У тернопільських розвалюхах акуратні бомжі
Пройшовшись недалеко від Центру місцями Тернополя, кореспонденти "20 хвилин" знайшли зо п’ять старих "розвалюх", в яких збереглися певні елементи старого побуту. Вхід сюди вільний. За пляшками, шприцами недопалками і пом’ятими ганчірками помітно, що гості тут бувають часто.
Наш обхід робимо в ранішню пору середи першого квітня. Орієнтуючись вже за відомими “розвалюхами”, починаємо огляд зі старого будинку на Тютюнника — недалеко міської стоматклініки.
Вікна будинку вибиті. Подекуди немає навіть рам. Під одним вікном стоїть великий матрац і колода. По них зручно залізти всередину.
Там світло від сонячного проміння. На долівці залишки крісел, міжкімнатних дверей, проводів. Поміж цим купи пакетів, пластикових пляшок, пінопласту та паперу. На стінах — залишки шпалер у квіточку.
— Обережно, тут стеля глиняна, з дранки, — каже один кореспондент іншому, коли той піднімається сходами вгору.
В одній із верхніх кімнат підлога і справді провалена, через діру видніється перший поверх. В іншій кімнаті по долівці розкидані стоматологічні інструменти. Біля стіни купа з плакатами: "Уход за зубами - забота о здоровье". У тексті плаката йдеться про потребу полоскати рот після їжі, додаючи до води еліксир "Олімпійський" або "Луговий". Поруч із плакатами — розкидані медичні картки пацієнтів. У них розписано коли і які зуби лікували тій чи іншій людині. Картки заповнені нерозбірливим почерком.
До заваленого будинку добудована інша споруда. Зводили її впритул — так, що вікна “розвалюхи” є замурованими стіною добудови. Через таке планування одна частина старого будинку повністю темна навіть вдень. Однак ознак нещодавнього перебування тут людей не помічаємо. У кімнатах розкидані пляшки з-під горілки і пачки з-під цигарок, однак всі вони вже припали пилюкою.
Зовсім недавно бував хтось у двоповерховій закинутій будівлі на Глиняній. В одній кімнаті зранку в середу пахне свіжогорілим деревом. Тут обвуглені стеля і підлога. В кількох інших кімнатах підлога взагалі вирвана. Повсюди валяються пляшки, шприци, подекуди червоні сліди схожі на кров. Перший поверх рясно покритий купами лайна. Вікна тильної сторони виходять на дитячий садок.
— Напевне, когось обікрали, — каже один із кореспондентів, показуючи на кинуту в кутку одної кімнати жіночу сумку.
Навколо сумки розкидані речі — крем для тіла, рушник, жіночий станок для гоління. З цього робимо висновок, що обікрали жінку, яка йшла з бані чи то в баню, що поруч розвалини.
Двоповерхівка, як і колишня стоматологія на Тютюнника, перетворилася на смітник. Все її подвір’я закидане пакетами зі сміттям і всіяне пляшками з-під алкоголю. Судячи з цих пляшок, будівля пустує давно — на верхньому поверсі знаходимо тару від коньяку, випущеного ще за радянських часів.
Давно розвалена й одноповерхова стара хата на Мстислава, недалеко хімчистки. Даху цеглянки вже немає. Порозвалювалися і стіни, балки перекриття попадали всередину кімнат. На розвалених стінах і балках починає рости трава. З-під усього мотлоху стирчать тільки водопровідні та газові труби. Залишків меблів у кімнатах не видно.
Малоцікава і невелика зруйнована хатина на перехресті вулиць Польової і Дівочої. Проходом до неї служить виламана стіна. Всередині порозкидані радянські газети, в кутку цілком цілий п’єц. На підлозі поламана шафа. Всередині картон, трохи збоку — одинокий радянський кед.
