Вони потребують вашої підтримки. У Тернополі збирають кошти на реабілітацію чотирьох діток з інвалідністю

  - Життя без меж - це не пусті слова, це те, на що має право кожен, - каже організатор проекту Олена Коваль. - Мета нашого проекту - допомогти дітям з важкими формами інвалідності, які самостійно не можуть ходити, пройти курс реабілітації у центрах, де їх батьки побачили найкращі результати.

Сама Олена Коваль - мати, яка виховує дитину з важкою формою інвалідності.

Її син Володя у свої чотири роки не розмовляє, не сидить і не ходить. Дитина Олени єдина в Україні з таким діагнозом, його навіть немає в списку рідкісних захворювань. Співорганізатором проекту виступає Олександр Хома, який веде активний спосіб життя і прагне, щоб таке було у кожного.

Загалом, хвиль у проекті буде декілька і всі вони будуть спрямовані на охоплення різних сторін життя дітей з інвалідністю. Перший - флешмоб “Біжи заради тих, хто не може”. Ця хвиля буде спрямована на те, що дітки стали на крок ближче до здійснення їх мрії – зробили перші самостійні кроки.

Учасники проекту – четверо дітей, які за зібрані кошти пройдуть реабілітацію у центрах, де вже раніше досягли хороших результатів.

Учасники першої хвилі проекту “Біжи, заради тих, хто не може”

Макар Воробйов, 5 років, діагноз: ДЦП.

"У мене є синочок Макарчик, йому уже 5 років. Він веселий життєрадісний хлопчик з великим бажанням пізнавати цей світ. Але в нас є одна проблема, він не ходить, тому що у нього ДЦП", - розповідає історію хлопчика його мама пані Ольга. 

"За цей невеликий період життя, Макар пройшов і проходить велику кількість різних реабілітацій, які, дякувати Богу і кваліфікованим спеціалістам, дають позитивні результати. Він краще контролює голову, знижується спастичність м'язів, рухи стають плавніші та впевненіші.

Під час перебування у воді з дельфінами, Макар розслабляється, релаксує, хоча з іншого боку і підвищиться тонус м'язів, але це в подальшому сприяє покращенні загальної моторики та стану Макара. Він позитивно реагує на ультразвукові сигнали дельфінів, покращується його емоційний стан, внормалізувався сон, що є для нас дуже важливим! Такі заняття з Макаром закріплюють роботу реабілітологів, логопедів та психологів.

Кожен новий рух, кожна нова емоція проявлені моїм синочком для нас дуже цінні! Звичайно моєму хлопчику все це дається з трудом, але в Макара є велике бажання! Він дуже старається доповзти до своїх іграшок, пробує вставати, падає, і знову піднімається.

Я дуже люблю свого синочка і впевнена, що у нас все вийде. Він обов'язково стане на ніжки і назве довгоочікуване слово МАМА! Прошу підтримайте мого Макарчика – він Вас не підведе!".

Сиротюк Анна, 9 років, діагноз: ДЦП.

" Мене звати Таня Сиротюк. Я мама двох діток. Старша донечка Аня є в нас особливою. У неї ДЦП, вона не може самостійно ходити, - розповідає мама дівчинки. 

Розкажу трошки про неї. Скоро їй виповниться 10 років. Так вона вже трохи доросла (як вона сама вважає). Її вага при народженні була майже 1.5 кг, ми провели довгі дні в реанімації, у відділі недоношених. Найстрашніше вже позаду. Вона вижила, у неї збережена свідомість, розуміння, вміє говорити, думати. Це дуже добре, проте хочеться, щоб дитина жила повноцінним життям, могла на рівні з однолітками ходити, бігати, гратись. Поки що, вона на візочку. Ми віримо що настане день коли вона зможе сама зробити свій перший крок.

Після багатьох пройдених курсів лікування, ми побачили що реабілітації дають результат. Ми досягли того, що вона може сидіти, також займаємось і розумовим розвитком: заняття з логопедом, навчання в школі з індивідуальною формою навчання. Проте, все сидячи. Я щиро вірю, що нам залишилось вже не так багато. Вона зараз в такому віці, що вже розуміє для чого вона робить вправи, і старається їх виконувати старанніше".

Братики Антон та Богдан Гусаруки, 4 роки,діагноз: глибока недоношеність, статичні тетрапарези, гідроцефалія.

