Як працювали та скільки заробляли гральні зали у Тернополі. Ексклюзив "20 хвилин"

Задля безпеки працівниці її ім’я довелося змінити, оскільки говорити про всі тонкощі цієї роботи, як каже жінка, страшно.

Як працювали в гральних залах

Як розповідає касир пані Оксана (прим. ред. ім'я змінено редактором), всі працівники на автоматах працювали не офіційно.

- Звичайно, ніхто не був офіційно працевлаштований, бо сам гральний бізнес не є законним, – розповідає Оксана. – Про трудову книжку звичайно ніякої мови не йде. Однак ця робота користувалася великим попитом, хоч і умови були не прості. Оператор (касир), працював 24 години. Одну добу працюємо – дві вихідні. Ніякого обіду не було – їли просто у вільний час. Здається, що це важко, але на справді втягуєшся і звикаєш, до того ж, робота не така тяжка. Платили відносно добре – в місяць близько 10 000 гривень.

Персоналу в гральному закладі було не багато – оператор, адміністратор та іноді охорона. Однак охоронець в залі не міг гарантувати безпеку ні працівникам, ні відвідувачам, ні майну. Тому більшість закладів користувалися послугами приватних охоронних фірм. Якщо клієнта не вдавалося заспокоїти та попросити вийти самому – доводилося викликати службу охорони.

Які були клієнти та скільки платили

Контингент закладів був різний – люди від 18 до 60 років. Неповнолітніх в заклад не впускали в жодному разі, оскільки якщо в закладі з’явиться підліток і почне грати – проблем з поліцією уникнути було б неможливо. Касирка каже, що хоча оператор сидить в закритій кімнатці, в яку теоретично пробратися не можна, в безпеці себе не почуваєш. У залах часто з’являлися не зовсім адекватні люди. Деякі відвідувачі викликали непокоєння, а охорони немає, хоча без охоронця в залі навіть безпечніше – каже Оксана.

- Охоронець в залі – це не зовсім добре, бо якщо приходять два «амбали», то хто їм що зробить? – каже Оксана. – Ми викликали приватних охоронців, які одразу приїздили і заспокоювали «буйного». А от поліцію особисто ми викликати не могли, бо таке внутрішнє розпорядження. Якщо поліція все ж потрібна, то її викликали приватні охоронці. Особисто у мене такі випадки були не часто.  

Мінімальна сума, з якою могли грати – 50 гривень. Максимальну суму на яку грали – 1000 доларів.

- Особисто у мене максимальне поповнення було 1000 доларів, але це лише на моїй зміні, – каже Оксана. – Але люди на автоматах програвали будинки, машини, несли в ломбард техніку і прикраси. В одному з таких казино чоловік програв будинок неподалік «Циганки». Це звична справа була.

Оксана розповідає, що в зал ходили два типи людей, але переважно це постійні клієнти. Нові обличчя з’являлися рідко.

- Що дуже цікаво – молоді люди з вигляду переважно завжди були або під наркотиками, або п’яні, – розповідає Оксана. – Було навіть таке, що люди приймали щось прямо в залі. Звичайно, це доводилося припиняти – або просити покинути зал, або погрожувати поліцією. Такі люди взагалі не розуміють що вони роблять та де вони. Очі бігають, з рота піна, стоїть труситься, не знає що робиться, говорити зв’язно не може. Потім від таких найбільше проблем, бо вони не пам’ятають, що вони програли гроші.

Тому у залах були камери, які писали і звук, і відео. Звук потрібен був скоріше для того, щоб перевіряти персонал.

- Наркоманів було не багато, - продовжує Оксана. - Зазвичай до нас ходила «стара школа». Це люди по 40 – 50 років, які ще грали на старих автоматах, коли потрібно було кидати монетку. Вони абсолютно спокійні та адекватні люди. Виграли – добре, програли – концертів не влаштовують.

Скільки заробляли та хто «кришував»

Багатьох людей, які ніколи не грали в азартні ігри та обходили такі заклади стороною, цікавить, на скільки цей бізнес є прибутковий, та хто тримає його в «залізних рукавах». Однак це навіть для багатьох працівників, які працювали там не один рік, є таємницею. Є лише припущення та «скромні підрахунки».

- По прибутках казати все дуже важко, але багато людей не розуміють як це взагалі працює, – пояснює працівниця. – Тут немає такого, що в місяць ми заробляємо стільки то, або сталий відсоток йде на виграші. Важко повірити, але бували такі місяці, коли ми працювали в мінус, тобто люди вигравали. Це вирішувалось, як ми думаємо, у Києві, а не Тернополі. У нас може бути лише місцевий «рішала», але він ніяк не міг би сам тримати бізнес. Бувало таке, що за день ми здавали касу близько 200 000 гривень, а наступного люди вигравали 250 000 і ми по факту лишались в мінусі. Судити по прибутках у місяць також важко. Ми змогли це зробити завдяки нашим «надбавкам». Це відсоток від місячного прибутку зали. Я рахувала з іншими і вийшло, що були місяці, коли реально зал заробляв 20 тисяч, а коли 300 тисяч.

Оксана каже, що це потрібно було для того, щоб не втратити клієнтів. Якби казино працювало завжди собі в плюс – ніхто б не приходив. Але реально були випадки виграшів людей. Звичайно, більшість програвали. Однак якщо людина вигравала, навіть шалені суми, їй все виплачували.

- Бувало таке, що людина виграє 20 000, а в мене в касі лишається кілька гривень, – розповідає касирка. – Тоді ми телефонували нашому інкасатору, який довозив гроші, але такого, що комусь не заплатили – такого не було, принаймні у нашому закладі. В гірші для казино дні інкасатор тільки й робив, що розвозив гроші по закладам. Ми самі дивувалися, як це відбувається і чи це часом не збій. Тому ми впевнені, що це регулювалось людиною в Києві, який бачить повну картину свого бізнесу і ставати банкрутом не хоче.

Крім того, у таких закладах, окрім незаконних азартних ігор, займалися і іншими видами злочинної діяльності. Зокрема – обмінювали валюту.

- У нас не бажано було платити валютою, але все ж можна було, а робити це незаконно, – каже Оксана. – Конвертувати долари або євро в гривні ми не можемо. Це можуть робити лише в офіційних обмінниках та банках. Ми ж були як «міняли», які стоять на ринку.

Як працювали заклади

Гральний бізнес був досить прибутковий, оскільки приміщення для залів не купували, а орендували. Орендували навіть комп’ютери.

- У кожному залі стояли столи і комп’ютери, – пояснює оператор. – Гральні машини були двох типів – з мишкою та з консоллю. Комп’ютери на мишці працювали по такій технології – людина приходить на касу, обирає машину і платить гроші. Я закидаю гроші на конкретну машину. Інший тип – з консоллю. Це така приставка з кнопками, як у старих автоматах. Вони працювали інакше. Гравець на касі отримував картку, на яку закидають гроші. Картку кладуть на термінал. Потім з неї на касі можна зняти кошти.

Системні блоки ховались під столами, до них доступу не було гравцям. Щоб захистити себе від розумних користувачів, операційна система запускалась з флешки. Ігрові слоти (ігри) були різні. Сервери, де все регулювалося, були у Києві. Можливо, їх було кілька.

Оксана впевнена, що гральний бізнес повернеться, однак чи скоро – не знає. Якщо знайдуть чергову лазівку у законодавстві або просто «порішають» – зали в такому або новому вигляді повернуться.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.