З окопів підбадьорював рідних і повідомив, що скоро додому. Тернопільщина прощається з Віктором Задунайчуком

• Віктор навесні отримав осколкове поранення, але після реабілітації повернувся до своїх хлопців. І ні слова рідним, де був насправді — аби не хвилювались…
• Він був молодшим із трьох дітей. Тепер батька втратили двоє синів, які, як і дружина, відмовляються вірити, що їхнього найріднішого вже немає.

— З тяжким болем та співчуттям до родини повідомляємо про загибель воїна ЗСУ Віктора Задунайчука з села Гранітне Монастириської міської територіальної громади. Віктор був дбайливим сім'янином люблячим чоловіком та батьком, добрим сином для батьків та неньки України, — гірку звістку повідомили у Монастириській громаді. — Спочивай з миром, наш Герою!

Підтримував всіх, навіть з окопів

Громада у жалобі… Ввечері 28 вересня земляки навколішках зустріли траурний кортеж із тілом Віктора на вул. Шевченка у Монастириській. А потім провели до рідного Гранітного. Люди не можуть повірити, що настільки позитивного, справжнього і доброго Віктора вже немає. Не вірять і дружина з дітьми…

Віктор Михайлович Задунайчук народився 25 листопада 1977 р. в с. Грантітне, він був третьою і наймолодшою дитиною у родині. У нього залишились старші брат Василь і сестра Тетяна. Оплакують сина мама Ольга Степанівна та батько Михайло Степанович. Овдовіла дружина Оксана. Осиротіли двоє синів — Віктор і Назарій.

— Вітя повернувся з Англії, працював там разом з дружиною, купили квартиру. тепер тільки б жити... Він дуже хороший, — староста с. Гранітне Оксана Насада гірко плаче. — Люблячий батько. Дуже позитивний, Людина з великої літери. Підтримував всіх, навіть з окопів. Від нього тільки й чули: «Все буде добре!» Ніколи в нього не було жодних поганих думок.

З дружиною Оксаною разом навчались у школі, хоча вона була на два роки молодшою. Шкільна любов, як кажуть односельці. Молоді люди побрались та народили двох синів. Дуже красива пара — казали услід місцеві і тішились з їхнього кохання. Такі сім’ї зараз рідкість, додавали люди. Всюди двоє, завжди разом. Разом поїхали до Англії на заробітки, повернулись і придбали власне житло в Івано-Франківську. У них було все для життя, але клята війна роз’єднала їхню сім’ю.

Після поранення повернувся на передову

І Оксана, і діти, коли їм сповістили про смерть найдорожчого тата і чоловіка, відмовлялись вірити, що саме він загинув. До останнього вірили, що станеться диво. На жаль…  

— Навесні Вітю поранило, він мав серйозне осколкове поранення, кілька міліметрів від хребта, — пригадує староста. — Після реабілітації він певний час був у частині, а потім знову повернувся на фронт до своїх хлопців. Ще казав: «А хто піде воювати, як не я. Не хочу, щоб моїм дітям довелось туди йти».

20 вересня Оксана довго говорила із коханим чоловіком по телефону. Він жодним словом не обмовився, де перебуває і що там коїться. Але запевнив, що скоро приїде додому. Він дотримався обіцянки і повертається додому назавжди…

— Я такої іншої позитивної людини як Вітя, напевно, й не зустрічала, — пригадує Оксана Насада. — Він весь час жартував. Сидів в окопах і жартував звідти та заряджав усіх позитивом і впевненістю. У нього завжди все буде добре — і інших в цьому переконував. Оберігав рідних і жодного разу навіть не заїкнувся, де він. Своїх рідних він дуже любив.

Це велике серце, це неабияка свідомість, це доброта і людяність, .— так в один голос відгукуються про Віктора односельці. І додають: мало про кого можна такі слова говорити. Біль. Біль страшенний…

22 вересня Віктор Задунайчук загинув на Харківщині, поблизу Куп’янська. І такою жахливою ціною дістається нам кожен метр звільненої рідної землі…

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, дружині, дітям, братові і сестрі, рідним, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.