Віддам, що можу, їм потрібніше: репортаж з невидимого фронту в маленькому селі на Теребовлянщині

Віддам, що можу, їм потрібніше: репортаж з невидимого фронту в маленькому селі на Теребовлянщині
  • Тут працюють і діти, і пенсіонери, щодня моляться та роблять неймовірну роботу для підтримки наших воїнів. Така реальність зараз у кожному селі та місті, де поки немає активних військових дій. 
  • Їдемо в невеличкі села, які за кілька кілометрів від Княжого міста Теребовля. Тут завжди раді бачити і журналістів, і людей з тих міст, де зараз чутно вибухи...
  • Репортаж з щирими українськими емоціями та гостинністю дивіться нижче.

У села Гумниська та Семенів Теребовлянської ОТГ ми приїхали в обідню пору. Особливо багато часу на спілкування немає ні в кого з місцевих: у шкільній їдальні допікається печиво, десятки людей вже який день поспіль плетуть маскувальні сітки, а в місцевих центрах культури облаштували справжні склади: сотні банок консервації, овочі, кілограми яблук, одяг, предмети гігієни. Це принесли місцеві мешканці. Віддали для тих, хто зараз нас захищає. 

— Дитинко, та хто б міг подумати, що я ше войну застану, — каже з глибоким смутком в очах старожилка села Гумниська пані Марія. — Я вдома хліб печу, щоб передати нашим хлопцям, дочка пішла сітки плести в школу. Ми передали і картоплю, і закрутки, все що можем, бо їм потрібніше. Сидять наші хлопці в окопах, голодні, мабуть... Серце болить. А шо робити? Всі хочемо, щоб то пошвидше скінчилось. 

Відео дня

Робота є для кожного 

Йдемо у шкільну їдальню села Гумниська. Тут робота кипить: працюють і кухарі їдальні, і жінки з села різного віку. Хтосб через війну без роботи, хтось сюди приходить одразу після зміни. Кажуть, скільки коробок з смаколиками вже передали — не рахують. Але ще з 27 лютого працюють тут щодня. 

— Сьогодні печемо пряники та апельсинове печиво. Хочеться зробити все якнайкраще. Вичитуємо нові рецепти. Чи втомились? Ні. Тут легше. Легше, коли всі разом збираються, — каже волонтерка Ярослава Мазуренко. 

Із села, де є не більше, ніж три сотні дворів, на фронт вже передали близько 800 банок тушкованої свинини, яку заготовляли самі. Передали десятки коробок з печивом, яке напекли господині на власних кухнях, передавали овочі та консервацію. 

У місцевій школі щодня люди збираються, щоб плести маскувальні сітки. Тут роботу знаходять і маленьким і дорослим. Люди ріжуть тканину, самі плетуть основи та формують сітки. Військовим уже передали близько десяти. 

Місцевий майстер, якого звуть Володимир навіть створив спеціальний пристрій для різання тканини, аби полегшити роботу дівчатам. 

Знайомимось із 5-річною Софійкою Боднар, яка з мамою прийшла допомагати в'язати сітки. 

— Я тут ще від ранку, прийшла з мамою, щоб допомагати. Тут є багато діток і всі мають роботу, — каже вона. 

Приймають людей, як рідних 

У Гумниськах вже  прийняли людей із Харкова, Луганщини та Київщини. Їх історії ми розповімо трохи згодом. Уже готуємо серію публікації про долі переселенців. Але місцеві кажуть: тут люди прийняли їх добре, годують, турбуються, приносять речі побуту.

Як каже староста села Михайло Турчак, будинки для гостей облаштовували всім селом: чоловіки заготували дрова, жінки прибирали в оселях. Людей розмістили в будинках, які пустували раніше. Зараз щодня турбуються про те, аби люди були в теплі та ситі. 

У селі Семенів, яке межує з Гумниськами теж приймають людей та проводять збір допомоги. Приміщення старостату тут зараз схоже на склад. За словами старости села Ольги Бецель, усю допомогу люди приносять сюди: частину передають на потреби військових, частину віддають людям, які приїхали з зони бойових дій. 

— В нас надовго продовольство не затримується. Люди приносять — ми передаємо. І так щодня. Приносять одяг, засоби гігієни, продукти. Приносять домашню випічку та закрутки. Кожен хоче долучитись, люди дзвонять та питають, що треба, чим я можу бути корисним. Люди єдині всюди, знають, що якщо разом, то нас ніхто не здолає, — каже староста. 

Жінки готують, чоловіки  — в теробороні

У Семенові місцеві господині вже кілька разів готували гарячу їжу для переселенців, які зараз живуть в Теребовлі. Кажуть, що турбувались про те, аби люди з дороги могли поїсти гарячого та перепочити. 

На столі в пані Бецель дитячі малюнки з написами "Повертайся живим". Як розповідає жінка, їх малювали місцеві діти для наших захисників. У кожну коробку з допомогою воїнам передають листівку від тих, кого вони бережуть. 

— У нас зупинились шестеро людей з Харкова. Серед них двоє дітей. Наші люди погодились їх прийняти в своїх домівках. Ми ж зараз щодня з ними спілкуємось. Хочеться, щоб тут вони були в безпеці, — продовжує Ольга Бецель.  

В обох селах ще у перші дні війни сформували загони Тероборони. Кажуть, в ці лави записались чи не усі чоловіки, що мешкають в селах: чергують в околицях удень та вночі. 

Загалом села в час війни нагадують велитенські вулики, в яких люди мають одну спільну мету. На втому ніхто не скаржиться, щодня світанок тут зустрічають з молитвою за захисників, з молитвою дякують їм за ще один прожитий день. 

Фото вареників, які наліпили господині з села Могильниця на Теребовлянщині для наших військових

Уже згодом читайте історії вимушених переселенців, які зараз живуть на Теребовлянщині. Наразі ж хочемо подякувати кожному, хто зараз не залишається осторонь війни. І просимо: вірте, бо коли люди єдині — перемога буде за нами. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (6)
  • Лілічка Гуденець

    Дякуємо за підтримку нашої армії...
  • Катерина Тайз

    Слава богу що наш народ такий сильний нехай Бог поповнить вторицею мир буде за нашим народом і за нашими захисниками і захисницями повертайтесь живими бережи вас боже.
  • Юля Голоюха

    Люди ви неймовірні!Слава Україні!
  • Lois Zyla

    Why is everything posted in the Ukrainian language?

keyboard_arrow_up