Як королева Марисенька за Тернопіль судилася

Претенденти на володіння спадком Замойського тривали від його смерті у 1665 р. до 1690 р. Аж тоді “крапку” у справі поставив Люблінський трибунал - найвищий суд країни. Правники вирішили - власницею Тернополя має бути королева Марія Собєська.
Замойський Ян — собі пан

Сандомирський воєвода Ян Замойський - один із героїв сєнкевичевого “Потопу” - став власником Тернополя у 1638 р. Він любив показати, що є незалежним, і за це отримав прізвисько Собіпан, тобто пан сам собі. Цей магнат, як виглядає з джерел, не надто дбав про місто. Часи були воєнні, у 1648 р. почалася революція і громадянська війна, а вояки різних армій були часто за сумісництвом ще й просто грабіжниками. Та й багато часу Замойського забирали, як пишуть самі ж польські історики, алкоголь та кобіти.
“Завжди любив він прекрасну стать, але здоров’я все-теки не настільки розладнав, щоб і на обличчі зникла веселість. До сих пір не був він жонатий, і хоча найзнатніші роди в Речі Посполитій раді б були з ним поріднитися, запевняв, що у жодному з них не може знайти собі наречену, щоб була достатньо гарна собою. Знайшов він красуню пізніше, молоду француженку, яка хоч і любила іншого, повелася на його багатство і без вагань віддала руку магнату, не вважаючи, що той, ким вона зневажила, покладе колись королівський вінець на свою і її голову,” писав Генрік Сєнкевич.
Власне, у “Потопі” Ян Замойський відзначився спершу не чимось іншим, як тим, що хотів обманом викрасти для себе придворну дівчину своєї сестри Гризельди, Анну Борзобагату-Красненську. І це йому не вдалося. У 1658 р. майже 31-річний Замойський одружився на Марії д’Арк'єн (d’Arquien). Красуня, яку привезли у Річ Посполиту із Франції чотирирічною і яка цілковито натуралізувалася до слов’янських звичаїв, народила чоловікові чотирьох дітей, жодна з яких не прожила більше двох років. Зрештою, у 1665 р., не доживши двох днів до свого 38-го дня народження, 7 квітня помер і Ян Замойський, підірваний спиртним і численними венеричними хворобами. Тоді й почалися суперечки за маєтки покійника, а серед них - і за Тернопіль.
Вдовою побула тільки два місяці

Уже 14 травня 1665 р. вдова взяла таємний, а 15 липня - привселюдний шлюб із Яном Собєським. Вочевидь, шляхтич не дуже образився, що панянка спершу обрала іншого. Собєський таки любив її! Другому чоловікові Марисенька, а саме так часто називали жінку, народила 13 діток, з яких до повноліття дожили тільки четверо. І родичі Яна Замойського, передусім згадана Гризельда, удова знаного Єремії Вишневецького, не були проти щастя Марії. Та тільки маєтків їй залишати не збиралися.
Гризельді Вишневецькій таки вдалося відстояти спадок свого брата. Жінка теж збирала ці добра не для себе, а для свого одинака Міхала - короля Речі Посполитої у 1669-1673 рр. Та після смерті Гризельди й Міхала власником Тернополя став син іншої сестри Яна Замойського - Станіслав Конецпольський.
“Це місто… спадкова власність пана Конецпольського, долинського старости… З трьох боків його оточує велике озеро й широкі болота,” писав мандрівник Ульріх фон Вердум у 1671 р.
І от у 1674 р. Ян Собєський став королем, а Марисенька - королевою. Станіслав Конецпольський гарантував своїй тітці половину графства Ярославського, але та не перейняла його у власність і почала претендувати на всі маєтності, писав у 1895 р. у Roczniku kolka naukowego tarnopolskiego Казимир Гожицький.
Тернопіль — у заставі за 100 тисяч
“Легко зрозуміти, що Конецпольські, непевні результату процесу з королевою, мало турбувалися про спільні добра. Тернопіль навіть перейшов у чужі руки у той спосіб, що у 1685 р. Ян Александр Конецпольський віддав добра ті “разом із містом і замком” в заставу Ігнатію Гадомському... за суму 100 тисяч польських злотих, яку ще Ян Замойський позичив у 1663 році у Петра Талента, королівського секретаря, батька Єлизавети, дружини Гадомського,” продовжив Казимир Гожицький.
Але борги Конецпольських сплатив Мартин Замойський і в 1687 р. став фактичним власником нашого міста. Та вельможа помер уже через два роки. Удова Замойського Анна передала Тернопіль своєму братові Яну Гнінському, брацлавському воєводі, а той призначив керівником на місці Станіслава Раковецького.
“Та ще перед тим, як той урядовець встиг пізнати потреби міста і маєтностей, вже у 1690 р. заскочило його визнання прав королеви,” читаємо у Roczniku.
Отож через чверть століття після смерті свого першого чоловіка Марисенька таки відстояла своє право на його спадок з Тернополем включно. Їй тоді було вже 49 років. Одначе уже в 1696 р. помер король Ян і в 1699 р. Марія емігрувала. У Речі Посполитій залишилися її діти і спадкоємці, зокрема Якуб-Людвік та Костянтин-Владислав. Коли ж і вони повмирали - Тернопіль перейшов до Потоцьких. Настали спокійніші часи. Але у плані економіки вони були кризовими. Суди ж за місто у другій половині стали своєрідним історичним анекдотом-епопеєю - польські історики любили про них писати.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.