"Мої синочки народилися на 28 тижні вагітності з критичною для життя вагою. Пологи пройшли досить травматично для обох діток і ще й дихальна система була досить незріла. Тож перших 3 місяці життя ми пробули у реанімації, - розповідає мама хлопчиків. 

Перший синочок Богдан, вага при народженні 920 г, перебував на штучній вентиляції легень 71 добу, і, як наслідок кисневої інтенсивної терапії, утворилась бронхолегенева дисплазія (кістозні утворення в легенях). Синочок був кисневозалежним до 1 року. Через незрілість всіх систем і органів, часті збої в роботі організму в цілому, Богдан погано набирав вагу, втратилися майже всі рефлекси. За перших 6 місяців пройшли 15 курсів антибіотикотерапій. Лише після 1 року стан дитини більш-менш стабілізувався. Та будь-яка фізична реабілітація Богданчику була протипоказана через високий артеріальний і легеневий тиск, тож у синочка присутня гіпотонія м’язів.

Другий синочок Антон, вага при народженні 1310 кг, перебував на штучній вентиляції легень 45 діб, і також має бронхолегеневу дисплазію. Однак під час пологів синочок отримав важку механічну травму голівки, через що на ній були суцільні крововиливи, котрі й спричинили наростання гідроцефалії. На третій день життя у дитини почався сепсис (загальне інфекційне запалення крові). Та мій маленький герой все витримував. Доля дала ще одне випробування. На 20 день життя розрив кишківника у двох місцях, термінова тригодинна операція увечері, без жодних прогнозів. Але ми і це подолали. Хоча через 1,5 місяця Антончик пережив ще й офтальмологічну операцію на ретинопатію недоношених ІІ ст. І тільки через 4 місяці ми потрапили додому. Коли Антончик почав активніше рости і набирати вагу, почала потужніше розвиватися гідроцефалія, це унеможливило будь-яку реабілітацію. В 2 роки синочок переніс клінічну кому, і ще два оперативних втручання, остання – лікворошунтування (вживлення силіконового імпланта в шлуночок головного мозку і проведення дренажної системи через все тіло у черевну порожнину). Але і це ми перебороли успішно. Велика кількість медикаментів, наркози… через це почали «гнити» зубки і довелося оперативно їх видаляти. Тільки через 6 місяців ще було одне оперативне втручання з приводу пахово-калиткової грижі. На нелегкому шляху Антончика, йому ще й доводилося боротися з судомами, зупинками дихання, відсутністю імунітету. Через неуважність лікаря, дитина перенесла анафілактичний шок. Звісно до 3,5 років синочкові протипоказані були жодні фізичні навантаження. І станом на сьогодні, він не тримає голівки, сам не сидить, не розмовляє. Однак наш стан нам нарешті дозволяє починати реабілітуватися."

Як ви можете підтримати проект

Здійснити власну пробіжку, зняти коротке відео і опублікувати на своїй сторінці у “Фейсбук” з хештегом - #Біжи_заради_Тих_хто_не_може. І внести свій посильний вклад - перерахувати символічну суму коштів. Усі виручені гроші - підуть на оплату реабілітацій - учасникам першої хвилі.

- Таким чином, усі хто долучиться до даного проекту зроблять, як мінімум дві корисні речі - подбають про власне здоров’я, виконавши пробіжку, - каже пан Хома. - І водночас допоможуть діткам, які справді цього потребують.

У викладеному пості потрібно позначити своїх друзів, які можуть підтримати дану естафету.

В кінці кожного тижня, Олександр Хома звітує - підбиваючи загальну суму коштів, які надійшли на його картковий рахунок та роблячи відповідні скріншоти, і публікуватиме їх у групі "Фейсбук" – Життя Без меж.

Також проекту дуже потрібні волонтери, які б могли хоча б одну-дві години на тиждень приділити цьому проекту, – каже пані Коваль. - Лише разом ми зуміємо зрушити ситуацію з місця і показати, що таких діток слід розглядати в першу чергу, як дітей, а не як діагноз.

Рахунок: ПриватБанк 5168-7573-7503-7282 – отримувач Хома Олександр

Контактні особи: Helena Koval, Олександр Хома, Zoriana Mykhalska.

Телефони: +38 068 225 01 74, +38 097 627 5572, +38 097 872 8948

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.