75-річний ювілей відзначатиме протягом двох днів – 17 і 18 жовтня, загальноосвітня школа №10.  

Всі розваги та урочистості 17 жовтня відбуватимуться у стінах та на подвір’ї навчального закладу. Наступного дня на 14.00 у драмтеатрі пройдуть урочистості, де вшанують ветеранів школи, зустрінуться з відомими випускниками та нагородять кращих учнів, вчителів і батьків. На імпрезу запрошують усіх.

• У четвер ми проведемо так звані «батьківські уроки», на яких в ролі вчителів себе спробують колишні випускники і батьки, - розповів директор школи №10 Андрій Газилишин. – Буде флеш-моб – класи та паралелі «будуватимуть» на шкільному подвір’ї фразу «Нам 75!». Кожна перерва в цей день буде веселою – з конкурсами, розвагами, виступами та дискотекою. Малюків з молодшої школи розмалюють аква-гримом. А підсумуємо все «сюрпризом від директора». Що це буде – секретів не розкриватиму. Однак, сюрприз і приз за нього – гарантований.  

Я, до речі, також є випускницею школи №10. Як подумаю, скільки років тому вийшла з її стін – за голову хапаюсь. Коли сіла писати матеріал, поспілкувалась з відомими людьми Тернополя, які також є випускниками цього закладу. Глянула в шкільний альбом. І за кілька хвилин впіймала себе на тому, що, гортаючи листки з фото, посміхаюсь.

Не завжди і не все йшло гладко, хоча вчилась я добре. Однак, зізнаюсь вам, мене у школі всюди і завжди було повно))). Мої однокласники роз’їхались по світам, і зустрітись з ними – ще та рідкість. Але кожна зустріч і кожен спогад, повірте, гріє душу… Кількох вже немає на цьому світі, і за ними досі болить. Бо це – частина дитинства, де зашкалювали позитивні емоції і все життя було попереду. На жаль, немає серед живих і мого класного керівника – Лариси Страдомської, як і багатьох інших вчителів, спогади про яких є тільки теплими. Але вони назавжди залишаться в наших думках та на сторінках історії школи-ювілярки.

А поки рідна школа готується до дводенного святкування, власними спогадами та привітаннями поділились випускники.

Спогади випускників

Оксана ПЕКУН, народна артистка України:

 - Для кожного в житті  школа - це дитинство, це рідне місто, з яким пов'язано так багато спогадів, радісних і деяких інших за настроєм моментів, але це - все одно невід'ємна частина нашого життя. Я вчилася у десятій школі з першого класу. І насамперед завдячую їй за те, що вона дала мені багато грунтовних знань, які знадобилися мені в житті, навчила виживати і боротися за себе та досягати поставленої мети. Але найголовніше, саме під час навчання в школі я познайомилася з нашим вчителем - керівником шкільного хору Ізидором Олексійовичем Доскочем, який дав мені перші уроки співу, можливість виступати на великій сцені і врешті допоміг зрозуміти, в чому моє покликання в житті.

Олена СТЕПАНОВА, адвокат, громадська діячка:

Самі кльові спогади, це коли на черговий день народження школи директор Шендеровський замовив цілий поїзд і вся школа поїхала в Карпати. Було дуже круто. Спогадів – не перерахувати. Це було незвично, ще жодна школа такого не робила, і мені заздрила купа моїх друзів. Наша школа – перша, яка по бажанню учнів працевлаштовувала до себе випускників. В лютому 1989 р. я пішла на роботу прибиральницею, а в березні мене перевели на лаборанта кабінету фізики. Так що стаж в мене – ще той. І рідна школа – перше місце роботи. Я бажаю школі розвиватись, і завжди бути однією з найкращих. Не забувати своїх випускників. Бо ми, повірте, про неї, ніколи не забудемо.

Андрій ШЕНЦІС, учасник бойових дій, підприємець:  

 - Школа… Згадую про неї тільки тепло. Ми жили тоді цікаво, весело і – весь час разом. От дійсно, ми більшість часу проводили не в гаджетах, а один з одним. Якісь змагання, КВНи, дискотеки, поїздки, походи. Згадую, як взимку поїхали з класом. Зимнота була така, що я аж чоботи до вогню спалив. І нам завжди було про що поговорити, що обсудити, що разом зробити. Ми з однокласниками востаннє зустрічались перед війною, це був 2013 чи 2014 рік – зараз і не пригадаю. Всіх, кого знайшов, зібрались. Навіть з-за кордону поприїжджали. Було відчуття, ніби й справді родина зібралась. Спілкувалися – наговоритись не могли. Скільки років пройшло – а всі рідні. От чесно, згадую школу, і ностальгія така… Ми в тій школі жили, ми нею жили, а вона – нами. І це справді найкращі роки. Побажаю ювілярці тільки процвітання. І нехай випускає тільки достойних, інтелектуалів, переможців, найкращих!

Довідка

Тернопільська загальноосвітня школа № 10 була заснована у часи Другої Світової війни і прийняла перших учнів у 1944 році як середня залізнична школа № 16 станції Тернопіль Львівської залізниці.

При школі відкрили інтернат та вечірню школу. У той час школа розташовувалась на розі вулиць Погорецького — Кохановського — С. Качали (Барвінських — Хмельницького — С. Качали, тепер в цьому приміщенні - «Укрсоцбанк»).
З 1 вересня 1967 року школа отримала статус — середня школа № 10 м. Тернополя. Вона розміщувалась у приміщенні поряд із залізничним вокзалом станції Тернопіль по вул. Б.Хмельницького,15. Тепер там розміщується «Галицький Інститут». У 1969 році відбувся перший випуск учнів, які здобули середню освіту.

У 1972 році школа переїхала до наступної будівлі по вул. Леніна,14, що навпроти Центрального стадіону міста (теперішня назва вул. Степана Бандери, а у будівлі розміщується Тернопільська ЗОШ № 18).

Із 16 серпня 1978 року школу переводять у нинішнє приміщення на вулицю Лесі Українки, де вона діє донині.