Був категоричним до всього, що пов’язане із «руським міром». Прощаються із Героєм Сергієм Степанюком

• Старший син Героя теж воює. Він приїхав додому на кілька днів, аби попрощатись із батьком.
• У Сергія залишились син Артур, дворічний внук Давид і двоє доньок – 19-річна Дарина та Настя, яка закінчує 10 клас. Їхній тато і дідусь повернувся із заробітків із Польщі і, навіть не чекаючи на повістку, пішов добровольцем.

Він дбав про дім і велику родину, виховав трьох дітей та дочекався онучатка. У нього було чимало планів, тому поїхав на заробітки до Польщі. Але коли в його Україну прийшла війна, не роздумуючи, повернувся назад та одягнув берці. Його просили, переконували, щоб не поспішав і бодай повістки дочекався. Мовляв, там фахівці воюють, а ти дітей і внука борони тут, вдома. Сергій нікого не слухав. І лишень відповідав: «Як я не піду і не спиню їх (російські війська – прим. авт.), вони завтра прийдуть у мою хату…»

Ще одна величезна втрата для Тернопільщини і Вишнівецької громади — захищаючи рідну Україну, загинув Сергій Степанюк із с. Дзвиняча.

Сергій Степанюк народився 5 липня 1979 року у м. Луцьк. З 2000 року проживав у селі Дзвиняча. Тут й одружився, тут народились його діти.

Син зараз теж захищає Україну

10 травня, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Павлівка Донецької області («нульові» позиції на фронті – прим. авт), Сергій загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

— Сергій був чудовою людиною, люблячим чоловіком і батьком. У померлого залишилися дружина, мати, троє дітей, внук. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким загиблого. Вічна пам'ять та слава Герою! — кажуть у Вишнівецькій громаді. —  Герої не вмирають, вони стають янголами і продовжують оберігати свою землю з небес! Слава Богу! Слава Україні!

13 травня зранку його зустріли при в'їзді у Вишнівецьку громаду, біля с. Раковець. Згодом на центральній площі у Вишнівці пройшла панахида, після чого Героя провели у рідне село. Годину у місцевому храмі з ним прощалась родина. Згодом всім селом провели в останню путь.

Сергій був в Польщі на роботі, коли почалась війна, розповіла сусідка родини пані Галина. Буквально через день повернувся додому. Він мав можливість відсидітись за кордоном, або лишитись вдома. Бо одна з доньок має проблеми зі здоров’ям. Проте чоловік був невблаганний – він мусить йти захищати своїх дітей і внука. Дворічний онучок Давидко – син сина Артура, який теж зараз боронить Україну. Як розповіли сусіди, Артур є пасинком загиблого Героя. Проте Сергій ніколи не робив різниці між дітьми і виховував та дбав за всіх однаково. Артура відпустили на кілька днів, аби попрощався із батьком. Осиротіли й двоє доньок Героя – 19-річна Дарина та Настя, яка зараз закінчує 10 клас місцевої школи.

Світлої душі людина. Золоті руки мав

Ще 9 травня він ще дзвонив до дружини. Дуже довго говорили, про все на світі. Ніби прощались… 10 травня Сергія не стало на одній з «нульових» позицій, там, де дуже гаряче…   

— Світлої душі людина. Золоті руки мав. Дбав про сім’ю, дружину і дітей, про дім, тому й жив весь час: сім’я-робота-дім, — розповіла сусідка пані Галина. — Ми колись жили хата в хату. У мене батько один залишився, коли брат трагічно загинув, то Сергій із дружиною Наталею доглядали за моїм батьком, коли в мене не було можливості приїхати. Люди щирі і чесні. Сергій не лукавив ніколи. Якщо потрібно було в чомусь допомогти – завжди допоможе. Ідеальних людей не буває. Може, щось коли і було в його житті, але ви не знайдете людини, яка скаже про нього хоч одне погане слово.

Батько Сергія помер, коли хлопець був ще маленьким. Мама зараз перебуває в іншій країні.

Сергій був надто категоричним до всього, що пов’язане із «руським міром». В одному з дописів на власній сторінці у соцмережах він досить жорсткими словами написав, мовляв, хто за руський мір – я приїду додому, і розберемося… Не судилось. Тепер він завжди триматиме небо над нами і захищатиме своїх найдорожчих людей із небес.

— Веселий, музикант, душа компанії, мої діти з ним виросли разом, — пригадує пані Галина. — В дитинстві були бешкетливими. Він в дитинстві в Луцьку навчався, а на канікули до бабусі приїжджав, ми жили хата в хату. У нього ще з дитинства була така позиція: хто це зробить, якщо не я. І тут не зміг стояти осторонь, як в його країну прийшов ворог. Таким він був у всьому. Ніколи не відвертав голови від людей. Таким залишиться у нашій пам’яті – світлим добрим і справедливим.

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває дружині, дітям та всій родині, односельцям і побратимам. Вічная пам'ять, шана і слава тобі, Герою... 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.