Важливо, що про них пам’ятають: у День Героїв нагородили тих, хто віддав життя за Україну. Посмертно

Ірина БЕЛЯКОВА

Нагороди отримували рідні — батьки, дружини та діти, які прийшли з портретами загиблих Героїв. У залі було багато сліз і тиші, коли звучали імена тих, кого вже немає поруч.

У День Героїв у Тернополі посмертно вшанували земляків, які віддали життя за Україну і за кожного з нас. Їхні нагороди отримували рідні — батьки, дружини, сестри, брати та діти.

У залі 23 травня було багато сімей із маленькими дітьми. Люди тримали в руках портрети своїх загиблих Героїв, не приховуючи болю та сліз. А малюки часто цілували тата, що всміхався їм і фото…

Коли звучало чергове прізвище, ім’я та по батькові, у залі ставало тихо. Рідні виходили на імпровізовану сцену, щоб отримати відзнаку замість тих, кого вже немає поруч.

Сльози стримували далеко не всі — кожне ім’я тут звучало як окрема історія втрати, любові й вдячності.

— Для нас це не просто орден, — каже дружина загиблого Володимира Мниха Тетяна. — Це — пам’ять про найдорожчу людину, нашого найкращого чоловіка і тата…

У День Героїв Тетяна отримала нагороду свого чоловіка — орден, яким його відзначили посмертно за мужність і службу. Поруч із нею — маленька донечка Поліна, якій лише чотири роки. Разом вони тримали портрет Героя, міцно обіймаючи його. Обидві кажуть, що чоловік і батько назавжди залишився для них цілим світом.

Іван Черняк пішов боронити країну у перші дні повномасштабного вторгнення. Тому йому виповнилося лише 21. У жовтні 2023 року він загинув на Запорізькому напрямку, розповіла «20 хвилин» його мама Катерина.

Сьогодні жінка отримала посмертну нагороду за свого сина-Героя. І ніяк не могла втримати сльози, щойно згадувала про нього. Для рідних це не просто відзнака, каже мати Героя, який так рано віддав життя за Україну.

Для родини викладача педуніверситету Володимира Брославського — дуже емоційний і складний день, зізналася дружина Тетяна. Орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким воїна відзначили посмертно, дружина разом із дев’ятирічною донькою Софією та чотирирічним сином Святославом отримали саме у День Героїв.

Тетяна каже, що для неї було дуже важливо, аби цей орден залишився у дітей. Адже, за її словами, в них — і кров Володимира, і його характер. І так важливо, аби діти знали і завжди пам’ятали про подвиг батька, передавали цю пам’ять далі — наступним поколінням. Щоб і нащадки розуміли: їхній батько віддав своє життя за Україну, її незалежність і за життя всіх нас.
Донька Софійка розповіла журналістці, що вже займається малюванням і ходить на карате — так, як хотів тато. Він завжди говорив, що потрібно бачити красу в цьому житті і вміти себе захистити.