Він був профі і марив журналістикою – пам’яті нашого колеги Ярослава Буяка

Він був профі і марив журналістикою – пам’яті нашого колеги Ярослава Буяка
  • Ще кілька днів тому колеги спілкувались зі слідчим, але їм відповіли, що від Славіка ані сліду. Через день після посту про пошук зниклого журналіста його тіло знайшли у лікарняному моргу – майже через місяць після смерті.
  • Прощання з Ярославом Буяком відкладено - орієнтовно на наступний тиждень. Це пов'язано з активізацією слідчих дій з боку правоохоронних органів. Про час і місце прощання та поховання повідомимо додатково. 

     

На жаль, дива не сталось. Ще напередодні колеги-журналісти поширювали інформацію про розшук нашого безслідно зниклого колеги Ярослава Буяка. Як грім серед ясного неба – звістка про те, що тіло журналіста знайшли у лікарняному морзі. Воно там пролежало майже місяць, хоча людина була в розшуку. І це вже питання до тих, хто так "активно" шукав.

Ми обов'язково напишемо про те, чому за стільки часу ніхто так і не встановив особу померлого, а тіло весь час перебувало у морзі... Деталі поки не розповідаємо. 

Ще кілька днів тому колеги, які першими місяць тому забили на сполох та порадили родичам написати заяву до поліції, спілкувались зі слідчим у справі. Той запевняв, розіслали запити усюди, але, на жаль, жодної інформації немає. 23 вересня поліція повідомила: зниклого журналіста знайшли. Точніше, його тіло.

— Повідомлення про зникнення 57-річного тернопільського журналіста надійшло в поліцію ще 1 серпня. Чоловік пішов з дому і не виходив на зв’язок, — повідомили у відділі комунікації головного управління Нацполіції в області вже 23 вересня (!). — Працівники поліції встановили, що він перебував на стаціонарному лікуванні в місцевій лікарні, і там помер. Тіло чоловіка з 30 серпня знаходилося в лікарняному морзі.

Наразі поліцейські встановлюють усі обставини смерті. За даним фактом відкрили кримінальне провадження згідно статті 115 КК України з позначкою «безвісти відсутній». Триває розслідування.

Мені є за що сказати йому «Дякую!»

«20 хвилин» зібрали чимало добрих слів на спомин про колегу Ярослава Буяка.

І мені особисто, автору Ірині Беляковій, є за що йому сказати «Дякую!» — саме Ярослав Буяк дав мені путівку у журналістське життя.  

Так сталось, що він був моїм першим редактором в журналі "Освітянин" і дитячій газеті "П'ятниця". І я щиро дякую за все, чому тоді він мене навчив. Чи поклав основу того, що я зараз вмію і над чим працюю. Царство тобі небесне і ще раз дякую за все...

Журналісти більш старшого покоління знали про проблеми, які були у Славка останнім часом. Але він ще в липні дуже хотів повернутись у професійну журналістику, і навіть купив на АТОвську пенсію два фотоаппарата та підсилив комп’ютер.  

Звістка про смерть нашого колеги шокувала багатьох. Ми всі не втрачали надію, що його відшукають. Чи й сам з’явиться, ніби нічого й не трапилось. На жаль…

Марив роботою попри негаразди

— Він марив роботою, попри всі життєві негаразди, — пригадує колега, журналіст Володимир Андріїшин. — Коли Славік працював, результат завжди був відмінним. Може, це банальні фрази, але дуже рано він пішов. Буквально останні дні перед смертю ми домовлялись про спільну роботу над книгою про Тернопіль. Бо він справжній Майстер фотографії! І він загорівся цим проєктом. Дуже шкода, його бракуватиме.

Коли колеги востаннє бачились, Ярослав не дуже добре почувався. Але стверджував, що чує в собі сили, і хоче працювати.

Степан Слюзар, перший редактор газети «Тернопіль вечірній» і один з засновників «Тернопільської газети» згадує Ярослава Буяка, як фахівця, який любив свою роботу, понад усе любив правду і вмів своїм словом примножити тиражі.

У «Тернопіль вечірній» Ярослав Буяк прийшов з багатотиражки одного із підприємств. Спочатку він був фотокором, а потім його призначили на посаду оглядача з питань громадсько-політичного життя, пригадує Степан Слюзар.

— Тоді Ярослав проявив себе з найкращого боку, – він був активним, у нього була дуже чітка позиція, — пригадує Степан Слюзар. — Це був час, коли людям потрібно було довести історичну правду, пробуджувати свідомість людей після тривалого періоду комуністичної пропаганди.

