Від втрати таких людей пустіє світ... Пам’яті колишнього міського голови Богдана Левківа присвячується

• Він показував приклад та надихав молодь, як треба любити Україну. Любити не на теплих кухнях та диванах, а у постійній боротьбі з кривавою більшовицькою системою.
• Богдан Левків не раз наголошував: «Тернопіль для мене це – рідне місто, місто моїх дідів та батьків, тут живуть мої діти та внуки. Це мій дім та моє життя. Мій шлях від шевця–музиканта до міського голови. Мені не соромно за дії, вчинки, роботу, що люди, друзі та колеги не плюють в слід. Мені вдалось цього досягти»...
• Панахида за Богданом Левківим відбудеться 26 листопада о 19.00 у Будинку жалоби, що на вул. Микулинецькій. Похорон у Кутківцях 27 листопада о 13.00.

• Для Богдана Левківа Тернопіль був понад усе! — так практично вунісон говорять всі, хто знав колишнього міського голову. Звістка про те, що Богдана Левківа не стало 25 листопада 2021 р. облетіла Тернопіль. Недуга виявилась сильнішою, а наше місто осиротіло…   

На табло біля міськради єдине повідомлення про те, що колишній міський голова відійшов у вічність.

На жаль, але від нас йдуть найкращі

• Бог дійсно забирає найкращих. Богдан Євгенович був одним з лідерів боротьби за незалежність у 80-х початку 90-х років 20 століття на Тернопіллі, — каже міський голова Тернополя Сергій Надал. — Він показував приклад та надихав молодь, як треба любити Україну. Любити не на теплих кухнях та диванах, а у постійній боротьбі з кривавою більшовицькою системою.

Богдан Левків був справжнім патріотом України, одним з тих, кому ми завдячуємо українською незалежністю, переконаний міський голова.

• Каденція Богдана Євгеновича на посаді міського голови припала на складний період, були успіхи й прорахунки, — каже Сергій Надал. — Але кожен тернополянин підтвердить істину: Для Богдана Левківа Тернопіль був понад усе!

«На жаль, але від нас йдуть найкращі. Усе своє життя Богдан Євгенович присвятив розбудові рідного нам Тернополя. Пам'ятатимемо про це», — висловив співчуття Ігор Гірчак, секретар міськради

• Cвітла пам’ять... Так бракуватиме його вітальних листівок напередодні свят, — каже журналістка Лариса Михальська. — Від втрати таких людей пустіє світ...

Він не був простяком, але був простим, щирим і відкритим, прислухався і чув усіх. Коли до нього звертались, завжди відгукувався на прохання про допомогу, каже парох церкви Покрови пресвятої Богородиці, що у Кутківцях, отець Корнелій.

• Я вже 30 років його знаю, і хоча молодший за нього років на 10, вік ніколи не був перепоною у спілкуванні, — каже отець Корнелій. — Вчора (24 листопада – прим. авт.) я був у нього в лікарні, він отримав останні Таїнства, можна сказати, ми попрощались… Жаль, що Богдан відійшов у засвіти. Будемо поминати його у своїх молитвах...

Сам із доброго роду, мав дуже дружну християнську родину. Цінував кутковецькі традиції та шанував людей. І вони віддячували йому своєю шаною, каже отець Корнелій.  

Директор Тернопільського муніципального духового оркестру «Оркестра Волі» Володимир Грицай знайомий з Богданом Левківим з дитинства. Той дружив з його вже нині покійним братом Юрієм.

Він мав в собі і людяність і людськість

• Наші батьки дружили, потім ми з Богданом, навіть по весіллях колись грали, — пригадує Володимир Грицай. — Він завжди був людиною товариською, ще з хлопчачих років. Був активним, людяним, хорошим сусідом, завжди прагнув очолити коло друзів і не лише в роботі, але й на відпочинку. Людина неконфліктна — і до нього люди тягнулись.

Завжди займав чітку проукраїнську, пронаціоналістичну позицію. Де які збори чи мітинги у Тернополі — він завжди серед людей. Підтримував та вболівав за культуру і мистецтво і був частим гостем на імпрезах та концертах, в тому числі і Оркестри волі, пригадує Володимир Грицай. І додає: і дуже любив Тернопіль і його людей.

