Партнер рубрики Події

Житель Тернопільщини наклав на себе руки: рідні звинувачують у всьому ТЦК

Житель Тернопільщини наклав на себе руки: рідні звинувачують у всьому ТЦК
Фото надали родичі Віталія
  • І рідні, і односельці говорять, що 55-річний чоловік різко змінився після перебування у військкоматі, куди його повезли прямо з вулиці.
  • Чи проводить поліція розслідування і чи розглядає серед версій доведення до самогубства і що кажуть у ТЦК, дізнавались «20 хвилин».

 

Віталій так любив життя, а тут сам собі вкоротив віку, кажуть рідні та односельці шоковані, і запевняють, що до цього причетні працівники ТЦК. Люди звернулись до редакції з проханням допомогти, аби цю справу не спустили на гальмах і не «списали» на звичайне самогубство. Адже, запевняють, Віталія довели до цього кроку. 

 

Відео дня

На ВЛК визнали придатним

«20 хвилин» принципово не пишуть про суїциди. Проте відмовити людям у допомозі ми не могли. Тим паче, що й односельці, і рідні запевняють: життя 55-річного Віталія Тараканця з Хоросткова саме після зустрічі із представниками ТЦК розділилось на «до» і «після». 

— Наш Віталик, хоростківський, наклав на себе руки, і винні у цьому ТЦК, — звернулись до редакції жителі Хоросткова. Людей було кілька, і всі запевняли, що 55-річного чоловіка, який за життя й мухи не образив, представники ТЦК впіймали на вулиці ще в лютому цього року, коли велосипедом віз щось додому. — Він навіть пригальмував спочатку, бо побачив білий бус і думав, що людям треба дорогу спитати. А вони його одразу запакували і повезли. До пів години часу пройшов ВЛК, визнаний придатним. Яким придатним? Чоловікові 55 років, в нього проблеми із тиском, боліли печінка і хребет. Вже хапають будь-кого? То що говорити тоді про молодших? Відтоді він все і взяв собі в голову. 

За словами речника поліції Тернопільщини Сергія Крети, у Хоросткові справді 13 травня у власному господарстві виявили чоловіка без ознак життя. Поліція внесла до ЄРДР кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України з приміткою «самогубство». 

Як дізнались «20 хвилин», чоловіка звуть Тараканець Віталій Іванович, і 23 квітня йому виповнилось 55 років. З дозволу рідних ми публікуємо його дані. 

 

Містечко «вибухнуло»: чому?

Люди переконані, що саме ТЦК довів чоловіка до самогубства. Міський голова Хоросткова Степан Гладун у розмові із журналісткою підтвердив, що й сам чув від родичів таку версію. Вони звертались до мера, щоб допомогли з копанням могили та іншими проблемами з ритуальними питаннями.    

— Не знаю, де правда, але саме таку версію озвучують батьки померлого, — каже Степан Гладун. — Так вони людям розказують, сусідам. І мені розказували. Щось сталось – я не знаю. Чи насправді була та зустріч із ТЦК, чи не була…  

Дружина Віталія, 51-річна Любов Яблонська, планує подавати заяву до поліції, що її чоловіка довели до самогубства. Теща померлого, 69-річна Галина Яблонська, підтверджує слова доньки і також переконана, що цей фатальний крок зять зробив через тиск з боку працівників ТЦК. Вони розповіли власну версію.  

— Це однозначно через ТЦК, і все почалось ще 24 лютого, — і так сталося, що я вдома мала тоді бути лише через кілька днів, бо була на роботі. Але почались проблеми зі здоров’ям, тому повернулась додому раніше, — Любов Яблонська весь час плаче. — Ми приїхали з мамою до нашого подвір’я десь близько 17 год., а там стоїть бус. Виявилось, що ТЦК Віталика ще зранку зловило, а зараз привезли додому, аби взяв документи, бо ні паспорта, ні військового квитка при ньому не було. Але він вже пройшов ВЛК і визнаний придатним до служби. 

Як згодом розповів дружині і тещі сам Віталій, він велосипедом повертався додому. Йшов пішки, бо на велосипеді були мішки. Побачив бус, який знизив швидкість. Віталій запевняв, підійшов, бо думав, що люди хочуть дорогу спитати. 

