Взяв у руки першу книжку і побачив, на що пішли нерви і… гроші

Роман Чихарівський – школяр, дебютне видання якого - "Святі не вимовляють "р" - справило неабияке враження на колег по творчому цеху

Роман Чихарівський з Теребовлі – звичайний на вигляд юнак. Футболка з написом, джинси, вітрівка… Ось тільки мало хто здогадується, які думки сидять у голові цього школяра.

Гадаю, ви дуже здивуєтеся, коли візьмете до рук одну книжечку в яскравій обгортці. "Святі не вимовляють "р" – дебют юного письменника. І цей млинець – не гливкий, якщо брати до уваги слова критиків і звичайних читачів.

- Як би ти представив себе коротко…
- Школяр, учень Теребовлянської гімназії. Член Малої академії наук України.
До слова, саме вони є спонсорами видання моєї першої книги. "Святі не вимовляють "р" написав у 16-ть. Тепер уже 17-й пішов.

- Перше запитання, яке відразу напрошується: скільки ж грошей ти отримав на видання книги? Як і чим зацікавив таке шановане видавництво?
- Спробую трохи викрутитися. Грошей від спонсорів отримав достатньо. Зрештою, залежить із чим порівнювати. Як для пересічного школяра - сума серйозна. Не хочу уточнювати, бо ще не навчився відповідати на питання, які стосуються фінансів і етики, з ними пов’язаної.

- Звідки потяг до літератури? Хто твої батьки?
- Батьки працюють у школі. Завдячую їм тим, що навчили дивитися на все без упереджень, метушні. Від батьків у мене – спокій. І гени, звісно. А потяг до літератури, за своєю природою, є звичайним. Тут головне - спробувати. Курець пробує, наркоман пробує, ґеймер пробує. І письменник пробує. Так само і я одного разу вирішив спробувати. На щастя, не бачу необхідності лікуватися від свої залежності.

- Де береш сюжети, адже власного життєвого досвіду – катма?
- Справді, досвід мій скромний, навіть боязливий. Сюжети – наслідок мого споглядання і вдивляння. Я вважаю, що для народження хорошого сюжету треба скомбінувати в собі уважність із розслабленням. Так, це – важко, але можливо. Це така моя альтернатива: допоки нема досвіду, я експериментую. Буде досвід – піду на пенсію і творитиму як досвідчений писака.

- Чи є письменники, на яких рівняєшся? Якими зачитуєшся?
- Коли рівняюся, то відходжу на безпечну відстань. Бо якщо своє письмо поставлю поруч із творами серйозних майстрів слова, виглядаю меншим у своїх очах. Так і має бути, бо ж мені як автору треба рости. Але я інколи люблю погратися у героя, дивлюся на письменника здалека. Адже хочеться бути таким, як вони.

Якщо я говорю про щось улюблене - про книгу чи про автора, це означає, що я кажу про те, що в мене зараз залягло в пам’яті. Часто буває, що це лише відбиток того, що я читав останнім часом. Тобто те, про що я здатен говорити, бо в душі ще залишилося щось приємне, щось таке, що не розмилося. Тому назву Андруховича, Конвіцького, Вишневського, Капранових, Жадана.

- Але ж нині молодь навіть читає неохоче, не те що – самому писати…
- Треба виходити за рамки. Треба вириватися з обіймів лінощів. Це не означає, що я себе якось змушую до чогось. Ні! Я просто провокую себе, змішую відповідати на виклики. Наразі цього достатньо.

- Що відчув, коли взяв у руки власну книжку?
- …що матеріалізувалося щось серйозне. Принаймні, серйозне воно для мене. Я, простіше кажучи, побачив результат, побачив те, на що пішли нерви, час і… гроші.

- Чи стане література справою твого життя? Куди збираєшся вступати після школи?
- Наразі бачу себе студентом якогось польського університету. А щодо літератури, то побачимо. Що я, молодий і непереконливий для більшості, можу сказати? На все Божа воля. Але зізнаюся, хотів би писати і відчувати, що з того є якась користь. Писати – само по собі унікально: отримуєш задоволення і від процесу, і від результату.

- Чи маєш якусь універсальну пораду для однолітків?
- Шукати себе. Але передовсім шукати в якийсь незвичний спосіб. Пробувати розуміти свій внутрішній склад, пробувати робити ривки. Якийсь із тих усіх ривків одного дня точно повинен вирвати із буденності.

Довідка
Роман Чихарівський народився 4 жовтня 1995 року в с. Вишнівчик на Тернопільщині. Навчається у Теребовлянській гімназії, займається громадською роботою, літературною творчістю, учасник літературних і мистецьких проектів, переможець Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН України.

Коментарі

Андрій ЛЮБКА, поет, перекладач і есеїст:
- Вигадливий, цікавий сюжет, дещиця іронії, "смачна" мова, і - sic! - несподівана кінцівка. Ні, такого молодий, ну дуже молодий письменник Чихарівський написати не міг. Мабуть, це таки псевдонім і вигадана біографія. Якщо ж а) прийняти на віру, що цю книжку написав саме народжений в 1995 році Роман Чихарівський; б) уявити літературу великою кімнатою з масивними дверима, якими є перша, дебютна книжка; то отримаємо факт: Роман ці двері відчиняє ногами. Нахабно, як уже ніколи в житті не робитиме, бо молодість і перша книжка бувають тільки раз.

Олександр БАЛАБКО, український публіцист, прозаїк, поет-пісняр:
- Роман мені нині уявляється стрибуном із жердиною, який на подивування оточуючих, спираючись чи то на жердину, чи на кришку свого улюбленого нетбука, бере дедалі вищу висоту. Непокоїть лише одне: чи зможе Роман і далі тримати таку високу планку? Адже оточуючі, аплодуючи і славлячи, очікуватимуть нових і нових перемог й посування отієї планки дедалі вище. Така вже логіка життя...

Віктор БРОНЮК, гурт "ТІК":
- Ніколи не був у ролі літературного критика , тому скажу коротко. Читається легко. Відчувається творчий підхід... Бажаю удачі!»

Уривки із "Святі не вимовляють "р"

"…Життя кожного – це окремий факт. Факт існування. Крім того, в кожного в голові закладені й інші переконання, в які ми щиро віримо. Хтось вірить впливовим людям, які кажуть, що 22 грудня 2012 року буде кінець світу, а хтось переконує таких людей в тому, що вони дурні. Хтось лікує хворих, а хтось лікує лікарів. Якщо після дощу подивитись на свіжу ріллю, то можна помітити її рожеве забарвлення. Для кого – факт, а кому – повна нісенітниця…"

"…якщо чесно, я погоджують із тим, що святі чи навіть просто добрі люди повинні мати хоч якісь проблеми із вимовою. Така закономірність. Та і в минулому, мабуть, було безліч народу, який би замість "р" казав "л" чи там "в". А хіба не дивним є те, що поки дитина є малою, то не може вимовляти всіх звуків? Не дурно кажуть, що дитина – то ангел. А вже згодом вона стає гіршою, починає піддаватись поганому впливу, робити недостойні справи, ображати інших – втрачає властивість бути святою, втрачає здатність не вимовляти "р"…"

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.