• Гірка, надзвичайно гірка втрата… Він вчитель по житті, наставник, друг, — каже декан історичного факультету ТНПУ Володимир Місько. — Як людина — щирий, відвертий і дуже простий у спілкуванні. Вмів почути кожного, особисто вникав в суть проблеми і щиро намагався допомогти. Людина з певним набором людських і християнських цінностей, які мені є дуже близькими. Він мав в собі і людяність, і людськість. Причому не тільки у відношенні до близьких людей. З ним було легко, приємно і комфортно спілкуватись попри чималу різницю у віці. За життя я його дуже шанував і поважав. Це величезна втрата і для мене особисто, і для моєї родини. І для всього Тернополя.

Був Людиною — з великої літери

Богдан Левків за своєї каденції дав чимало інтерв’ю та часто ставав героєм публікацій і сюжетів. Далеко не всі вони були позитивними, адже мав серйозних опонентів, в тому числі і політичних.

Саме з ним тоді ще молода газета «RIA плюс» провела для тих часів незвичний експеримент, який вилився у серію публікацій. Першою з них була «Один день з життя мера», автором якої є я, журналістка Ірина Белякова.

Досі пам’ятаю, як о 7 ранку я вже була у кабінеті тодішнього очільника міськради Богдана Левківа. В той момент господар кабінету вже з добру годину був на роботі, а поруч, на столі, вже лежав стос підписаних паперів, з іншого боку — ще один, трохи більший. Ближче до 8 ранку в кабінет почали заходити люди.

До обіду я від втоми і від надлишку інформації ледь трималась на ногах, а по обіді вперто намагалась вникнути в суть розмови з його черговим співбесідником. Вийшла з кабінету я о 22.00, а в Богдана Євгеновича було тоді призначено ще дві зустрічі, поруч на столі лежав свіжий стос документів — для вивчення, ознайомлення і на підпис. І якщо наступного дня я виходила на роботу о 9 ранку, Богдан Левків о 6 вже знову був в кабінеті. І так щодня.

Пам’ятаю, як запитувала, мовляв, як ви витримуєте такий шалений темп? На що він, посміхнувшись, відповів, прикуривши чергову цигарку і посьорбуючи далеко не першу каву з горня — головне зараз знайти, чим швидкі заправити, сміття вивезти, людям зарплату заплатити і щоб в місті був спокій.

Він справді був дуже щирим і людяним. Можливо, в його роботі і були огріхи та проблеми, за що йому не раз і не десять добряче діставалось від журналістів. Але те, що Богдан Левків був Людиною з великої літери — цього, напевне, не заперечуватиме жоден з тернополян.  

За нього проголосувала майже половина тернополян

Богдан Левків став міським головою у 2002 році — висуванець «Нашої України» тоді набрав понад 48 відсотків голосів тернополян.

До того як очолити місто, він працював головним інженером, начальником виробнично-технічного відділу обласного побутового управління, начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології, інструктором організаційно-інструктурського відділу, головним інспектором контролю за дотриманням цін і правил торгівлі міськвиконкому, директором однієї з фірм міста та секретарем міськради. До речі, він мало не єдинй з мерів, який не нажив за час каденції шалених статків. І донедавна їздив на старенькій «Ниві». Після роботи у міськраді вийшов на пенсію і, як сам жартував, бавив онуків.

Богдан Левків наприкінці 2010-х розповідав «20 хвилин» про те, що не встиг зробити на посаді. Та поділився, що на пенсії може собі дозволити те, на що катастрофічно бракувало часу під час головування Тернополем – приділити найбільше часу онукам та родині і зустрічі з колегами й друзями.

Про що шкодував, що не встиг зробити на посаді мера

• Не вдалось зробити Театральний майдан – депутати не дали.
• Недостатньо увіковічили Лучаківського, як міського голову. Планували відшукати в архівах дані про всіх міських голів Тернополя. Навіть подумували виділити у міськраді для цього окрему кімнату чи вивісити портрети з інформацією про градоначальників у вестибюлі чи коридорах міськради. Щоб городяни знали історію міста.
• Дорогу на пр. Бандери не закінчили. Тоді були складні часи – фінансова криза, Помаранчева революція, депутатський корпус був неоднозначним. Патріоти били себе в груди, а в результаті нічого путнього з цього не вийшло. Дороги треба було менше латати, а більше проводити капітальний ремонт. Бо процес латання є вічний. А як зробити капітально, мінімум 10 років не треба до них навіть заглядати.

