Вони вистояли. Не вистояв бетон… Згадаймо в молитві кіборгів з Тернопільщини

Вони вистояли. Не вистояв бетон… Згадаймо в молитві кіборгів з Тернопільщини
  • Ігор Римар, Володимир Трух, В’ячеслав Мельник та Іван Вітишин — ці імена назавжди записані у книгу пам’яті.
  • Сміливі! Незламні! Непереможні! Такими залишаться в пам'яті кожного! Пам'ятаємо... Вічна шана кіборгам, які тримали оборону Донецького аеропорту, серед яких і четверо наших земляків.

Ігор Римар, Володимир Трух, В’ячеслав Мельник та Іван Вітишин — ці імена назавжди записані у книгу пам’яті. Це ті, хто боронив наш спокій в одній з найгарячіших точок під час війни – у Донецькому аеропорті . Та віддали найдорожче – своє життя. І ми не маємо право про це забувати…  

16 січня в Україні відзначають День пам’яті захисників Донецького аеропорту, яких за неймовірну мужність, сміливість, стійкість та відвагу назвали Кіборгами.

Кіборги вистояли, не вистояв бетон… Ці слова назавжди увійшли в історію нашого українського народу, як і справжній подвиг його славних синів.

Відео дня

Бої за Донецьке летовище тривали 242 дні – від 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року. У них загинули понад 200 українських захисників, а ще близько 500 було поранено. Серед загиблих і четверо наших земляків. Згадайте їх у своїх молитвах…

За життя Ігоря Римара боролись два тижні

Кіборг з Тернопільщини 27-річний Ігор Римар помер 27 січня 2015 року. Боєць боєць 80-ої окремої аеромобільної бригади, який отримав важкі травми під час оборони Донецького аеропорту, більше двох тижнів боровся за життя. Він переніс чотири операції. Тим часом односельці та всі небайдужі українці збирали кошти на його лікування та молилися за нього.

Ігор родом із села Трибухівці Бучацького району. Боєць 9 січня потрапив під мінометний обстріл в Донецькому аеропорту. У бою йому відірвало руку, розтрощило щелепу і гортань. Його з важкими пораненнями доправили літаком з Харкова до Києва, де прооперували. 

Тіло бійця привезли на Тернопільщину пізно увечері 28 січня, по дорозі сотні земляків зустрічали героя, стоячи на колінах та виклавши доріжки зі свічок. Через трагедію з бійцем 28-31 січня оголосили в Бучацькому районі Днями жалоби.

Як розповіли у сільраді Трибухівців, Ігор Римар останніми роками їздив на заробітки закордон та в Росію.

В 2013 році одружився і переїхав в село дружини – Ріпинці Бучацького району.

У серпні 2014 року його мобілізували в АТО.

Володимир Трух хотів одружитись і мав приїхати на ротацію

Володимир Трух з Тернопільщини загинув під час захисту Донецького аеропорту. Йому було лише22 роки.

Трагедія трапилась 17 січня 2015 р. — під час обстрілів аеропорту Володі відірвало руку і він помер від втрати крові. Адже через постійні обстріли там не завжди є можливість вивезти поранених, аби надати їм меддопомогу. Іноді бойовики стріляють навіть по машинах з покійними та пораненими, розповідали волонтери. 


Родичка Світлана Копчак каже, що спілкувалася з Володимиром Трухом у п’ятницю, 16 січня. Тоді й не думала, що це було востаннє. Він був мобілізований в серпні 2014-го, служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді, останніх три місяці обороняв Донецький аеропорт. 


— Його загибель для мене страшне горе. Він був мені дуже близькою людиною – двоюрідний брат, кум, друг, — каже Світлана. — Він був веселим, добрим, щирим, планував одружитися. 19 січня мав приїхати додому на ротацію…
 

Загинула дружина, слідом пішов Слава Мельник

20 січня 2015 року, загинув кременчанин, навідник зенітно-артилерійського підрозділу 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади В’ячеслав Мельник із позивним «Анчоус».

