.

У той же день ми звернулись в управління соціального захисту населення Тернопільської міської ради, поспілкувались із керівником управління Володимиром Сулимою та повідомили, що жінка опинилась в складних життєвих обставинах.

Пані Світлана на одну ніч залишилась ночувати у сина. Наступного дня вона сама звернулась в управління. Там їй запропонували тимчасове житло у центрі реабілітації «Родина», що на вулиці Коновальця, 18.

*Про те як живуть мешканці центру, читайте згодом, - прим.ред.

Знайшли житло на 90 днів

22 жовтня жінка, зібравши речі, прийшла у центр разом з журналісткою.

Тав вже живуть кілька сімей, які опинились у складних життєвих обставинах. Зустріли жінку привітно. Пообіцяли житло на 90 днів. За цей час в соціальній службі допоможуть вирішити її питання.

- Усе, що ми можемо запропонувати – це місце у тісній кімнатці, де вже живе двоє жінок із дітьми. На жаль, можливості запропонувати окрему кімнату в центрі немає, -  каже працівниця центру пані Ірина.

Сама жінка переконує, що з сусідкою помирилась і ще кілька днів може пожити у неї, або у когось з синів. Допоки питання з житлом не вирішиться. Вона просить допомогти їй підшукати квартиру для оренди. Оплачуватиме її із пенсії.

- Як я буду тут жити, я не зможу в одній кімнаті із дітками, тут немає, де речі залишити, - каже бабуся.

Також нам вдалось поспілкуватись телефоном із сином пані Світлани. Він сказав, що надалі допоможе мамі у оформленні необхідних документів в соцслужбі, а також допоможе із пошуком орендованого житла для мами.

- До редакції звернулась ваша мама. Чи справді вона зараз живе із чужими людьми?

- Так, живе.

- Зараз їй запропонували житло в реабілітаційному центрі. Чи знаєте Ви, які умови тут, що літній жінці важко без гарячої води та в одній кімнаті з маленькими дітьми?

- Так, я знаю, які умови в центрі. Нічо хорошого там нема. В нашій державі нічого немає просто так, безкоштовно.

- Чи знаєте ви, що згідно із законом, про батьків-пенсіонерів мають піклуватись діти? 

- Авжеж, знаю. Звичайно, ми маємо піклуватись.

- Чи можете ви пообіцяти, що ваша мама не залишиться на вулиці, поки соціальні служби не допоможуть вирішити остаточно питання із проживанням?

- Добре. Вона не залишиться на вулиці. Ніхто її і не виганяв. 

"Діти мають піклуватись про батьків"

Володимир Сулима, начальник управління соціального захисту населення Тернопільської міської ради.

- Соціальні служби допомагають людям, які опинились в складних життєвих обставинах. Ми можемо надати тимчасове житло. На жаль, постійне – рідше. Тому, що є черговість в отриманні такого житла, є різні нюанси в законодавстві. Неподалік Тернополя є Петриківський геріатричний будинок, центр реабілітації «Родина», є кілька інших центрів, куди ми тимчасово можемо поселити людей. Ми можемо надати медичну, матеріальну, гуманітарну допомогу, допомогу в відновленні документів, вирішуємо питання харчування, адже у нас є благодійні їдальні.

У відповідності до чинного законодавства, діти зобов’язані піклуватись про своїх батьків у старості. На жаль, є ситуації, коли діти знаходяться далеко і не можуть допомогти, або вони самі перебувають у складних життєвих обставинах. У нас є територіальний центр соціального обслуговування, який допомагає понад 500 людям похилого віку. Обслуговування полягає в тому, що працівники кілька разів на тиждень можуть допомогти по дому, навідують стареньких, виконують хатні справи.

Також у нас є рішення міськвиконкому, відповідно до якого терцентр може надавати допомогу людям, у яких є діти, проте на платній основі.

За час, поки жінка має житло,  в управлінні пообіцяли вирішити долю пенсіонерки у юридичній площині та зробити усе для того, щоб вона не залишилась на вулиці.

Редакція «20 хвилин» звертається до ймовірних орендодавців. Якщо ви здаєте в оренду однокімнатну квартиру або кімнату на суму до 1 тис. грн, телефонуйте до пані Світлани.

Тел. (0973410133 )

Довідка

Управління соціального захисту населення: 

Адреса: 46002, Тернопіль, Лисенка, 8
Тел. (0352) 235670

Тернопільський міський територіальний центр соціального обслуговування населення Тел. (0352) 220600, 235668

вулиця Лисенка, 5, Тернопіль, Тернопільська область, 46002

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.