 

Не били, але «запакували» в бус

— Віталик розказував, що відкрились двері, з буса вискочили троє, один впіймав за руку, другий вхопив за велосипед, третій став ззаду, напевне, щоб не тікав, — пригадує дружина. — Вони сказали, мовляв, з’ясуємо ваші дані. Чоловіка не били, але «запакували» в бус. Завезли в Гусятин, дорогою «злапали» ще трьох чи чотирьох. Кілька годин вони всі чекали, щоб зібрали лікарів на ВЛК, бо був вихідний. 

Кожного з «новобранців» водили між кабінетами у супроводі військових. Ті ж стояли під кабінетом і чекали, доки черговий кандидат не вийде. Видавалось, що люди під конвоєм, каже пані Любов. 

— Ще до години часу чоловік всіх лікарів пройшов, — каже Любов Яблонська. — У мене важка хвороба (редакції відомий діагноз, з етичних міркувань ми його не розголошуємо — прим. авт), чоловік про це казав, бо і в нього печінка дуже боліла, і тиски скакали, і хребет страшно болів, і ще купа болячок, бо то вже вік який. У нього в роті зубів 4-5 лишилось, щоб лікувати і вставляти – грошей не було. Йти по лікарям перевіряти печінку також не було за що. Він (чоловік — прим. авт.) згадував, як казав лікарям ВЛК про болячки, а вони сміялись, мовляв, ти ще можеш воювати. Визнали здоровим і придатним. 

Віталію 24 лютого видали «бойову» повістку принацмні так чоловік розповідав рідним. Та повезли його бусом додому, аби взяв паспорт і військовий квиток, а також радили зібрати білизну, шкарпетки. І попередили, щоб не надумав, бува, тікати. Мовляв, не пересидиш.   

 

Тікав городами

Чоловік зайшов до хати, у цей час до подвір’я під’їхали дружина із тещею. Жінка запевняла працівників ТЦК, що у неї хворе серце, має ще серйозні проблеми зі здоров’ям. Що дітей у них немає, і їй потрібен догляд. Мати вже літня і цього не зможе зробити. Тоді один з військових поцікавився, чи має жінка групу інвалідності. Вона пояснювала, що немає, бо для цього потрібно бодай в лікарню лягти. А на це треба гроші, які у родині зовсім не було. Жінка каже, то були працівники ТЦК з Одещини, які саме працювали на Тернопільщині. На всі слова жінки, яка вже була у відчаї, один з них лише видав: «А ми що дурно його сюди везли?»

Теща згадує, як Віталій в цей час був у повній паніці. Згадує, як питала, куди він йде і що тут відбувається. А зять лише видав, мовляв, беруть на війну. 

— Куди ти підеш, 55 років, ти слабий і ледве ходиш, — згадує пані Галина ту розмову із зятем. І зізнається, бачила, як зять із її сином побігли городами. А вона із донькою тим часом говорити з представниками ТЦК. — Дочка хвора, хто біля неї мав ходити? А біля мене? Живемо дві сім’ї на 4 тис. грн пенсії. 

Чоловік не виходив, тож представники ТЦК викликали поліцію, згадують родичі. Копи приїхали під будинок, трохи постояли і поїхали. Невдовзі і військові поїхали. А через тижнів два до них завітав поліцейський. Його прізвища ані теща, ані дружина не пам’ятають, але той сказав, що треба написати пояснюючу і цікавився, де чоловік. Дружина зізнається, — з відчаю обманула, що поїхав до родичів на Схід України. Тоді жінок почали страшити, що подадуть його у розшук. А як не відгукнеться, подадуть в кримінальний розшук. 

— Віталій певний час жив у моєї мами, а потім повернувся додому, але з хати не виходив, — згадує Любов Яблонська. — Більше поліції у нас не було. Але чоловік боявся, дуже боявся. Казав, мене візьмуть, бо я пройшов ВЛК. Сам розмірковував — посвідчення водія він не має, комп’ютера не знає, вищої освіти немає, – куди пошлють, — тільки на передову, на нуль. Як візьмуть в полон, будуть бити і знущатись, бо я вже старий. Як відмовлюсь — посадять, бо ухилянт. А там життя за гратами, зважаючи на вік і болячки, — не витримає. 