Матеріали мали резонанс і піднімали тиражі

Ярослав буквально рвався у відрядження — Прибалтика, Донбас, Крим. Звідти привозив дуже цікаві матеріали, які мали неабиякий резонанс. І його праця дуже допомагала здобувати високі тиражі молодій газеті. У цьому був весь Славко, бо у свої публікації він завжди вкладав душу…

— У ті часи не було такої технічної можливості і комп’ютерних програм, а Ярославу під силу було працювати з колажами, монтажем, у нього дуже гарно виходило, — пригадує Степан Слюзар. — Він проявив себе у складні часи. 19 серпня 1991 р. люди не мали жодної інформації, що сталось і чому на екранах лишень «Лебедине озеро». Тоді Славік з власної ініціативи приніс з дому транзистор. Підключив ще двох колег. І вони утрьох приймали повідомлення «Радіо Свободи», BBC, «Голосу Америки». Так, ми черпали інформацію з-за кордону, коли в нас транслювали балет і «Лебедине озеро».

Всі матеріали з достовірною інформацією, що коїться в нашій країні, в Києві та Москві, група журналістів підготувала для газети. І та вийшла – за графіком і з правдивою інформацією.

Хіба ж було знаття, що бачились востаннє?..

— Він був один з трьох людей, які зробили дуже багато, аби місто мало свою незалежну газету – «Тернопільську газету», — пригадує Степан Слюзар. — Ми з ним спілкувались, він фонтанував ідеями, складав плани… Спочатку газета вийшла на чотири сторінки, потім на шість. У нього очі горіли, він кипів цією роботою! Мав загострене почуття справедливості. Любив правду і був дуже працьовитим журналістом.

Письменник, викладач і журналіст Олександр Вільчинський був добре знайомим з Ярославом Буяком кілька десятків років.

— Сумна звістка... Славко Буяк, колись працювали разом, дружили... На жаль, як це часто буває в житті, потім наші шляхи розійшлися, — каже Олександр Вільчинський. — Востаннє бачив його ще десь навесні, випадково перетнулися на бульварі Шевченка, хіба ж було знаття, що то востаннє? Що ж, спочивай з Богом, нехай земля тобі буде пухом, друже...

Нас пов’язало маленьке живе створіння

Ми не були з Славіком якимись близькими приятелями, лише час від часу пересікалися на життєвих і професійних орбітах завдяки спільним друзям, каже власкор газети «Україна молода», журналістка Світлана Мичко.

—Трошки працювали разом, не раз сиділи в одних компаніях за столиками тернопільських кафешок. Але цього вистачило, щоб зрозуміти, що він – дуже добра людина, не зважаючи на помилки, яких допускався у житті, а вони є у кожного, — каже Світлана Мичко. — А рік тому нас несподівано пов’язало маленьке живе створіння…

На дачах підібрали кошенят, треба було їх пристроїти, щоб не загинули з настанням холодів, пригадує журналістка. Одне з них взяв Славік. Назвав кицю Ксюшею, дуже її любив і турбувався, як міг. І завжди розповідав про неї з таким захопленням, наче про дитину.

— А я зрідка консультувала, у чому викупати, чим краще годувати, як лікувати… І час від часу напівжартома нагадувала: «Ти ж дивись, будь чемним і бережи себе, щоб твоя Ксюша сиротою не залишилась…». Наче відчувала, бо ж знала, що не дуже себе береже, — каже Світлана Мичко.

Остання телефонна розмова обох журналістів була 25 липня, і теж про ту кицю. Ярослав  розповів, що вона почала рватися надвір, тож почав випускати гуляти.

— Ми ще подискутували про небезпеку вулиці, необхідність стерилізувати і таке інше. Коли ж через кілька днів вже я йому зателефонувала, щоб дещо уточнити, то мені вже ніхто не відповів, — пригадує Світлана Мичко. — Вічна тобі пам'ять і Царство небесне, Ярославе! Прости, якщо щось робили не так. А Ксюшу я спробую знайти, бо точно знаю, що ти і Звідти за неї переживаєш…

Депутатка Тернопільської райради, журналістка Світлана Гуменна працювала з Ярославом Буяком у суспільно-політичному тижневику "Нова ера". Він висвітлював безліч подій, був заступником редактора газети, пригадує пані Світлана.  

