Він був Людиною, Воїном, Командиром. У Тернополі прощаються з В’ячеславом Кравчуком

• За спиною у полковника – війна в Афганістані, Нагорному Карабасі, Придністров'ї та українсько-російська війна. Єдиний син пішов слідами батька-військового — молодий підполковник на чолі підрозділу визволяв Київ.
• «Коли ми спілкувались останній раз, Васильович говорив, мовляв, Саша, для мене ця війна остання. Я це сприйняв так, що ми поб’ємо мос.аля і більше не буде з ким воювати. А вона й справді виявилась для командира останньою», згадує бойовий побратим загиблого полковника.
• У нього залишилась дружина, син, двоє маленьких онуків і двоє братів - молодший брат теж військовий. Царство небесне вам, Герою…

15 травня трагічно загинув на фронті комбат 35 окремого штурмового батальйону «Тернопілля» полковник Кравчук В’ячеслав Васильович.

Його девізом було «Один за всіх і всі за одного». І це не на словах, а на ділі. І клята війна справді забирає найкращих.

«Для мене ця війна остання…»

— Коли ми спілкувались останній раз, Васильович говорив, мовляв, Саша, для мене ця війна остання. Я це сприйняв так, що ми поб’ємо мос.аля і більше не буде з ким воювати, — пригадує бойовий побратим загиблого офіцера Олександр Лотовський. — А вона й справді виявилась для командира останньою…

Він був Людиною, Воїном, Командиром – все з великої літери, кажуть ті, хто був добре знайомий з В’ячеславом Кравчуком.

— Спочивай з Богом, командире. Досі не можу повірити... Війна забирає найкращих, — каже Олександр Лотовський. — Висловлюю слова вдячності з те, що ніколи не залишався осторонь чужих проблем, завжди намагався допомогти та підтримати. В нашій пам’яті ви залишитесь добрим, чуйним та відданим своїй справі. Царство небесне вашій душі та земля Вам пухом —  пане Командир.

Кравчук В’ячеслав Васильович народився 18 серпня 1963 року у с. Адамівка Віньковецького району Хмельницької області. За спиною у полковника – війна в Афганістані, Нагорному Карабасі, Придністров'ї та українсько-російська війна. Ще донедавна був головою Тернопільської обласної організації Всеукраїнського громадського об’єднання «Спілка офіцерів України».

У полковника залишились дружина Інна, син Андрій, який на чолі підрозділу нещодавно звільняв Київ, двоє маленьких онуків та двоє братів: старший Віктор та наймолодший Василь, який теж є військовим. Мами не стало 8 місяців тому, а батько пішов у засвіти ще в 2005 році. 

Завжди стояв горою за солдатів і першим йшов в бій

— Я служив в нього в роті від 1996 до 1998 року, він тоді був командиром роти спецпризначення в/ч 1441, що на вул. Чумацькій, 5, — пригадує Олександр Лотовський. — Як командир, він завжди стояв горою за солдатів. Сам першим йшов в бій, і ніколи не ховався за спинами підлеглих. І вчив усіх стояти горою один за одного.  Ця людина радше пожертвує собою заради інших. Я знаю, про що говорю… Гірко і боляче. Честь, Командире…

«Важка втрата для всіх, хто знав В'ячеслава Васильовича!, — каже Олександр Жовтонога. — Добра і чуйна людина. Командир з великої літери! Друг та порадник! Спочивай з Богом і земля пухом! Співчуття рідним…

— Ми любили Васильовича як підлеглі, — каже Тарас Михальчук. — І як командир був чесною і справедливою людиною. Вічна пам'ять… В мене немає слів, щоб все сказати. Шокований звісткою, що його вже немає…

Ніколи б не міг подумати, що це буде остання наша зустріч. Останнє спільне фото. Остання розмова. На передовій. За кілька кілометрів від ворога, пригадує побратим, заступник голови облради Володимир Болєщук.

Війна забирає Героїв. В‘ячеслав Кравчук був саме таким

— Війна забирає найкращих і справжніх воїнів. Тих, хто не вагаючись йде на фронт захищати державу. Тих, хто ціною власного життя рятує сотні інших. Війна забирає Героїв. В‘ячеслав Кравчук був саме таким, — згадує Володимир Болєщук. — Я познайомився з ним у 2015 році, під час служби в Лисичанську. З того часу він був моїм добрим другом, побратимом, наставником і порадником. Він - справжній командир, учасник 4 воєн! Востаннє ми бачились 4 дні тому. Вчора його не стало. Свідомість відмовляється сприймати… Вічна пам‘ять світлій людині. Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам, та всім, хто знав В‘ячеслава Кравчука.

«Розум досі відмовляється усвідомити, що війна забирає найкращих, найосвідченіших, найвідданіших, найдосвідченіших з нашого з вами життя, залишаючи в душі і серці невимовні тугу, жаль-смуток і мільйони несказаних слів, осиротілих дітей, вдів, і батьків, що до кінця свого віку будуть оплакували своїх синів і дочок, сподіваючись на зустріч в тім засвіті, що обіцяно нам Господом, — каже Анна Тереза. — Співчуття найріднішим і родині, друзям і щира молитва за упокій душі Великої людини!»

17 травня о 10.00 з Героєм прощаються у Будинку жалоби на вул. Микулинецькій. Згодом тіло перевезуть на Хмельниччину, де приблизно о 15.00 поховають у рідному селі зі всіма військовими почестями.

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває дружині, синові, онукам, братам, всій родині, друзям, побратимам і всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава вам, Герою…  

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.