Як підготуватись до повернення військового додому і шість табу, чого категорично не можна робити

Ірина БЕЛЯКОВА

Чотири місяці спав із рукою під подушкою і здригався від найменшого шурхоту, поділилась тернополянка про чоловіка, який повернувся з війни. Жінка каже, терпець уривався і вже доходило до розлучення.
Як навчитись жити поруч із тими, хто повернувся з війни, та полегшити їм період адаптації, радить психологиня. І нагадала про теми, які категорично не можна зачіпати.

«Ми вже одного разу це проходили — і зараз мені страшно, я не знаю, що на нас чекає, — поділилась дружина військовослужбовця з журналістами «20 хвилин». — Я дуже чекаю, що мій чоловік повернеться додому — живий і здоровий. Ми дуже його любимо і пишаємось тим, що він захисник. Але він вже був на війні — у 2015-му. Наша сім’я тоді пережила жахливі часи після його повернення. Страждали діти, а ми, дорослі, мало не розлучились…»

Як ми все пережили — досі не знаю

Жінка поділилась, як тяжко пережили діти, коли їхній тато пішов на війну. А вона завантажувала себе справами та жила від повідомлення до повідомлення — «живий, все ок» або просто «+». Це означало, що коханий живий. І вся родина чекала…

— Щастю не було меж, коли дізнались, що чоловік повертається, дуже готувались до зустрічі, планували, мріяли, — поділилась жінка. — Але врешті ми мало не розлучились. Діти не хотіли спілкуватись з татом, уникали його, а коли я просила щось зробити разом, побути з ним, поспілкуватись, лише ображались на мене, мовляв, він весь час кричить і свариться. Я не знаю, як витримала все. Не знаю, де знайшла сили. Повернулась тоді з війни зовсім інша людина, ніж та, за яку я виходила заміж і скільки років жила щасливо у шлюбі.

Жінка згадує, що в перші місяці чоловік навіть вночі не міг повністю розслабитись і спав, тримаючи руку під подушкою. Напевне, там у секторі в нього була зброя, і це за тривалий час увійшло в звичку. Від найменшого шурхоту чоловік зривався, а елементарне прохання чи зауваження викликало в нього агресію. Терпець уривався, сварка за сваркою — і через пів року після повернення чоловіка додому дружина повідомила йому, що подає заяву про розлучення.

— Я не знаю, де тоді знайшли сили, — пані Оксана на мить зупинила розмову. — Про психолога, іншого спеціаліста він і чути не хотів. Лише кидав, мовляв, тобі треба — ти і йди. Ми перепробували все. Від зміни обстановки і до розмови зі священником, який нам давав шлюб і хрестив наших дітей. Часом зупиняли мої сльози, але й це допомагало недовго. Ні, він фізично нас не кривдив. Але було боляче дивитись, як наша сім’я сиплеться, як картковий будиночок. Я дуже люблю свого чоловіка, але тоді це терпіти було несила. З початком повномасштабного вторгнення чоловік знову пішов на війну. І ми знову його дуже чекаємо додому. Але ви не уявляєте, як страшно, коли задумаюсь, що нас знову може чекати…

Наступне повернення може бути не легшим

Як підготуватися до повернення військового додому ми запитали і психологині Тетяни Білінської. Вона також порадила, як поводитись з воїнами їхнім батькам, дружинам/чоловікам і як підготувати до зустрічі діток різного віку. І порадила, чого в жодному разі не можна робити чи питати.

— Кожне повернення та з’єднання сім’ї — особливе, — переконана кандидат психологічних наук, психофізіолог, голова центру психології «Психолог і Я» Тетяна Білінська. — Якщо ваш військовий вже повертався з зони збройного конфлікту, ви можете думати: «Я знаю, чого очікувати», однак наступне повернення може бути не легшим. Військовий може зазнати інших стресів або травматичних подій під час служби, або ж життя вдома може змінитися з появою нової дитини, або хвороби когось із родичів тощо. Будь-які з цих обставин можуть зробити повернення і звикання до мирного життя іншим.

Коли військовий повертається додому, ви можете відчувати, ніби мало знаєте один одного. Для відновлення колишньої близькості, довіри та підтримки необхідно навчитися знову довіряти одне одному і покладатися один на одного, каже психологиня.

