У Тернополі відкрили меморіальну дошку Ірини Максимів і презентували книгу про її дитинство

29 листопада у Тернополі, на вул. За Рудкою, 4, відкрили меморіальну дошку Ірині Максимів. У цьому будинку вона жила з 1960 року.

У роки Другої світової війни ця жінка і її родина врятували від смерті 16 євреїв, за що Ірина та її батьки були нагороджені відзнакою Праведника народів світу.

А ще корінна тернополянка відома тим, що впродовж багатьох років ділилася своїми спогадами про давній Тернопіль, які записував краєзнавець Тарас Циклиняк. Ці спогади цілковито змінили його уявлення про місто, сприяли створенню багатьох краєзнавчих проєктів (фільми, макети, таблиці, книги, екскурсії) та спричинили появу книги про дитинство Ірусі Саїк, у які поміщено усе, що він чув за ці роки. (Відео з Іриною Максимів можна подивитися ТУТ. )

Як виник задум?

Ідея встановити меморіальну дошку Ірини Максимів у Тернополі виникла у пана Циклиняка трохи більше двох місяців тому. Його одразу підтримали рідні пані Ірини, розповідає краєзнавець. Також про задум створити невеличку пам'ятну таблицю про «Незабутню бабцю» Тарас написав у соцмережі. На його заклик про підтримку відгукнулося чимало небайдужих.

Творчий задум втілив тернопільський скульптор Дмитро Мулярчук, а виготовили її у Львові. Проєкт реалізували коштами родини пані Максимів та благодійників.

- Сьогодні, 29 листопада, ми відкриваємо меморіальну дошку дуже непересічній тернополянці, пані Ірині Максимів, яка у липні цього року відійшла у засвіти, - розповідає Тарас Циклиняк. - Я тримаю в руках книгу її спогадів. З 2014 до 2020 я записував її теплі, хоча часом і сумні спогади, яким був Тернопіль в 30-50 роках минулого століття.

Про Ірину Максимів Тарас розповідає, що це була надзвичайно особлива бабуся, яка, на його думку, залишиться в пам’яті не тільки тих, хто її знав, хто прочитає книгу, а й тих, хто випадково побачить відео на YouTube, які він записував впродовж багатьох років. Тож це не просто дошка, це спогад про ціле покоління, яке пережило війну, про тих людей, які пам’ятали Тернопіль зовсім іншим, ще за Польщі, і завжди берегли ці спогади і передали їх нам, каже Тарас.

Пам’ятку створили в надзвичайно короткий термін, над її створенням працювалося досить легко, розповідає пан Циклиняк.

- Я вдячний усім, хто долучився до створення книги і цієї меморіальної дошки, родині пані Ірини і понад 20 тернополянам з усього світу, які допомогли коштами на її створення, усім небайдужим, вдячний скульптору Дмитру Мулярчуку, який дуже оперативно, і, наскільки це можна сказати легко, створив цю дошку. Ми відкоригували текст напису і за два місяці здійснили цю ідею. Це супер-оперативно, - зазначає пан Тарас. - Якщо є добрий намір, то це і легко йде. Тому я можу сказати, що це було до певної міри легко, хоча, знову ж таки, боляче, бо робили все по свіжих слідах.

Така, як на фото, і з перснем

Ірину Максимів автори задуму вирішили зобразити такою, як на фото, яке зробив Тарас Циклиняк.

- Якщо не помиляюся, це фото 2017 року, - розповідає пан Тарас. – Коли я приходив в гості, пані Ірина інколи мала такий особливий настрій, і я ще й фотографував. Одна з цих фотографій послугувала скульптору Дмитру Мулярчуку для того, щоб він зобразив її: спочатку графічно - олівцем, а потім в глині створив рельєф. Фотографія такої задуманої бабці стала частиною сюжету цієї меморіальної дошки, потім створена в гіпсі і відлита в бронзі у Львові.

На пальці у бабусі вирішили зобразити перстень.

- Це, до речі, дуже цікава історія, - продовжує пан Циклиняк. – Пані Кравчук, яка зараз живе в Нідерландах, а колись працювала в «РІА плюс», писала з нею публікацію десь в 2006 році. Бабуся в ті часи дуже любила цей перстень, він був улюблений. І нам дуже хотілося, щоб це була не просто бабця, а щоб це була пані. Ми порадилися з родичами, нам показали цей перстень, і ми його зобразили. Мені здається, що він влучно там вписався. Ця річ була для неї дорога, хоча вона не носила його в останні роки.

«Ми думали, шо так, як є, буде все...»

Як розповідає Тарас, пані Ірина вміла говорити дуже влучні речі. Вміла себе похвалити, потішитися іншими, вміла звернути увагу на речі, які для більшості були непомітними.

Пані Ірина «сипала» колоритними словами і мудрими фразами. Такою є і фраза, яку викарбували на дошці: «Ми думали, шо так, як є, буде все...».

- Я прийшов до пані Ірини на Різдво. Вже не згадаю, який це був рік, - розповідає краєзнавець. - Вона згадувала про кухню, про те, як було колись, про вертепи, про бійки в Тернополі, як одні вертепи других лупили, і я запитав: «Чи думали ви, що будете в 2016 році зустрічати Різдво»? Вона сказала дуже гарну фразу, яка спонукала мене потім до створення книги. Казала: «Так, як було в дитинстві, ми думали, шо так буде все». Вона мала на увазі все добре, приємне і те найкраще, що пов’язувало її з Тернополем. І я радився потім з родиною і мене підтримали - оце галицьке «шо» ми залишили, і ця фраза філософська стала ключовою на меморіальній дошці.

Ця фраза спонукатиме людей замислитися, а чому тут саме така фраза, і пошукати пояснення цьому в книжці про її дитинство, ділиться роздумами пан Циклиняк.

- Ця фраза - шекспірівська така, шо можна задуматися, і через покоління люди будуть думати над цією філософською фразою. Вона актуальна завжди, і ми вирішили взяти саме її, – зазначив скульптор Дмитро Мулярчук.

І про книжку

Книжка «Дитинство Ірусі Саїк» - десята за рахунком - завершила серію книг «Дитинство Тернополя».

 Як написав про неї автор і упорядник Тарас Циклиняк, ця, здавалося б цілком приватна історія-спогад, є чудовим пам’ятником поколінню 1860-х (бабці), 1880-х (тато), 1900-х (мама, вуйцьо, цьоця) та 1930-х (пані Ірини, її чоловік, братик Миколя) років. Дууууууууууууууууууууже густий зріз, Звички, традиції, мова, пріорітети, світогляд... Чого там тільки нема. Дивно те, що відчуття цінності зібраного матеріалу було ще у 2014-му році. Розповідь про Тернопіль 1930-50-их рр. не залишить байдужим нікого, хто має серце та бодай раз у житті задавався питаннями про довоєнне минуле Галичини, рідного міста та долю його мешканців. У цих розповідях чимало із вас впізнає власну бабусю. Звички, говірка, байки, кулінарні рецепти… Ви повернетеся у дитинство…

Довідка

Ірина Онуфріївна Максимів (уроджена Саїк, 31 травня 1932, м. Тернопіль, нині Україна — 25 липня 2020, там само) — українська громадська діячка, Праведник народів світу, авторка чисельних спогадів про давній Тернопіль.

Праведники народів світу - в світському житті термін використовується державою Ізраїль для відзначення неєвреїв, які ризикували життям під час Голокості, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами. Також часто світська нагорода перекладається українською просто Праведники світу.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.