Вишиванки у Тернополі – влада дивилася скоса, але причепитися не могла

Якщо спершу вишиванки не були товаром - їх робили самотужки у сім’ях міщан, то вже у 1970-ті вони з’явилися в сувенірних магазинах міста.
- Вишиванки були популярними до війни. Робили навіть оголошення про знижки для тих, хто прийде на певні події у вишиванках чи у “народній ноші”, тобто у народному одязі, - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун.
Не стали винятком і повоєнні роки. У сімейних архівах тернополян є фото другої половини 1940-х, де люди - у вишиванках. Причому залюбки одягали національний стрій і приїжджі з Великої, тобто Центральої і Східної, України. Приклад - світлина Катерини Перепелюк із 1948 р.
- Моя мама - уродженка межі Полтавської та Чернігівської областей. У 1924 році вона закінчила Прилуцьке педучилище й отримала направлення на Тернопілля. Почала вчителювати у Богатківцях, - розповідає син жінки Борис Перепелюк.
Дідусі та бабусі тернополян одягали вишиванки переважно з нагоди свят та урочистостей, як-от веслілля.
У великому попиті - синьо-жовте
Вишиванки у Тернополі мали особливості у порівнянні з іншими районами теперішньої області.

- Для наших країв характерні геометричний уклад орнаментики, різнокольорова гама, дрібновізерункова композиція, а не монументальна, - розповідає старший науковий працівник обласного краєзнавчого музею Марія Бучик. - У нас намагалися робити ніби дрібну мозаїку. У техніці переважав хрестик, а не, приміром, крученка, як у Борщівському районі.
Якщо говорити про кольори, то на старих тернопільських вишивках переважно мали бути бордовий, вишневий, зелений, жовтий, вкраплення синього, продовджує вона. Для основи тернопільські майстрині брали чорний колір.
- З нього починали вишивати, - говорить пані Бучик. - У 1930-ті роки у нас була характерною сполука синього із жовтим - національних кольорів. Думаю, що це є свідченням національної свідомості наших людей.
За стилем вишивання, орнаментами та кольорами Тернопіль - частина Західного Поділля, пояснює працівник музею.
- Подібні традиції у вишивці мають Тернопільський, Козівський, частина Бережанського, Підволочиський, Теребовлянський і частина Збаразького районів. Це Західне або ж Галицьке Поділля, - каже вона. - Але сюди не входять Борщівщина і Наддністрянщина.
Але це не означало, що у вказаних районах вишивали тільки однаково.
- Наприклад, я ніде більше не зустрічала такого цікавого поєднання кольорів як у Бережанському районі - рожевого і синього, - каже Марія Бучик. - Також у Бучачі, на сорочках вишивали тільки верх рукавів, а у нас орнамент розподілений на них більш рівномірно.
Для волинської частини Тернопілля натомість характерне поєднання чорного з червоним.
Війна для вишивки – темна смуга
Менше вишивати тернопільські майстрині почали після приходу совітів в часи німецької окупації.
- Війна наклала у вишивці дуже сумну смугу. Адже не було ані можливості, ані бажання вишивати. Після неї вишивка взагалі втратила свою ідентичність, - продовжує пані Бучик. - У 1950-х почали вишивати картинки на стіни, всілякі лебеді-дамочки-собачки. Ми ніби відвернулися на 1950-1960-ті роки від своєї традиційної вишивки 1920-1930-х років, яка була надзвичайно багата, соковита і барвиста.
Відродження вишивки почалося наприкінці 1960-х - люди повернулися до давніх традицій. І в Тернополі у тому числі.
- Відійшли від воєнних переживань, свідомість почала зростати. Зрештою, надзвичайно приємно, що вишивка тепер знову популярна і навіть випускні сукні нею прикрашають, - підсумовує тернополянка.
До речі, Любомира Бойцун пригадує, де ще в радянські часи можна було купити вишиті речі.
- Це почалося з 1970-х років. Магазини з вишивками були там, де потім діяв “Каштан” (на куті вул. Замкової та майдану Волі - прим. ред.), і в ЦУМІ, - говорить краєзнавець. - Щодо цін, то вони, як і тепер, залежали від складності виконаної роботи.
Радянська влада, за словами пані Бойцун, за носіння вишиванок не карала.
- Дивилися на це скоса, але причепитись не могли, - каже вона.
Зрештою, вишиванки носив і голова партії Микита Хрущов.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.