Окрім звичних розгардіяшу, смороду та бруду, в одній із занехаяних будівель поблизу Центрального ринку знаходимо двох чоловіків. Один із них, у довгій, не за розміром, сірій засмальцованій куртці саме сидить на ящику і витирає ганчіркою руки. Інший — у шкірянці та шапці на голові, саме виходить з іншої кімнати.
Вадим і Віктор – бомжі, так чоловіки самі себе називають. “Мешкають” корінні тернополяни в двокімнатній старій, але майже незруйнованій будівлі. Дверей у “помешканні” як таких немає, бо те, що колись слугувало входом, зараз забите дошками. А ось місце в стіні, де раніше було вікно, якнайкраще підходить для такої ролі, кажуть чоловіки... У середині ж двокімнатної оселі впадає в очі чиста підлога. У кутку однієї з кімнат, де Вадим і Віктор, вочевидь, їдять, стоїть віник і совок. Як пояснюють самі “мешканці”, вони підтримують чистоту, бо ж як-не-як, а це їх житло.
— Ми прибираємо постійно, ось і сьогодні зранку також все замели, — розповів кореспондентам Вадим після того, як запросив журналістів до помешкання. – Ми хоч і бомжі, але ж акуратні. Ми не смітимо, не шумимо. Нас звідси, напевне, саме тому ніхто і не виганяє.
Кореспондентів чоловіки не виганяють і не лякаються. З радістю погоджуються розповісти про себе і пофотографуватися.
— Ну є, як є, що ж тут приховувати, — каже Віктор.
Чоловіки прикурюють цигарки, якими їх вгостив кореспондент і сідають на ящики в кутку кімнати.
— Закінчив технічний вуз, мав друзів, родичів, але так сталося, що почав пити.... і все пропало, все продав, — покурюючи, розповідає Вадим.
На роботу чоловік не йде з двох причин. По-перше, не має паспорта. Його, за словами бомжа, викинули зі сміттям комунальники, коли прибирали в літньому кінотеатрі в парку Шевченка — там Вадим колись ночував. По-друге, працювати не дає біль у ногах.
— Чи то від п’янки, чи що, не знаю, — розповідає. — Зараз, як трохи вип’ю, то ноги попускає. А так, то ходити не можу — от палка в кутку стоїть.
Друг Вадима працював на колії. А потім... також спився, зізнається.
– Зараз живу тут. П’ю, але небагато. Зранку трошки, ну а ввечері вже більше, — каже Віктор.
Обоє чоловіків хворіють, за собою не доглядають і виглядають набагато старшими свого віку. У Віктора – помітно опухле і зчервоніле обличчя, хворі ноги, у Вадима до того ж – обморожені пальці. Обоє чоловіків розповідають, що недоїдають, а живуть у темряві, сирості та холоді. Зиму вони також провели в закинутій будівлі.
— Було холодно, але ми собі добре стелили, накривалися шубами старими, а вибиті вікна завішували покривалом, аби не дуло, — розповідає Вадим, вказуючи на кут кімнати, де акуратно зложені листи картону з ящиків, різне лахміття та кілька покривал. – Трохи застудилися, але зараз ніби легше.
На життя безхатченки заробляють тим, що збирають пляшки, метал і макулатуру. Деколи, як розповідають, тернополяни дають їм гроші, на які купують іноді алкоголь, а іноді і хліб, проте визнають, що частіше в магазин ідуть саме по перше.
— Я сам грошей не прошу, — каже Вадим. – Але іноді йду з опущеною головою, то якась жінка підійде і дасть кілька гривень на хліб. Брехати не буду, іноді щось і вкраду. Таке наше життя, нічого ми вже не змінимо. Головне, що нас звідси не виганяють, то вже хоч трохи легше.
На прощання залишаємо чоловікам кілька гривень.
— Дякую, — взявши гроші, дивлячись в очі, каже Вадим. – Ми хлібчика за них купимо.... ще раз дякую....
На вулиці Глиняній, а також на Дівочій бачимо ще дві старі “розвалюхи”. Однак вікна в них або забиті, або зачинені, то пройти в них не вдається.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
