Власними руками побудував хату, але навіть не встиг в ній пожити. Прощаються з Віктором Росінчуком

Власними руками побудував хату, але навіть не встиг в ній пожити. Прощаються з Віктором Росінчуком
  • Вітя в нас дуже неговіркий, пригадує хрещена мама. Але коли востаннє спілкувався з дружиною на Зелені свята, ніби виговоритись хотів. Розповідав, що багато хлопців гине, ситуація вкрай важка.
  • Віктор був на самій передовій. Так сталось, що йому та ще 4 побратимам вдалось вийти живими із самого пекла. Воїни переплили річку і вийшли до своїх. Віктору дали нову форму, і він знову пішов до бою. Із села купили для нього нову форму і берци, але люди навіть не знають, чи встиг він отримати їхню передачу…  

 

Він відсвяткував своє 40-річчя на передовій, бо одним із перших з села пішов захищати нашу землю і нас з вами. Йому разом з 4 побратимами дивом вдалось вибратись із самого пекла і вижити. Їх залишилось тоді лише п’ятеро…  

Коли родина і громада готувались зустрічати вдома свого Героя, аби провести його в останню путь, додому із Польщі верталась мама Віктора. Жінці навіть не сказали, що її дитини вже немає серед живих. Вона знала лишень, що її  син поранений — і буквально летіла додому. А родина чекала, поки жінка перетне кордон. Аби не дізналась вона найжахливішу звістку на чужині і біля незнайомих людей…  

 

Відео дня

Одним з перших пішов на війну

І знову сумна звістка надійшла на Борщівщину. Страшна війна не оминула і родину Росінчуків.

— Вірний військовій присязі, в бою за нашу Батьківщину, в результаті обстрілу під час виконання бойового завдання з виявлення та знищенню сил противника, отримав важке поранення, внаслідок якого помер 23 червня 2022 року командир відділення безпілотних авіаційних комплексів однієї із бойових бригад ЗСУ молодший сержант Віктор Росінчук із села Нивра Скала-Подільської громади, — повідомив начальник другого відділу Чортківського РТЦК та СП Богдан Вербіцький. — Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя, який віддав життя за Україну. Щиро співчуваємо рідним і близьким. Слава Героям! Герої не вмирають!

Росінчук Віктор Богданович народився 27 квітня 1982 року у с. Нирва, що на Борщівщині. 23 червня внаслідок поранення, несумісного із життям, Віктора не стало. У нього залишились дружина Оля, 14-річний син Максим і 12-річна донька Ангелінка. Втратили старшого із трьох синів мама Марія Володимирівна і батько Богдан Якович. Оплакують свого Віктора брати – Ярослав і Василь.  

— Віктор був дуже доброю, світлою людиною, завжди привітний, треба допомогти – він вже тут, — пригадує староста с. Нирва Тетяна Гуска. — В сільській теробороні – він перший. Одним з перших пішов на війну. Хоча з військового досвіду за плечима була лишень служба в армії. Але коли його викликали, не питав, чому я і чому мушу йти. Треба — я готовий. Мовчки зібрався – і пішов. У цьому був весь наш Віктор.

 

Вислали літню форму і берци, але…

У мирному житті Віктор часто був у Польщі на заробітках, аби прогодувати власну сім’ю та поставити на ноги дітей. І тут, в Україні, працював на будові, в основному робив дахи. Був вправним майстром на всі руки, власними силами побудував гарну хату – одну з кращих на ціле село, каже староста.

У селі щодня о 8 ранку за Віктора правилось в церкві. Дружина Оля – щоранку на службі. Вона з іншими прихожанами молила Бога, аби захистив її Віктора. І Господь беріг його, навіть коли було дуже тяжко.

— Він був на самій передовій, — пригадує Тетяна Гуска. — Якось дзвінок: він вийшов, їх лишилось тільки п’ятеро.

Переплили річку і дістались до своїх. Віктору дали нову форму. Його просили, аби хоч трохи відпочив, але невдовзі він знову пішов у бій. Казав, що це його обов’язок, врешті отримав поранення. У селі купили йому берци і літню форму, передали все – так і не знають, чи та передача дійшла до нього, каже староста.  

— Це була чудова людина, він мій похресник, — розповіла хрещена мама Віктора Любов Бабин. Жінка щораз зупиняє розмову, не може говорити, бо плаче. — Я його до Хреста тримала, я його в школу вела. Він ріс в мене на очах. Вітя, і його сім’я — найближчі люди, які в мене є.

 

Він в нас неговіркий, але тоді виговорився

Віктор був дуже чуйним, співчутливим до всіх, поділилась хрещена. Його дитинство не було настільки безхмарним – тато працював в колгоспі, а мама змушена була поїхати на заробітки, аби звести кінці з кінцями. Вітя часто бавив молодшого брата. Хрещена каже, він дуже любив дітей, в тому числі і її дочку. Жінка згадує, коли та була малою, Вітя часто катав її на коні.

— Він хату власними руками побудував, все переробив зі старої, кожен камінець – все самотужки. Ще й всього не докінчив, не встиг пожити у своїй хаті, — каже Любов Бабин. — Зараз лише жити і ростити своїх дітей, любити жінку. Вітя дуже добрим був…

Свої 40 років 27 квітня Віктор зустрів на передовій. Востаннє дзвонив дружині Олі 12 червня, на Зелені свята.

— Казав, що дуже там, на фронті, складно, — поділилась хрещена. — Він в нас неговіркий, але тоді виговорився. Розповідав, що дуже великі втрати, дуже тяжко. Говорили хвилин 40. Це був останній раз. Така біда до нас прийшла…

 

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, дружині й дітям, братам, хрещеній і всій родині, односельцям і побратимам — всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (70)
  • Людмила Дикая

    Царство небесное Аминь
  • Надія Паньків

    Вічна пам'ять герою.
  • Валентина Коротченко

    Вічна пам'ять Герою!
  • Maria Lesuk

    Вічна пам'ять і Царство Небесне Герояю.

keyboard_arrow_up