У В'ячеслава залишилися сиротами двоє синів від першого шлюбу. Його друга дружина загинула у аварії рік до загибелі бійця. 

Він брав участь у боях за Донецький аеропорт. З важким пораненням руки його вивозили з іншими пораненими. Автомобіль потрапив під обстріл “Градів” на виїзді з аеропорту. З групи вижив лише один боєць. Це був якраз той момент, коли наші Кіборги залишали зруйнований термінал.

Друзі і волонтери через хаос війни кілька днів не мали жодної інформації про В’ячеслава, тому жили надією, що він живий, що, можливо, потрапив у полон. На жаль…

Наш Герой відійшов, потрапивши до лав Небесної сотні.

В’ячеслав нагороджений нагрудним знаком “За оборону Донецького аеропорту” та орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Іван Вітишин загинув, тримаючи фото дітей у руках

«Мамо, моліться за нас, ми входимо у аеропорт»,  — задихаючись через біг казав у телефонну слухавку матері Іван Вітишин з Березовиці. Це фактично остання розмова матері із сином.  Іван був старшим сержантом 81-ї окремої аеромобільної бригади, загинув захищаючи Донецький аеропорт, тримаючи в руках фото своїх дітей. 

Як виявилося, 13 січня 2015-го в аеропорті був дуже важкий день. Вже всі знали, що просвітку не буде, що це вже все...

Найважчі дні в Донецькому аеропорті відбувалися саме перед Водохрещем.

  • Те, що він тоді переживав, я тепер переживаю кожен день, — розповіла мати Марія Вітишин «20 хвилин». — Згадую той страшний Йордан, який у нас був. З 17 січня ми вже не мали зв’язку з Іваном. І на Йордан, коли люди освячували воду, я вже перед собою світу не бачила. У ту ніч, коли підірвали аеропорт і наші хлопці гинули, я не спала.

Марія Вітишин каже, що навіть не знає точної дати смерті свого сина, адже за різними відомостями вона різна — поранений Іван був орієнтовно 19 січня, а помер 20 або 21 січня. У ці дні рідні та друзі Івана зберуться його вшанувати. До речі, побратимів, які воювали разом, залишилося лише двоє. Всі інші полягли там  — в аеропорті.

— Іван був дуже сильний чоловік. Коли телефонував, ніколи не казав, що йому важко, що йому холодно чи він голодний. Тільки “ Мамо, все нормально”,  — згадує матір. —Хочеться вірити, що його боротьба не була даремною. Але іноді дуже сильно болить, що про полеглих швидко забувають. Вони віддали життя в такому пеклі. Уявіть собі, яку треба мати мужність, щоб знайти ту хвилинку, коли було затишшя, коли не стріляли і зателефонувати мамі і сказати, що все добре. Він не хотів, щоб я чула постріли.

Коли Іван Вітишин загинув, йому було 38 років.

  •  Він казав, що назад дороги нема.  Він більше спілкувався з сестрою, більше їй відкривався, а мене старався оберігати від цієї біди, — каже пані Вітишин. — Якось сказав сестрі: “Якщо на могилі в мене будуть червоні троянди, я знатиму, що це ти приходила...”

Цілий місяць сепаратисти кидали родині відео, як Іван лежить, вже мертвим. Дзвонили і казали:”Приезжай и забирай своего 200-го, он нам не нужен”.

Іван Вітишин поранений орієнтовно 19 січня 2015 у новому терміналі аеропорту Донецька, помер 20 січня (в ніч на 21-е). Вже відходячи у кращий світ, тримав у руках іконку та фотографію дітей…

Вічная пам’ять і слава вам, Герої! Царство небесне…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (52)
  • Василь Данчишин

    Вічна Пам'ять Героям!!! Вічна слава!
  • Назар Коменда

    Вічна пам'ять героям!!!
  • Ліля Ивановская

    Вічна  Слава Героям
  • Наташа Новаковська

    Вічна пам'ять царство небесне.

keyboard_arrow_up