У Тернополі живе ікописець, який чує Бога і людей серцем

Михайло Кіцак малює, скільки себе пам’ятає. Адже так чоловікові, який втратив слух у ранньому дитинстві, легше сприймати навколишній світ.

- Якщо Бог зачиняє одні двері, то він натомість відчиняє тисячі інших, - каже батько художника-іконописця Мирон Кіцак. – Тільки треба вміти їх знайти…
Родина Кіцаків не опустила рук, коли дізналася, що молодший син втратив слух. Батьки, брати і сестра навчилися "розмовляти" із найменшим у сім'ї жестами, мімікою, малюнками. Саме останнє, на їхню думку, розбудило талант у Михайлові. Через ваду митця інтерв'ю з ним було незвичним – про сина розповідає його батько. Зі сторони помітно, що вони дуже близькі, розуміють одне одного очима.

Відео дня

– Коли Михайлові виповнився рік, він захворів на грип і через ускладнення втратив слух. Щоб пояснити йому щось, ми просто брали олівець і малювали, – пригадує пан Мирон. – Згодом він і сам почав так відображати свої думки, переживання та враження. Закінчив школу слабочуючих, паралельно навчався в художній школі, згодом – і в художньому коледжі (філія Ужгородського коледжу мистецтв ім. А.Ерделі – прим. ред.). Потім вступив у Львівську академію мистецтв, на відділ сакрального мистецтва.

- І здоровому далеко від дому навчатися непросто. Як Михайло із цим впорався?
- Навчався в звичайній групі. Жив у гуртожитку. Так шість років минуло. Це була колосальна праця, адже синові все потрібно було переписувати. Пощастило із сусідом по кімнаті. Тарас закінчив академію із відзнакою. А Михайлові не вистачило однієї п’ятірки для "червоного" диплома. Він був дуже самостійний, боляче сприймав наші пропозиції йому допомогти.

На лекціях вони з Тарасом сиділи поруч. Один писав, інший з його конспекту переписував. Причому Михайло складав іспити успішно навіть із дисциплін, які не були обов’язковими. Тож тепер він племінниці, наприклад, допомагає з англійською…

- Коли Михайло написав перші ікони?
- Тут, на виставці є кілька робіт, які син написав ще на третьому курсі академії. Частина ікон залишилася у навчальному закладі. Їм потрібні роботи учнів. Інтерес до написання ікон проявився у сина рано. Тому й запитань щодо вибору закладу для навчання не виникало.

До речі, дипломною роботою Михайла була церква святого Миколая, що у психоневрологічній лікарні Тернополя. Він розписував купол і барабан. Також вони з товаришем розписували монастирську церкву в Берегах Львівської області, храми в Дублянах і в селі Липники, що на Львівщині. Коли син не зайнятий розписом церков, він пише ікони... Аж занадто працьовитий. Часу на особисте життя не залишається.

- Чи має син якесь хобі?
- Не можу сказати, що він – якийсь однобокий. Звісно, Михайло цікавиться різними речами. Свого часу пережив шалене захоплення комп’ютером. Але тепер, як тільки має час, повертається до малювання. Власне, нахили до малювання мала дружина. Але професійних художників у родині досі не було.

- Скільки часу він пише одну ікону?
- На це питання важко відповісти. Якщо я скажу, що на кожну роботу йде три місяці, то це не буде повна правда. Нині вдома – кілька робіт, які син завершує паралельно. Бо творити ікону – складна праця. Михайло спочатку малює. Якщо йому щось не подобається, перемальовує. Потім усе треба покрити лаком, витримати. Адже ікони - на липовій дошці, тож можуть зберігатися століттями, якщо дотримати правильну технологію.

- Мистецтво – єдиний шлях для Михайла заробити собі на хліб, адже пенсії йому навряд чи вистачає. Скільки коштують такі роботи?
- Яка там пенсія… У Михайла – третя група. Він отримує копійки, а хліб насущний всім потрібен. Однак про вартість робіт сина мені важко говорити. Так, він дещо малював на замовлення, але ціну тоді визначали за домовленістю. Багато залежить від розміру.