Сергію Надалу, чинному міському голові, тоді радив братися жорсткіше за роботу, і не жаліти окремих підлеглих. Згадував і сніговий колапс.

• За той сніг хтось має бути покараним. Зробив хтось добре – похвалити, ні – бути справедливим і наказати, — хвилювався тоді Богдан Левків. — Відновити публічний звіт міського голови у «Березолі». Це живе спілкування голови і його заступників з городянами, де кожен міг висловитись і посварити. Треба вміти чути позицію людей. І це давало результат.

Про свої досягнення як мера

– Самого себе хвалити не буду. Але можу сказати, що під час нашої каденції наше перше досягнення – це було забезпечення життєдіяльності міста, тернополяни не мали ніяких катаклізмів, тобто ми мали зручні умови. Мені дуже приємно, що ми в одному році зайняли 3 місце по благоустрою міст. Якщо говорити про вертикальне озеленення, то це теж було започатковано за час нашої роботи. Окрім того, у Тернополі з’явились пам’ятники Данилу Галицькому,  Йосипу Сліпому,  Івану Горбачевському, були упорядковані могили січових стрільців. Такими досягненнями ми гордимося. У місті вчасно виплачувалась заробітна плата, відпускні. Ми капітально відремонтували вулицю Руську. Не все вдалось, але зроблено було багато. Тернополяни мають у квартирах воду й тепло, бюджетники вчасно одержують зарплату.

Шлях від шевця–музиканта до міського голови

Добропорядний сім’янин Левків підкреслював свою прихильність до церкви. Але його пропозиція зробити на базарах неділю вихідним днем посварила мера з місцевими підприємцями.

Не раз наголошував: «Тернопіль для мене це – рідне місто, місто моїх дідів та батьків, тут живуть мої діти та внуки. Це мій дім та моє життя»… А своїм досягненням, за що гордився, називав… своє життя. Адже воно все проходить в Тернополі.

• Мій шлях від шевця–музиканта до міського голови, — поділився в інтерв’ю вже тоді колишній міський голова Богдан Левків. — За дії, вчинки, роботу, що люди, друзі та колеги не плюють в слід. Мені вдалось цього досягти. Вдалось дати можливість тернополянам відчути себе господарями Тернополя, з якими рахуються при прийнятті рішень і яких поважають як господарів свого міста.

“Столиця подає нам приклад у розвитку місцевого самоврядування”, — говорив колись Богдан Левків та всіляко підтримував тодішнього очільника Києва і голову Асоціації міст України Олександра Омельченка. За збігом обставин чи то за волею долі обох не стало в один день…

Довідка

Богда́н Євге́нович Ле́вків народився 22 лютого 1950 р. у Тернополі. Помер 25 листопада 2021 р. Український господарник, громадсько-політичний діяч.Заслужений працівник сфери послуг України (2005). Депутат тернопільської міської ради 2-ох скликань (1994—2002). Міський голова Тернополя (2002—2006). Навчався в ЗОШ №25, Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. Закінчив технологічний інститут побутового обслуговування у Хмельницькому у 1973 р.

Працював у Тернополі: головним інженером, начальником виробнично-технічого відділу обласного побутового управління (1973—1987); начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології (1987—1990); інструктор організаційно-інструктурського відділу, головний інспектор контролю за дотриманням цін і правил торгівлі міськвиконкому (1990—1991); директор ТОВ «Ремвзуття» (1991—1998); секретар міськради (1998—2002).

Квітень 2002—2006 — міський голова Тернополя.

Відзнаки

Відзнака Прем'єр-міністра України (2003).

Грамота Папи Римського (2002).

«Людина року — 2002» у Тернопільській області.

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває родині, друзям, колегам та всім городянам. Пішла у засвіти Людина з великої літери, яка була і завжди залишатиметься частиною Тернополя. Світла вам пам’ять і Царство небесне, Богдане Євгеновичу…  

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.