— Плани, мрії та очікування кожного можуть змінитися через ті події, що трапилися у зоні збройного конфлікту чи вдома, або ж водночас і там, і там, — каже Тетяна Білінська. — Часом необхідно переглянути та переоцінити сімейні ролі. Наприклад, ви не хочете позбуватися того контролю, який мали, коли він був на службі, або навпаки хочете відпочити і перекинути на нього цю частину обов’язків, бо «тягнули все самі».

Ви можете підготуватися до повернення вашого військового

• Вивчіть інформацію про те, чого очікувати та продумайте, як ви можете з цим справлятися. Самотужки практикуйте техніки самодопомоги.

• Поговоріть з іншими родинами, в яких військові вже повернулися додому.

• Турбуйтеся про себе.

• Пам’ятайте, що кожне возз’єднання родини – особливе і може відрізнятися від попереднього.

Подружжя

— Зазвичай після повернення починається фаза «медового місяця», яка триває досить короткий період, — каже Тетяна Білінська. — Ваш рідний під час служби у зоні збройного конфлікту міг пережити як багато позитиву, так і мати травматичний досвід.

За час відсутності рідного ви могли поставати перед різними труднощами та самостійно вирішувати їх. Ви можете відчувати злість через те, що вам довелося самому справлятися з побутовими задачами і можете відчувати гордість за те, з чим змогли впоратися за цей час, продовжила психологиня.

— Ваше власне життя теж може змінюватися, у вас можуть з’явитися нові знайомі або друзі, — припускає психологиня. — Можуть постати питання невірності. Можливо, вам необхідно обговорити ці зміни у ваших стосунках та зобов’язання один перед одним.

Чи однаково переживають повернення додому чоловіки і жінки-військові?

Як чоловіки, так і жінки нерідко відчувають, що ніхто не може зрозуміти, через що їм довелося пройти. Після повернення чоловіки та жінки часто по-різному це роблять. Дослідження США показують, що іноді у жінок можуть бути складнощі з вагою — схуднення чи переїдання.

— Для того, щоб впоратися зі стресом, чоловіки, як правило, ізолюються, шукають духовну й моральну підтримку у побратимів, давніх друзів, — звертає увагу рідних психологиня. — Жінки частіше намагаються поділитися своїми почуттями та враженнями з партнерами. Однак, вони можуть швидко розізлитися або ж нервувати, якщо відчувають, що підтримка не та, яку вони очікують.

Діти

Підготуйте дітей до повернення тата/мами з зони збройного конфлікту. Потреби дітей могли дещо змінитися за час відсутності батьків, можливо, їм знадобиться деякий час, щоб знову відчути душевну близькість, особливо, якщо вони були дуже маленькими на час їхнього від’їзду.

Діти реагують відповідно до свого віку.

— Немовлята до 12 місяців можуть реагувати на зміни у розпорядку дня, оточення, на зміни настрою матері/тата або її/його доступність, — пояснила Тетяна Білінська. — Діти можуть ставати млявими, відмовлятися від їжі та навіть втрачати вагу, або переїдати.

Діти 1-3 років можуть ображатися, «дутися», плакати, влаштовувати гнівні істерики, погано спати, якщо хтось з батьків має труднощі або недоступний увесь час.

Дошкільнята 3-6 років можуть повертатися до більш дитячої поведінки, регресувати, мати труднощі з туалетом, смоктати пальці. Спостерігається порушення сну, тривожність, роздратування, «висіння» на мамі. Також вони можуть легко роздратовуватися, впадати у гнів, бути пригніченими, агресивними, або ж скаржитися на неприємні відчуття чи біль. Вони можуть думати, що «батько пішов на війну, бо я поганий».

Діти молодшого шкільного віку 6-12 років можуть нервувати, бути агресивними, капризувати та скаржитися «на все», нити. У них може з’являтися головний або шлунковий біль тощо. Дуже часто дошкільнята або молодші школярі турбуються про безпеку батька/мами вдома, або можуть навіть боятись його/її.

Підлітки 13-18 років можуть хвилюватися, нервувати, протестувати. Також їм може не подобатися новий розподіл сімейних ролей та сімейних обов’язків після повернення батька/мами додому.

