Я вже напевне цього разу додому не повернусь… Тернопільщина прощається з Василем Крижанівським

• Був в гарячих точках і вийшов з котла у Дебальцеве під час першої мобілізації. За станом здоров’я у 2022 році Василя не дуже хотіли призивати. Проте він оббивав пороги і таки добився, аби потрапити на війну.
• Ми радіємо звільненим містам — Ізюм, Лиман, і плачемо за нашими героями, які при їхньому звільненні полягли. Наші перемоги оплачено кров'ю наших захисників і сльозами їхніх дітей, дружин, матерів…

В 2014-2015 роках пройшов гарячі точки на сході України та вийшов живим із котла в Дебальцеве. Зараз земляки опустились навколішки та оплакують свого Героя Василя Крижанівського, який назавжди повертається додому.

В 2014 р. вже боронив Україну 

— 2 жовтня поблизу населеного пункту Ямполівка Краматорського району Донецької області в бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, загинув сержант Василь Крижанівський, житель с. Костільники, — гірку звістку повідомили у Бучацькому військкоматі. — Вірний син своєї землі, справжній захисник, який в 2014 році брав участь антитерористичній операції, так і з початком повномасштабного вторгення росії на територію України усвідомлено пішов на фронт. Схиляємо голови та віддаємо шану! Щирі співчуття рідним та близьким, розділяємо ваше горе! Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

Крижанівський Василь Володимирович народився 1 січня 1977 року. Його батько помер молодим, а мама самотужки виростила чотирьох дітей. Проживав у селі Костільники Золотопотіцької громади, колишній Бучацький район.

— Війна триває... Війна розриває наші серця на шматки, — каже односельчанка, голова громадської організації «Дністрянка» Лілія Чорна. — Ми радіємо звільненим містам — Ізюм, Лиман, і плачемо за нашими героями, які при їхньому звільненні полягли. Наші перемоги оплачено кров'ю наших захисників і сльозами їхніх дітей, дружин, матерів. Війна...

Йому тепер назавжди 45... Його сімнадцятирічний син Микола назавжди залишився без батька, а мати — без сина.

Завжди був усміхненим, добрим, щирим

— Для Василя війна почалася ще 2014 році. Ще тоді, 1 серпня 2014-го,  він був мобілізований і брав участь в антитерористичній операції, захищаючи східні рубежі нашої держави, — пригадує односельчанка. — З початком повномасштабного вторгнення ерефії на територію України не зміг спокійно сидіти вдома і знову пішов на фронт, хоча добре розумів і усвідомлював, що може не повернутися живим.

Він завжди був усміхненим, добрим, щирим. Саме таким ми будемо його пам'ятати, кажуть земляки.

У Героя залишились мама Анастасія Василівна, брати Віталій і Михайло, сестра Люба. Синові Миколі у грудні лишень виповниться 18…

— Василь проживав з мамою останні роки, — поділилась Лілія Чорна. — Завжди був опорою і підтримкою для сестри, яка залишилась сама з двома дітьми. Зараз його немає… Згадую, як в 2014 році він пішов в АТО... Тоді їх загалом пішло восьмеро, Василь — один з перших. Він вже тоді був в пеклі і знав все про війну не з екрану телевізора. Відслужив, повернувся в село. А коли в 2022-му почалось повномасштабне вторгнення сам пішов у військкомат. І наполегливо добивався, аби йти служити, бо його не дуже хотіли брати через проблеми зі здоров’ям.

Дуже щирий, добрий – і завжди на позитиві

Зараз односельці пригадують, як у лютому він казав: я вже цього разу, певно, не вернусь. Бо Василь на власній шкірі відчув, що таке війна. І розумів, що як би не було важко тоді, зараз ситуація набагато складніша. І попри все наполягав: він має йти захищати Україну.

— Це така добродушна людина по житті — ви не уявляєте. Добряк. Дуже щирий, добрий – і завжди на позитиві, — поділилась Лілія Чорна. — З ним десь зустрінешся, побалакаєш – і на душі світло стає. До людей ставився, як до добрих друзів. І зараз усвідомити та повірити, що його немає — неможливо…

Редакція висловлює щирі співчуття мамі, синові, братам і сестрі, родині, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.