Наприклад, у Почаївській лаврі невеликі ікони, виконані в такій же манері, як у Михайла, коштують від 2000 гривень. Більші, відповідно, - до 30 тисяч. Але період художників-заробітчан, у яких пляшка пива у кишені і цигарка в зубах, минув. Люди, які нині навчаються в академії мистецтв, йдуть туди за покликом серця. Наприклад, коли мій син і його товариш розписують церкву, то традиційно вранці відбувають Службу Божу. Коли люди розходяться, тільки тоді майстри беруться до роботи. Малювати ікону Михайло починає після посту…

- Як можна визначити манеру, в якій працює Михайло?
- В українському мистецтві іконопису помітні традиції Візантійської школи. Побачити їх можна і в Михайлових творах. Але існує ще українське бароко. Майстри, які працюють у цьому стилі, дещо запозичили у художників, які представляють західну школу іконопису. Це зробило їхні твори "живішими". Візантійські традиції надто сухі, суворі. Тому такі ікони наш сучасник не сприймає. Він хоче бачити емоції... Михайлові це вдається "спіймати".

Довідка
Михайло Кіцак народився 22.06.1982 р. Проживає у Великих Гаях під Тернополем. Він - випускник художньої школи, Львівської академії мистецтв, висококваліфікований фахівець з іконопису. Вада митця не стала перешкодою для його самореалізації.

Батьки вчасно почали розвивати дар до малювання. Михайло Кіцак досконало вивчив усі канони створення сакральних полотен і оформлення церков. Береться до роботи він лише після Служби Божої та посту.

Коментарі

Євген ЧОПИК, директор Тернопільської художньої школи:
- Я дуже тішуся, що ми можемо показати тернополянам роботи художника, який закінчив нашу школу. Приклад Михайла Кіцака доводить – у житті немає нічого неможливого. Гляньте, наскільки тонко і чуттєво він відтворює ікони, особливо - образ Божої Матері, святого сімейства. Він – із дуже хорошої сім'ї. Його правильно виховали.

Пригадую, як колишній директор мені сказав: "От позаймайся з цим хлопцем", я злякався. Адже практики такої не мав, мови жестів не знав. Але ця дитина була піддатлива як пластилін. Із ним можна було працювати. Ми від початку із ним знайшли, як це не парадоксально звучить, спільну мову. Михайло був дуже старанним учнем. Уважно ставився до деталей. Мав хороше відчуття кольору та композиції.

Коли я нещодавно побував у Кіцаків вдома і побачив там усю ту красу, то відразу запропонував влаштувати виставку. Таке люди повинні бачити!

Леонід БИЦЮРА, заступник міського голови Тернополя:
- Добре, що на відкриття такої виставки запросили теперішніх учнів художньої школи. Це - хороший приклад для дітей і доказ того, що звичайне хобі може стати їхнім майбутнім.

У нашої художньої школи через два роки ювілей – 40 років. Тож я сподіваюся, що все місто достойно оцінить і зверне увагу, як на життя школи в цілому, так і на її вихованців. Важливо, аби молодь не тільки сиділа у комп’ютері.

Мистецтво – діяльність, яка не лише дозволяє розвивати моторику чи техніку художника. Це шлях, який відкриває перед людиною величезний світ. Це допомагає молоді сформувати правильний світогляд, бути сміливішими у своїх думках. Крім того, люди мистецтва бачать світ у таких тонах, які недоступні решті. Навіть якщо діти не стають професійними художниками, вони по-іншому сприймають світ і передають цей досвід своїм дітям, онукам.

Коли Мирон Кіцак (65 р.) розповідав про сина, видавалося, що Михайло (30 р.) все чує. Художник стояв поруч і уважно стежив за всім, що відбувалося навколо.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.