Як допомогти дітям будь-якого віку:

• забезпечуйте додаткову увагу, піклування та фізичну близькість — обійми, погладжування, дружні дотики;

• зрозумійте, що дитина може злитися і, можливо, вона має на це право;

• обговорюйте ситуацію, дайте дітям зрозуміти, що вони можуть говорити про свої почуття;

• прийміть те, що вони відчувають, і не говоріть, що такі почуття неправильні, неадекватні, чи що так не можна;

• розкажіть дітям, що такі почуття є нормальними, приготуйтеся до того, що це доведеться говорити багато разів;

• зберігайте звичайний ритм життя та плануйте події заздалегідь.

Батьки військового

— Батьки та інші члени родини так само мають пристосовуватися до повернення, — радить Тетяна Білінська. — Їм теж варто прийняти, що за час служби всі змінилися та подорослішали. Їхні стосунки з сином/донькою, що повернувлися з зони збройного конфлікту, також змінилися і будуть іншими.

Доки вони «знайомляться» знову, їм необхідно зважати на певні рамки стосунків. Батькам та іншим близьким родичам дуже легко перейти до того типу стосунків, який був раніше. Наприклад, вони хочуть піклуватися про нього так, як він, вже можливо, не хоче. Або навпаки, можуть не сприйняти його позиції чи цінності.

Рекомендації, які допоможуть вашій сім’ї адаптуватися після повернення військового:

Возз’єднання

• Переконайтеся, що у вашого рідного є можливість певну частину вільного часу проводити віч-на-віч із кожним членом сім’ї або близьким другом.

• Підтримуйте його стосунки з іншими, але також давайте можливість побути наодинці. Проведення певного часу з побратимами, друзями може бути корисним, але необхідно встановити баланс часу, проведеним із сім’єю.

• Експериментуйте з різними стилями спілкування. Ваш рідний звик до військового стилю розмов і обмеженого інформування. Можливо, доведеться знову обговорити важливість дискусії між вами. Питання про те, чи варто цікавитися «що було на війні» є не однозначним. Наполягати або змушувати точно не варто. Не варто запитувати «як ти почувався, коли стріляв?» тощо.

• Знайте, що ваш рідний може відмовлятися розмовляти навіть про дрібниці. Можливо, вам більш підійде непрямий підхід. Спробуйте використати ті види діяльності, які спонукають до розмов, замість того, щоб дивитися телевізор. Такими видами діяльності є спільні прогулянки, виконання якоїсь спільної роботи, спільні спортивні або інтелектуальні ігри

• Висловлюйте впевненість, що вам вдасться впоратися з цією ситуацією і ваша сім’я відновить свою близкість.

Розділяйте або ж переоцінюйте сімейні обов’язки.

• Будьте готові до того, що домашні ролі в родині можуть змінитися (і також можуть змінитися особистісні риси характеру).

• Поговоріть про те, що нового ви навчилися робити, виконанню яких домашніх обов’язків кожен із вас надає перевагу (тепер це можуть бути абсолютно інші речі, на відміну від тих, які були до служби у війську).

• Йдіть на компроміс. Ви обидва маєте бути впевнені, що потреби кожного з вас розуміють і поважають.

Піклуйтеся про себе

— Знижуйте рівень стресу через здоровий спосіб життя.

— Виконуйте фізичні вправи практикуйте прогулянки на свіжому повітрі чи йогу.

— Обов’язково – щоденне фізичне навантаження (від занять фізкультурою до рубання дров, чи прибирання ділянки у дворі). Для виведення гормонів стресу ви повинні раз на день пропотіти від фізичного навантаження.

— Використовуйте техніки розслаблення

— Добре допомагає розслабитися заняття улюбленою справою. Якщо ви віруючі, добре допомагає молитва чи відвідування служби.

— Забезпечте тривалий нічний сон (8-9 годин) або визначте який для вас є оптимальний і намагайтесь його дотримуватися.

— Якщо ви вживаєте алкоголь, робіть це помірно. Важливо не використовувати алкоголь як снодійне, оскільки він заважає глибоким фазам сну. Не вживайте алкоголь, як спосіб уникнення негативних ситуацій, які повинні бути вирішені. Вживання алкоголю з негативних причин, призводить до виникнення залежності. Вживання алкоголю робить неможливим самоконтроль над вашими реакціями. Він посилює стрес, та призводить до погіршення психологічного стану. Алкоголь – це депресант.

— Встановіть, наскільки це можливо, розпорядок дня: лягайте та харчуйтеся в один і той же час. Відпочивайте, працюйте.

