З нареченою познайомився на сході і планував одружитись. Тернопільщина прощається з Ярославом Кондратюком

• 10 років Ярослав служив у ЗСУ. Його бій закінчився на високій ноті і з Україною в серці, каже родичка. 
• Рідний дядько Героя Віктор, теж АТОвець, покоїться на цвинтарі у Малих Дедеркалах. Ще один дядько Олександр зараз боронить Україну на полі бою.

З фронту на Тернопільщину прийшла сумна звістка. 21 травня під час артилерійського обстрілу під Запоріжжям, захищаючи Україну від російської орди, загинув тернополянин Ярослав Кондратюк.

— Не забудемо мужність та подвиг Героя! Він є прикладом того, як потрібно любити свою державу, — каже міський голова Тернополя Сергій Надал. — Громада і країна пам’ятає всіх, хто віддав своє життя, захищаючи цілісність і суверенність України. Всіх, хто, ні на мить не вагаючись, став у лави українського війська, щоб вигнати окупанта з нашої землі. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та друзям Ярослава Кондратюка. Вічна пам'ять!

Кондратюк Ярослав Сергійович народився 1 листопада 1993 року у Великих Дедеркалах на Шумщині. Згодом родина переїхала до Тернополя. Ярослав у лавах ЗСУ служив з 2012 року. На сході познайомився з коханою Євгенією, планував одружитись та виховувати дітей, але... Найдорожчого сина втратили мати Ольга та батько Сергій.

Душа болить... 

Ярослав приїхав до Тернополя в класі 7-8, закінчив школу №16. Класна керівничка Славка Людмила Іванівна Присяжнюк не може оговтатись від втрати. І не знає, як подзвонити і про що говорити із мамою Славіка, бо й сама втратила сина-нацгвардійця у 1992 році. «Я в цій шкірі була – на собі знаю, що таке втратити і ховати дитину, — поділилась вчителька. — Душа болить, а чим тут допоможеш…»

Клас, де вчився Ярослав Кондратюк — був останнім випуском пані Людмили. Вчителька каже, цих дітей гляділа, як власних. Дуже переживала за всіх, і тішилась, що клас був дуже добрим, а її випускники людяними та щирими.

— Славчик був дуже доброю дитиною, — вчителька не може стримати сліз. —Вихований, начитаний, дуже любив художню літературу, швидко метикував, як, що і до чого. Не без того, як і всі хлопці — збитошний часом – але діти є діти. З ним було дуже цікаво спілкуватись.

фото - з архіву вчительки

Вчителька пригадує, крізь сльози сміючись, що колись, на уроці фізики, собою прикривала своїх пташенят, аби дати їм можливість підгледіти в підручник на контрольній. Як сушила їх, коли вона по коліна у снігу і воді грали у футбол. Завжди захищала своїх учнів і ніколи їх не «здавала» – ані колегам-педагогам, ані батькам.  

Я чула його голос, і було тепліше. Тепер ніколи не почую

— Те, що Славік хотів бути військовим – ми знали й раніше — він цікавився військовою наукою ще у школі, а потім я зрозуміла, що він йде служити, коли було потрібно характеристику написати. Тоді я зрозуміла, що це не юнацьке захоплення, — згадує Людмила Присяжнюк. — Вчила я й його брата Володю. У хлопців дуже вихована інтелігентна сім’я.

Класна керівничка ці роки хоч і рідко, але спілкувалась із мамою Ярослава. Знала, що їхній Славік військовий.

— Болить серце, не можу усвідомити, що Славчика вже немає. Я горджусь, що я його вчила. Боляче усвідомлювати, що він уже поза світами, — поділилась класна керівничка. — Відносно мирне небо над нами — він його захищав ціною власного життя. Така дитина… Гуморний був. Пожартувати, покепкувати — це його все. З ним завжди було цікаво. Такий людяний — і до нього люди горнулись.

Вчителька пригадує, як дзвонила до Славка, коли він був на фронті. Каже, хотіла бодай його голос почути. Молилась, як за власну дитину, але…

— Я чула його голос, і було тепліше. Тепер я цього голосу вже ніколи не почую, — вчителька плаче. — Я на собі знаю, що таке втратити і ховати дитину. Душа болить, а чим тут допоможеш. Тому зараз уявляю, що відчуває мама… Жаль серце стискає, гіршої втрати бути не може.  

Правдолюбець, справедливий, не вмів хитрувати і підлаштовуватись. Був дуже вимогливим до себе, згадують про Славіка ті, хто його добре знав.

— Сумна трагічна звістка прийшла і до нашої родини. Ворожа куля не оминула і нашого Ярослава Кондратюка, який воював у ЗСУ з 2012 року, — пише Oksana Goisan. — Він, як і багато наших хлопців, віддав своє життя за вільну Україну! Він воював у самих гарячих точках, куди посилали його 128 бригаду! Його бій закінчився на високій ноті, з Україною в серці. Він покинув цей світ, ще не маючи своїх дітей, але віддав життя за наших малюків і їхнє майбутнє! Славчику, дорогий наш, ти завжди будеш жити у наших серцях, бо Герої не вмирають. Низько вклоняємося нашому патріоту - Сину України і його батькам. Він — гордість нашого роду!

Його життя було там. Друзі, побратими, там було кохання

У Малих Дедеркалах, на батьківщині Славка, на цвинтарі покоїться його рідний дядько, учасник й ветеран АТО Віктор Кондратюк. Ще один дядько, Олександр, зараз боронить нашу землю на фронті.

— Славік пішов в армію після першого курсу, і після цього підписав контракт, — розповіла дядькова дружина Руслана Кондратюк. — Останні роки з ним було мало спілкування, мало зустрічей – ми всі розуміли, що то його робота. Я його бачила ще восени минулого року. Приїжджав рідко. Його життя було там. Там його друзі, побратими, там було кохання.

Славік з дитинства дуже цікавився зброєю. Був добрим і дуже любив собак. Власних мав дві – Дрейка лишив батькам, а великий Оскар був з ним на сході.

— Він того песика з маленького виростив, що з ним на фронті був, — пригадує тітка. — Якось не так давно Славік подзвонив: «Оскара немає вже». Ми не могли розпитувати, що з ним сталось. А Славік просто не міг про це говорити, йому було дуже боляче.

За кілька днів до страшної звістки про загибель Славка він ще говорив з мамою. Запевняв, що у нього все добре і просив маму, аби не хвилювалась. Коли рідні питали, що йому передати на схід, запевняв, що у нього все є. І рідні досі згадують останнє відео, в якому Славко та побратими вітають своїх найрідніших із Днем матері. Те вітання буде одним з найцінніших споминів – бо воно останнє…

Редакція "20 хвилин" щиро співчуває матері з батьком, братові, нареченій, рідним, землякам і побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам'ять, шана і слава тобі, Герою... 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.