Ввечері підполковник Роман Гах ще розмовляв з рідними і хотів побачити дітей. А наступного дня загинув на чолі колони

• Наш земляк потрапив під обстріл мінометів, коли виводив колону людей — очолював її. Загинув 6 березня. Вступив на місці в бій з противником...
• Прощання з 37-річним Героєм-підполковником, начальником прикордонного загону відбудеться в його рідному селі Баворів. Тут його і проведуть в останню путь.

Роману Гаху було лише 37… Сиротами залишились двоє синочків – 12-річний Данилко та першокласник Владиславчик — сім йому виповниться за кілька днів. Дружина Ірина — теж військова.

Дзвонив і говорив зі всіма рідними. Ніби прощався…

Ще 5 березня Роман подзвонив до рідних по «Ватсап» — дуже хотів поспілкуватись із відео, аби побачити дітей. Поговорив з батьками і дружиною. Наступного ранку Ірина говорила з чоловіком телефоном. Потім на дзвінки ніхто не відповідав. Вже близько 15 год., кажуть односельці, побратими Романа знайшли в його телефоні номер абонента «батько» і повідомили: Романа більше немає…

— Сумна звістка сколихнула нашу громаду, — повідомив голова Великогаївської громади Олег Кохман. — Від рук російських окупантів загинув наш земляк, уродженець села Баворів, начальник прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Піскуна, підполковник Роман Гах. Висловлюю щирі співчуття дружині, дітям, батькам та усій родині. Вічна пам'ять та вічна слава Герою України!

Роман Гах народився у с.Баворів, що на Тернопільщині, 20 липня 1984 року. Після закінчення школи вступив до Хмельницької військової академії. Закінчив ще й Луганський державний університет ім. Т. Шевченка, за спеціальністю «Публічна служба». Служив у прикордонних військах, дослужився до звання підполковник. Від 2014 р. був на війні, учасник бойових дій. Має чимало державних нагород, розповів староста с. Баворів Назарій Брегін.  

Як почули, що Ромка немає — я плакав

У Баворові живуть батьки Героя. Залишились ще молодші брат та сестра, розповів знайомий родини, директор місцевої школи Микола Костик.

— Ви пробачте мої емоції. В ту прокляту для всіх неділю, як ми почули, що Ромка немає — я плакав. Я і вся моя сім’я, — чоловік ледь стримується і щораз зупиняє розмову. — Гірко. Дуже гірко. Я товаришую з його батьками. Я був Романовим вчителем. Це один з моїх дітей. Найдостойніших! Найкращих! Був…

Роман зростав у дуже порядній сім’ї, каже директор школи. І діти у батьків відповідні. А Роман завжди відрізнявся від усіх — чіткий, спокійний, розумний, відповідальний,  виважений. Коли хтось намагався зачепити, ще змалечку, — навіть не реагував. Вмів керувати своїми емоціями і стримувати їх. От вже тоді був, ніби малий військовий.

— До вступу до військової академії Роман дуже ретельно готувався, був у відмінній фізичній формі — я живу недалеко від шкільного стадіону, то не раз бачив, як він кола намотував, — пригадує Микола Костик. — Тоді ще була допризовна підготовка юнаків. То Рома підтягувався понад норму, вільно почувався на перекладині, гарно ходив стройовим кроком — фізпідготовка була на висоті. На вступних екзаменах обов’язковою була здача нормативів, він почав готуватись ще за кілька років до вступу.

Таких людей зараз дуже мало…

Дуже розумний, гарно вчився, закінчив майже все на 5, каже педагог. Дуже любив історію, фізику та особливо – географію. Знав чимало з того, що й близько не входило до шкільної програми. Проте знадобилось під час навчання у вузі і служби. Службу починав у прикордонних військах на Одещині. Коли у 2014 році почалась війна з Росією, його перевели служити на Луганщину. Там і проживав з дружиною та дітьми, розповів пан Микола.

— Батьки дуже переживали, навіть тоді, коли не було війни – кордон є кордон, — пригадує директор школи. — Мама дуже хвилювалась, а батько завжди стримував емоції – от Роман цим на нього схожий. Навіть я, коли нервую, по мені видно. А по них – ніколи. І Роман добре вмів стримувати емоції.

Надзвичайний акуратист ще змалку: начищені черевики, зачіска ідеальна, сорочка, піджачок… Компанійський і щирий. Його поважали. Часто у розбірках між хлопчаками служив миротворцем.

— Гірко, і дуже боляче… У нас все село за ним плаче, — Микола Костик знову зупинив розмову на кілька секунд, намагається себе опанувати. — Нехай з Богом спочиває. Наш земляк. Наш Герой! Дуже крутий хлопець! Таких людей зараз дуже мало…

Редакція висловлює щирі співчуття дружині, синам, батькам, братові і сестрі, друзям, побратимам і всім, хто втратив дорогу людину. Спочивай з Богом, наш Герою...

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.