— Свого часу працював у пресслужбі міськради та був радником голови облдержадміністрації, — каже Світлана Гуменна. — Як так сталось, що поки тривав всеукраїнський розшук, тіло Ярослава — відомого журналіста та ветерана АТО — лежало у лікарняному морзі, сподіваюсь, з’ясують  компетентні органи... Висловлюю щирі співчуття рідним та друзям. Світла та вічна пам`ять. Спочивайте з миром, Ярославе Євгеновичу...

Прощання з Ярославом Буяком відкладено - орієнтовно на наступний тиждень. Це пов'язано з активізацією слідчих дій з боку правоохоронних органів. Про час і місце прощання та поховання повідомимо додатково.  

Біографічна довідка

Яросла́в Євге́нович Буя́к, народився 3 квітня 1964 р. Український журналіст, редактор, науковець, ветеран АТО, учасник бойових дій. Член Національної спілки журналістів України.

У пресі — від 1989 р. У 1990—1991 рр. — провідний журналіст популярної на той час газети «Тернопіль вечірній». Працював головним редактором газети обласної організації УРП «Тернистий шлях» (1992 р.).

Викладав у Тернопільському педінституті на кафедрі української літератури у 1992—1996 рр.

Започаткував і редагував у 1995—2000 рр. журнал «Освітянин» та дитячу газету «П’ятниця».

Один із засновників та співредактор «Тернопільської газети» (1995—1996 рр.)

Працював політичним оглядачем «Вільного життя», заступником редактора «Тернопільської газети», радником голови облдержадміністрації та в прес-службі міської ради, заступником редактора газети «Нова Ера». Друкувався у «Киевском телеграфе».

У 2008 році — головний редактор ділового тижневика «Ваші гроші».

Від 2009 — головний редактор книжкового видавництва «Новий колір».

У 2015—2017 роках — військовослужбовець контрактної служби Збройних Сил України.

Редакція "20 хвилин" висловлює щирі співчуття родині, друзям і всім колегам. Спи спокійно, Славіку. Пиши резонанси і піднімай тиражі у Царстві небесному. І нехай тобі буде затишно в Божих обіймах...

 

Коментарі (22)
  • Світлана Янчук

    Це як абсурд.......Хай спочиває з миром..
  • Ольга Кушнір

    Щирі співчуття.Вічная память
  • Oksana Zaiats

    Якиїсь абсурд.
  • Tetyana Yasinovska

    Вічний спокій...земля пухом..

21:01 Карантин в Україні: шоста область із 23 жовтня стає "червоною" 20:02 Вакцинувалася, щоб поїхати додому: ми перевірили, як працюють нові правила перевезень на вокзалах Тернополя play_circle_filled photo_camera stars 19:01 Схопив за сорочку, а на шиї садна: батько каже, що водій шкільного автобуса побив його сина. Як усе було? photo_camera stars 17:40 Зниження температури і сильний вітер: якою буде погода на Тернопільщині у вихідні та на початку тижня Від читача 16:18 Які зміни очікують громадян з 21 жовтня 17:01 Чотири центри вакцинації у Тернополі працюватимуть до 20:00 години 15:50 Хто може отримати субсидію на Тернопільщині та які зміни відбулися в процедурі оформлення (ВІДЕО) play_circle_filled 15:07 Де можна здати відходи на переробку в Тернополі та скільки за це платять. Дивіться карту! photo_camera stars 14:05 Малюки у тернопільському дитбудинку смакують фруктами, які їм передали читачі «20 хвилин»: фото дня photo_camera 13:15 Тернопільська гімнастка Анастасія Бачинська — в десятці найкращих на чемпіонаті світу зі спортивної гімнастики 12:29 Топ підприємств області, які заборгували зарплату працівникам на мільйони. Пояснюємо, як стягнути свої гроші stars 11:41 У Тернопільській психоневрологічній лікарні відкрили оновлене інсультне відділення (ФОТО. ВІДЕО) play_circle_filled photo_camera 11:05 Красуня з Тернополя отримала один з головних титулів на «Міс Україна 2021». Що про неї відомо? play_circle_filled photo_camera stars 10:17 Понад 6 тисяч за добу: на Тернопільщині стрімко зростає кількість вакцинацій проти COVID-19 09:32 За останню добу ковід забрав життя 16 жителів Тернопільщини. Захворіли ще майже 700 краян 09:02 Курс валют на 22 жовтня: долар продовжує падати 08:29 Чому саме зараз і якими вакцинами потрібно щеплювати дітей від грипу 08:00 Сьогодні, 22 жовтня: Всесвітній день людей з вадами мовлення та день Caps Lock
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up