 

Все торочив: життя не буде

Жінка згадує, як з усіх сил намагалась заспокоїти чоловіка. А той, ніби зазомбований, лише твердив: ми нічого не зробимо, ви не розумієте, я в клеймі, бо я вже ухилянт. І тоді він почав говорити про суїцид. Мовляв, так просто можна раз і назавжди з цим всім покінчити. Але він боїться… 

— Останній тиждень він ходив по хаті, так боявся, що йому шкіра тріскала, — Любов Яблонська плаче. — Я йому казала, не бійся, та люди Сталіна і Гітлера пережили – і ми це переживемо. А він відповідав, мовляв, що це за життя, — я не можу з хати вийти. Він такий життєлюбний був, кошеня, песеня хтось викинув — він вже підбирає. Ніколи в хаті не сидів, весь час щось робив, дуже тішився, як щось виходить. А тепер все торочив: життя не буде. Бо відповідати і йти в тюрму все рівно мушу. Я старий, того всього не витримаю. Я вже не могла його розрадити. 

Зранку 13 травня пані Люба пішла до матері, що живе неподалік, сапати картоплю. Жінки не було години чотири, а коли повернулась — Віталія у хаті не було. Вона побігла до туалету — і там немає. Повернулась до хати, аби в іншій кімнаті подивитись — і там немає. Люба згадує, як побігла до хліва — чоловік був у петлі, і вже був мертвим. 

— Я по хвилинам пригадую той ранок, тільки й чула від чоловіка, я так не можу, так боюсь, — пані Любов зупинила розмову, жінка плаче і не може опанувати себе. — Завжди, як я десь йшла, чоловік проводжав мене, прощався. Того ранку очі в підлогу — навіть нічого не відповів. Певно, вже спланував собі день… Я як його побачила в петлі, кричала, шукала ніж, щоб відрізати. Набрала маму, брат за хвилину прибіг, зрізав, почав робити штучне дихання. За хвилин 5 приїхала швидка, підключали апарати, реанімували. Все марно… Казали, вже було запізно… 

Що саме виявили у Віталія під час розтину, ані жінка, ані теща не знають, як і те, чи перевіряли експерти його прижиттєві хвороби. Але, за словами тещі, голову розрізали точно: через пів голови до вуха був великий шрам. Але дружина каже, що ще коли проходив ВЛК, чоловікові казали, що там хребет весь чорний. 

— Тоді я не могла це все усвідомити і займатись, бо треба було терміново виготовляти документи, аби поховати чоловіка, — згадує пані Люба. —А так виходить — немає грошей відкупитись, то ти здоровий. Його довели. 

 

Тільки так – довели до того

До цього чоловік, запевняє пані Люба, не думав ні про яке самогубство. Жили як могли, нікому не заважали. Він тішився, був таким життєлюбом… А потім два місяці не жив, а існував. Все казав, «бронік», обладунки – це 40 кг, та я не витримаю в них бігти, щоб ще руські не спіймали і не знущались. Ще такі муки на старість мають терпіти. А як піде до тюрми як ухилянт, там не буде кращого ставлення, ще й клеймо зека до кінця життя. 

— Щось стукнуло – біжить до вікна, ночами не спав і все думав, що то ним приїхали, — згадує пані Люба. — Він почувався загнаним у глухий кут, з якого виходу нема – або тюрма, або війна. Його загнали у глухий кут, іншого виходу з якого він не побачив… 

Що зятя довели до самогубства, переконана і його теща Галина Яблонська. 

— Тільки так – довели до того, — літня жінка намагається опанувати себе. — Він з дитинства натерпівся, жив у дитбудинку. Дорослим ніколи не пив, не курив, спокійний чоловік, і вдома жили душа в душу, тільки що дітей не мали. Зовсім ніколи сварки не було. А тепер просто слів немає. Ми не думали, що він таке може зробити… 

«20 хвилин» звернулись до Тернопільського ТЦК та СП із запитом. Зокрема журналісти цікавились, чи вручали повістки Тараканцю Віталію Івановичу і коли? Чи проходив він ВЛК, і, якщо так, коли і чи визнала комісія 55-річного чоловіка придатним до військової служби. Чи отримував він повістки від ТЦК для подальшого проходження служби за мобілізацією – якщо так, коли. Чи мали місце конфліктні ситуації, застосування сили до зазначеного громадянина з боку працівників ТЦК чи словесні конфлікти? 

 

Що кажуть у ТЦК і поліції?

У відповіді на запит журналістам повідомили, що Тараканець Віталій Іванович прибув до одного з територіальних підрозділів ТЦК та СП ще 24 лютого 2024 року та пройшов ВЛК. 

