Врятував не одне життя та завжди був усміхнений… Яким запам’ятали Віталія Дереха, який загинув за Україну

• Колеги, близькі та друзі згадують Віталика як надзвичайно добру та життєрадісну людину. Він ніколи не конфліктував. Був готовий завжди прийти на допомогу та міг вибратися з будь–якої неприємності.
• Ми зібрали спогади про Віталія Дереха, життя якого так раптово обірвалося…

Він з легкістю робив будь-який журналістський експеримент. Він готував чудові репортажі з різних куточків Тернопільщини, України і навіть світу. Віталік брав активну участь у Революції Гідності. З 2014-го він поїхав у зону АТО у складі «Айдару». Під час повномасштабної російсько–української війни не став сидіти склавши руки, а поїхав захищати Україну.

Віталій Дерех вступив до 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, в складі якої брав участь в боях під Києвом, опісля на Луганщині. Керував розрахунком протитанкових засобів, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу. Однак 28 травня сумна звістка сколихнула близьких… Віталій загинув…

Юрій Штопко, регіональний видавець «RIA Медіа»:

– Віталій був позитивною і життєрадісною людиною з чудовим почуттям гумору. Він тривалий час працював у нас журналістом. Всі теми, за які він брався, виходили дуже цікаві. Зі своїм кутом подачі, зі своїм поглядом. Він любив теми, за які традиційна журналістика рідко береться, але в нього виходило це дуже класно. Я б охарактеризував його як людину з твердою життєвою позицією. Це людина–легенда.

Наталія Бурлаку, головний редактор сайту «20 хвилин»:

– З Віталиком я познайомилась у 2010 році, коли приїхала у Тернопіль і почала працювати в «РІА Медіа». Згадуючи його, хочеться посміхнутися. Те, що він чудив у редакції, у доброму сенсі цього слова, можна згадувати лише з усмішкою. На його робочому столі завжди був хаос. Однак він був людиною, яка не мислила негативно, не пліткувала, не засуджувала. Завжди жартував, підтримував. Можна згадувати багато історій, як він катався містом на човні, як робив журналістські експерименти і переодягався у людину з нетрадиційною орієнтацією. Як їздив на Мадагаскар і там у нього вкрали документи. Ті експерименти, які він робив, напевно, не міг повторити ніхто. Віталій був талановитим журналістом. Досі не можу повірити, що його більше немає з нами… Слава Герою!

Ірина Белякова, журналістка:

– Говорити про Віталика у минулому часі для мене – це якийсь театр абсурду... Не можу повірити, що це правда. Всі спогади з ним веселі. Він був мега креативним, позитивним. Це дуже боляче втрачати таких людей. Здається, що це могло статися з будь–ким, але не з ним. Він міг вибратися з найважчих ситуаціях. Дякую тобі, що ти був в моєму житті…

Петро Шкутяк, старший лейтенант, бойовий побратим:

– Ми познайомилися з ним ще у 2005 році. З того часу постійно зустрічалися там, де була небезпека. Спершу на Майдані під час Революції Гідності. Потім у 2014 році разом їхали у батальйон «Айдар» служити та захищати нашу Державу. Під час бойових дій мене поранили, і Віталик був перший, хто надав мені та ще одному бійцю допомогу. Він рятував життя. Під час повномасштабного вторгнення ми знову були разом. Він був надійним. Був готовий виконувати будь–яке важке завдання. 

Андрій Шкула, журналіст, депутат районної ради:

– Людини подібної щирості я не зустрічав. Він був чесний у всьому. Він не лукавив, не хитрив. Навіть його загибель – це прояв щирості, бо він був воїном з 2014 року. Він мав поранення, він міг не брати участі у бойових діях, його не мобілізовували, але він вирішив їхати захищати нашу державу від ворога. Всі, хто знав Віталика, пам’ятають його позитивним, світлим і завжди усміхненим. Навіть. коли в нього були погані справи, він казав: «Та що ти, все нормально, все гарно». Це велика втрата для близьких, друзів, для нашого міста.

Андрій Тихий, журналіст, директор ФК «Нива»:

– Віталик був одним з найпозитивніших людей. За ним ніколи нічого злого чи недоброго не було. Він по–доброму був чудний. Дуже шкода, що про нього нам тепер доводиться говорити у минулому часі. Не так давно зустрічав його у Тернополі, на жаль, то була остання наша зустріч.

Ігор Галашин, зв'язковий к.ч. 77 ім. І. Гавдиди Тернопілького Пласту:

–  Коли Віталик приходив до нас, він завжди був веселим. Коли я прийшов в Пласт, він був старшим пластуном. Створив наш курінь. Проводив гутірки. Це було весело, легко та з усмішкою. Він є прикладом.  

Юрій Карпук, дизайнер:

– З Віталиком ми працювали більше 10 років разом. Він був світлою людиною. Ніколи не переходив на особисті речі. Його не цікавили сварки. У нього був свій світ. За увесь час нашого знайомства я не можу згадати жодного випадку, коли у нього був би конфлікт з кимось. Він жив, радів життю і намагався бути відкритим. Таких людей мало.

Марічка, волонтер–рятувальник та тренер з першої допомоги:

– Віталик прийшов до нас на курси першої допомоги у 2016 році. У нього все добре виходило з першого разу. Він мав мільйон історій, бо тоді повернувся з війни. Кожна тема навчання підкріплювалась його розповідями. Я запропонувала йому стати рятувальником нашої організації. Він погодився, йому це дуже подобалось. Брав участь у навчаннях, чергуваннях. Пригадую, як він готувався проводити навчання пластунам з першої допомоги і дуже хвилювався, щоб це було цікаво, хотів навчити дітей, розповісти щось цікаве. Він був стресостійкий. Мене це дуже захоплювало, бо він міг надзвичайно швидко зорієнтуватися у складних ситуаціях і знайти рішення. Він був креативним, з шаленими ідеями та мріями. З ним завжди було цікаво.

Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття родині Віталія. Вічная пам’ять!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.