— Вживайте по можливості сезонні овочі та фрукти, або мультивітамінні комплекси (ідеально підходять мультивітаміни для вагітних, оскільки там збільшена норма, що дає змогу організму поновити, використані під час стресових подій, запаси мікроелементів за коротший час).

— Заведіть собі щоденник (навіть шкільний), де плануватимете основні події на тиждень. Важливо планувати дозвілля з родиною, чергуйте його з часом, який проводите на самоті! Можна завести зошит, де щодня протягом 15 хвилин ви будете записувати всі свої думки, все що вас турбує або лякає, щоб дотриматись часу краще завести будильник. Потім ці записи можна знищити.

— Зменште кількість, або відмовтесь на час відновлення від кофеїновмісних напоїв: кава, чай (особливо в пакетиках) – надлишково збуджують нервову систему. Краще вживати чаї з шипшини, трав’яні збори, липу, м’яту, мелісу, ромашку, соки, компоти з сушки та ягід, морси.

— Мийтеся щодня, або кілька разів на тиждень. Якщо немає протипоказань і є змога, відвідуйте баню, басейн, просіть домашніх, або самі робіть легкий масаж напружених зон тіла.

— Уникайте цілодобового перегляду телевізора! Зведіть до мінімуму перегляд новин. Краще дивиться відео для релаксації. Якщо дуже хочеться, переглядайте новини не частіше одного разу на тиждень, у чітко визначений день і час.

При сильних емоційних реакціях (тривога, паніка, вибух агресії, злість) виконуйте дихальні вправи:

— дихання по квадрату: на рахунок 1, 2, 3, 4 повільно вдихніть, при цьому живіт випинається вперед, м’язи живота розслаблені, а грудна клітка нерухома. На наступні чотири рахунки 1, 2, 3, 4- затримайте дихання і плавно видихніть на рахунок 1, 2, 3, 4, 5, 6, під час якого підтягніть м’язи живота до хребта. Перед наступним вдихом знову зробіть паузу на 2-4 рахунки. Слід пам’ятати, що дихати потрібно тільки носом і плавно (так, ніби перед вашим носом на відстані 10-15 см висить пушинка, що не повинна коливатись).

Вже через 3-5 хвилин такого дихання ви помітите, що ваш стан став значно спокійнішим і врівноваженішим.

— Для самозаспокоєння перед сном дихати за схемою: рахунок 1, 2, 3, 4 – вдих носом; пауза – 1, 2; потім 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 – повільний видих ротом. При безсонні дихати в такому режимі по 3-4 хвилини щодня, 6-8 разів на день.

Не робіть цього: 6 ТАБУ!

—Не змушуйте вашого військового говорити. Можливо, він ніколи не буде почуватися зручно настільки, щоб розповісти вам про свій бойовий досвід. Краще спробуйте такі альтернативні способи, як розмови зі свідками цих подій. Робіть це не приховуючи від свого військового. Ви можете сказати: «мені б хотілось дізнатися про твоє життя там, але якщо ти не готовий чи не хочеш розповідати, я приймаю твоє рішення. Дай мені знати, коли ти захочеш розповісти

— Ми могли б порадити не зупинятися та не тікати від теми, коли він говорить. Але майте на увазі, що вам самим може бути важко і боляче слухати його (саме потреба уберегти вас від болю, співчуття може спонукати його замикатись у собі). Як бути в такій ситуації? Як варіант, бути чесними та щирими у співчутті. Можете сказати щось на кшталт: «я бачу, як важливо тобі говорити, мені це боляче чути. Я б все зробив, щоб захистити тебе та себе від цього. І я радію, що нам вдалося це пережити». Намагайтеся не давати оцінок: «та я знаю, як тобі було». Наприклад, не говоріть: «те, що тобі довелося робити, це жахливо».

— Не намагайтеся вказувати, що йому треба робити в наказовій формі, це принижує.

— Не використовуйте штампи або усталені вирази: «війна — це пекло» або «якщо ти вже повернувся, можеш залишити все у минулому. Забудь». Замість цього краще скажіть йому, що ви турбуєтеся за нього, ви любите його і ви будете поряд стільки, скільки потрібно.

— Не давайте вашому рідному порад, попередньо не вислухавши його уважно.

— Не поспішайте. Для повторного «знайомства» і відновлення стосунків необхідний певний час.

Подякуй журналістці гривнею