— За рішенням військово-лікарської комісії, був визнаний придатним до служби у Збройних силах України та відпущений до місця проживання, — повідомив «20 хвилин» начальник Тернопільського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Денис Савчук. — У цей же день йому було вручено повістку про явку в підрозділ комплектування для додаткового уточнення військово-облікових даних. Однак після того, як Тараканець В.І. покинув приміщення ТЦК, він більше не з’являвся і не повертався. 

«За наявною інформацією, співробітники відповідного територіального підрозділу втратили контакт із вказаною особою, — запевнив у відповіді на запит Денис Савчук. — Заходи фізичного впливу, морально-психологічного тиску та примусу до нього не застосовувалися. Про те, що гр. Тараканець помер, дізналися із засобів масової інформації». 

— Причетність військовослужбовців до смерті потерпілого не встановлено, — запевнив Денис Савчук. — Офіційно повідомляємо, що усі військовослужбовці ТЦК СП Тернопільської області будуть сприяти проведенню розслідування та встановленню істини у справі в межах своїх повноважень. 

У відповіді на запит у ТЦК повідомили, що Віталію дали повістку саме для уточнення облікових даних. Але водночас він був визнаний ВЛК придатним до служби.  То чи вручили йому повістку вже для подальшого відправлення в один з навчальних центрів? Чи передавали дані для розшуку в поліцію чи притягнення до відповідальності? Ці всі питання ми адресували до ТЦК. Як нам нададуть відповіді — опублікуємо. 

«20 хвилин» після зібраного матеріалу знову звернулись до поліції із питанням, чи після заяви дружини розслідуватимуть таки цю справу як ймовірне доведення до самогубства. Речник поліції Тернопільщини Сергій Крета запевнив, що таку версію перевірятимуть в рамках розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР у день смерті потерпілого. 

 

«20 хвилин» й надалі стежитимуть за розвитком подій у цій справі та повідомлятимуть про зміни читачів. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (23)
  • Даша Кульчицька

    Просто людина була слабкою,ось і все.
  • Надія Шевчук

    Я рідна тітка Віталіка.

    Звати мне Надія.

    Віталік виріс коло діда і бабусі.

    Я його винянчила.

    Він служив на атомній підводній лодці3 роки.

    Любив дуже землю.

    Мів її доглядати.

    Був спортивним.

    Я зним не спілкувалася8 років.

    Мої два сини добровольці  на фронті.

    24 лютого, після обіду були вже на воєнкоматі.

    Старший за третій рік ,тільки 20 днів, був у відпустці.

    І то на похорон батька.

    Менший другий рік.

    Те, що сталося, це шок для мене і моєї родини.

    Лють, розпач, огида, гнів, біль, це все у моїй душі.

    Велике горе прийшло до нас українців.

    Війна, це смерть, хаос, розруха.

    Кожний мужик по закону18 - 60 має стати на облік.

    Чому працівники ТЦК мають ловити когось, як колорадських жуків?

    Віталік мав готову сумку.

    Зловили, не повезло, мовчки іди.

    Чому тиЛюба разом з мамою не благословили?

    А може він був би найсміливіший солдат.

    А може копавби найкращі бліндажі для хлопців.

    А якщо б і загинув, то тернопільщина зустрілаби на колінах ,як героя.

    Що виграли?

    Ви бачили, що він у депресії, сильний страх.

    Де виклик швидкої?

    Прокапали і все.

    Депутати і їхні діти не будуть воювати.

    Така аксіома життя.

    Ми бідні люди маємо захищати свою землю.

    Ганьба втікачам, ухилянтам.

    Ганьба і позор мамам, дружинам, що ховають своїх Квіточок.

    Мої сини плюються.

    Віталік мав тільки одне ,Душу"

    Кому її відав?

    Він мене добре знав, не обідиться ,за мою публікацію.

    Молюся, але дуже дуже важко.

    А могло б цього і не статися.

    І якщо б і загинув, то ти Люба, була б вдова Героя.

    А так?
  • Юрій Самуляк

    Ні грама не шкода.
  • Люба

    Ніхто не був в ТЦК і не бачив поводження їх з нашими хлопцями. Вони б'ють і знущаються, виродки , а самі не хочуть на передову. Так не судіть чоловіка що він так вчинив, значить добре йому накипіло.

keyboard_arrow_up