«Я не знаю, що син пережив, але головне, що він вдома». З полону повернувся Микола Мига

У родині 15 дітей. І п’ятеро із цієї сім’ї стали на захист України, коли почалося повномасштабне вторгнення. Микола повернувся із полону, куди потрапив на Бахмутському напрямку у січні 2023-го. І, як каже мама, — головне, що він на рідній землі. Проте жінка досі чекає на звістку від чоловіка, який зник безвісти.  

«Я дуже хочу, аби кожна мама дочекалася свого сина, дружина — чоловіка. Щоб всі наші рідні повернулися додому, — каже Ганна Горпинич із Білобожницької громади. Її сина, Миколу Мигу, звільнили з ворожого полону 12 червня. —  Ці відчуття словами не передати. Це такі емоції, я навіть не можу точно висловити, що коїться у моїй душі. Я не знаю, що син пережив у неволі, і поки не питаю. Він сильно схуд і певно має проблеми зі здоров’ям. У нього навіть голос змінився. Але ми дочекалися, і він вже вдома, в Україні. Це головне!»

«Я поверну сина додому»

Мешканець с. Калинівщина Чортківського району Микола Мига народився 9 березня 1997 року. У його родині 15 дітей — із них 12 синів і троє донечок. П’ятеро чоловіків із цієї родини стали на захист України від початку повномасштабного вторгнення. Четверо синів пані Ганни і чоловік, який виховував всіх, як власних дітей. Коли він пішов на війну, знав, що Коля у полоні. І сказав до жінки, мовляв, я поверну сина додому. Микола повернувся, а Валерій, який був йому за батька, — зник безвісти, розповіла пані Ганна.  

Про повернення земляка Миколи Миги із ворожої неволі повідомили також у Білобожницькій громаді. 

— В рамках чергового обміну військовополоненими додому повернувся житель села Калинівщина, стрілець (помічник кулеметника) відділення оперативного призначення Микола Мига, який 29 місяців, від 16 січня 2023 року, перебував у російському полоні, — повідомили на сторінці у Фейсбук Білобожницької громади. 

У полон Микола потрапив під час збройного зіткнення з російськими окупантами на південно-західній околиці міста Соледар Бахмутського району Донецької області, розповів голова громади Віктор Шепета. 

— Майже два з половиною роки нестерпної російської неволі. Біль, холод, духовні й тілесні страждання, які здавались нескінченними. І нарешті — запах рідної землі, тепло близьких людей, найсолодший присмак свободи, — розповіли у громаді. — Дякуємо за захист. Вітаємо з поверненням! Бажаємо непохитної віри всім, хто очікує повернення своїх захисників. Нехай Всемилостивий Господь доправить кожного воїна живим до рідної домівки.

«Мама, Коля в полоні»

Микола долучився до війська добровільно. Він не мав бойового досвіду, але дуже рвався на фронт, розповіла його мати. 

— Коли на початку війни він чув, що вбивають і гвалтують дітей, жінок, літніх людей, з ним щось робилося, — згадує Ганна Горпинич. — Він рвався на фронт. Що тоді казав, навіть згадувати не хочу. А моя душа боліла. Хоча я розуміла, він дорослий, і якщо вирішив, зупинити його вже несила. 

Те, що Микола потрапив у полон, мати дізналася від іншого сина. Той побачив відео допиту українських військовополонених у полоні, серед них був і брат. «Мама, Коля в полоні», — тільки вигукнув у слухавку. А жінка згадує, як цієї миті земля пішла з-під ніг. 

— Я не розуміла, що зі мною коїлося, — згадує пані Ганна. — З рідним батьком Миколи ми розлучилися ще до Союзу, він залишився в Криму. Нічого про нього не знаю, і не дуже хотілося би знати. А четверо моїх синів стали на захист України. Як і той, хто був їм за батька — чоловік Валерій. Він офіційно у статусі зниклий безвісти. А 12 червня пані Ганні прийшло повідомлення від координаційного штабу, що сина звільнили з полону. 

Згодом був дзвінок з невідомого номеру, і жінка почула у слухавці: «Мама, це я, Коля. Я в Україні» — і заплакав. Пані Ганна згадує, як сльози душили і її та не давали говорити. Але тепер це були сльози радості. 

— Я особливо не розпитую, що довелося пережити синові, але розумію, що того й ворогу не побажаєш, — каже пані Ганна. — Він лише прохопився, що на ньому живого місця немає. А я  запевняла, — тепер все буде добре. Головне, що ти живий, що в Україні. 

Жінка каже, що дізнавалася про долю сина у неволі від вже звільнених хлопців. Згадує, як почула від них: «З Колею там біда…». Каже, від хлопців довідалася, що й електрошокером били, і в підвали кидали. І вірила, що вистоїть та повернеться, і чекала. 

Плакали всі...

— І він плакав, як ми з ним говорили, і я, і діти молодші, коли дізналися, що брата з полону звільнили, — згадує пані Ганна. — Син розповідав, що тримається. Взагалі ці роки не бачив солодкого. Що жили, чи то існували, в голоді і холоді. А потім прислав sms, що дуже мене любить. І я його. Головне, що моя дитина жива, а з рештою впораємося. 

Зараз Микола на реабілітації та лікуванні. І розповів рідним, що тут лікарі від Бога. Деталей, що із ним, не розповідає навіть найдорожчим. А мати найбільше хвилює, що син пообіцяв, як трохи поправить здоров’я, повернутися до війська. І не чує, коли мати вмовляє не робити того. 

— Я вдячна Богові і всім, хто нас підтримував цей важкий період, — каже Ганна. — І в синовій частині, до якої я зверталася, дуже гарно до мене поставилися. Мій Коля — дуже гарна дитина, миротворець ще від малечку. Дуже добрий душею. І я дякую, що він вже на рідній землі. 

Мама із молодшими дітьми зараз перебуває за кордоном, проте вже найближчими днями планує повернутися в Україну та поїхати до сина, лишень коли дозволять побачитися. Мріє пошвидше обійняти свою дитину, хоча й усвідомлює, наскільки він змінився. Проте, каже мати, вдома і стіни допомагають. Тому мріє, аби син був здоровим і щасливим, а в Україну нарешті повернувся мир. Аби всі, хто стали на захист країни, повернулися додому і обійняли своїх рідних, які дуже на них чекали… 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.