Він – простий хлопець з вчительської родини зміг досягнути успіху та стати начальником. Та, попри тривалу службу у правоохоронних органах, зміг зберегти оптимізм та завжди налаштований лише на позитив.

Знаємо, що ви були у зоні АТО, що для вам там було найскладніше?

– Найважче було, напевне, згуртувати колектив, тих людей, які були зі мною. Тому що всі працівники були дуже різні, представники практично усіх гілок правоохоронних органів. Коли почалися перші обстріли, моментами була паніка у підопічних, бо багато хто їхав просто для охорони громадського порядку, а тут стріляють. Але завдяки десь лідерським якостям, бо все ж таки начальник райвідділу, та навичкам, отриманим в армії, мені вдалося привести всіх живими та неушкодженими. Ну і друге, звісно, було важко стріляти в людей, бо все ж таки були випадки, коли ми свого противника бачили.

Як ви ставитеся до випадків, коли люди, які були в зоні АТО, але далеко від лінії розмежування, вибивають собі пільги у держави?

– Це не правильно. Я це осуджую. Про патріотизм не кричать. Для мене, особисто, посвідчення Учасника бойових дій занадто дорого коштує, щоб вибивати ним якісь матеріальні блага. Я вважаю, що такі речі ні за гроші, ні за пільги продаватися не можуть. Я йшов воювати, бо в мене син вдома росте, і якби я не йшов туди, то москаль був би вже тут.

Чому пішли працювати у поліцію?

– Хоч і мріяв бути лікарем, але мої батьки були простими вчителями, тому змоги не було. Коли прийшлося вибирати, куди йти після школи, я вступив до Бурштинського енергетичного технікуму. Після закінчення навчання пішов до армії. Окрім того я грав у футбол дуже добре. І коли повернувся з армії, мене попросили зіграти за команду Монастириського райвідділу міліції. Після цього мені запропонували йти працювати туди. Якщо чесно, я довго думав, тому що міліція була для мене чимось чужим, я важко себе уявляв поліцейським. Але все ж таки вирішив спробувати.

Як на вашу думку змінилася поліція після реформи?

– Поліція змінилася в основному в кращу сторону. Вільний набір, що є зараз, дає можливість людям, можна сказати, без знайомств та різних домовленостей йти на роботу в поліцію. Сюди можуть прийти ті, хто дійсно хоче працювати у правоохоронних органах, хто має для цього усі необхідні навички та знання. Але проблема все ж таки залишається. Для того, аби в поліцію йшли кращі, потрібно піднімати зарплату.

Чи траплялися на роботі у вас смішні ситуації? Якщо так, то яка найбільше запам’яталася?

– В мене під час роботи траплялося чимало кумедних випадків. Ось один із них. Це було три роки тому. Тоді я працював начальником Монастириського райвідділу міліції. Я ночував у бабці в Ковалівці, якраз прокинувся. Дзвонить до мене старший слідчий і каже: «Там неподалік від вас напали на старших людей зі зброєю, забрали гроші, вдарили чоловіка по голові пістолетом. Дід розказав, що було двоє нападників, один в червоній масці, в джинсах, а на джинсах червоні лінії». А я в халаті стою в ванній, чищу зуби, і виходжу на вулицю, щоб передзвонити до чергового, бо був поганий зв’язок. А в мене бабця живе в самому центрі села, біля клубу. І в той момент, коли я виходжу на двір, то бачу як двоє чоловіків, які повністю відповідають опису, ховаються за приміщення клубу, і я відразу до чергового кажу, щоб викликав до мене слідчо-оперативну групу, а сам з оцією зубною щіткою і в халаті йду до цих двох чоловіків і кричу: «Стояти! Міліція» (прим. – ситуація трапилася ще до поліцейської реформи). Вони з того здивування відразу попадали на землю. Я швидко взяв пояс, зв’язав їх і почекав, поки приїде слідчо-оперативна група. Ось така була смішна історія, повідомляє Головне управління національної поліції в тернопільській області.

Діана ГОГОЛЬ