Живуть у мережі, а в житті гостюють

Постійна присутність у мережі шкодить психічному, фізичному та соціальному здоров'ю. Перетворює залежних на диваків в очах тих, хто використовує соцмережі, форуми та ігри дозовано та з розумом.
- Вибач, що трубки не брав, відсипався, - пояснює знайомий Іван, до якого не міг дотелефонуватися в обідню пору будного дня. - Ліг спати в шостій ранку. Сидів у “Фейсбуці” і “ВКонтакті”.

Там, як пояснив колега, він відстежував ситуацію з Євромайданом, коментував всякі пости, створював свої теми та вів діалоги під своїми та чужими темами. Зрозуміти таку поведінку, зважаючи на ситуацію в країні, можна – людину просто турбує все, що відбувається, хочеться тримати руку “на пульсі” та є думки, які хочеться висловити.
Проте і раніше, ще до майдану, часто вранці помічав теми чи пости створені чи залишені цим користувачем у другій, а то й четвертій годині ночі. Таке скрупульозне спілкування, на думку фахівців, вже є ознакою залежності від спілкування. Не реального, а саме віртуального. І воно шкодить людині. Однак згаданий друг все ж встигає працювати, бачитись з друзями та відсипатися після важких ночей.
Є і такі тернополяни, які на сон просто “забивають”. Бачити їх доводилось під час студентського підробітку в одному з Інтернет-клубів Тернополя. Десятки юзерів підсідали на онлайн-ігри чи тоталізатори і часто добами (!!!) сиділи в мережі.

- Вночі грати найкраще, - намагався якось пояснити своє захоплення багатокористувацькою рольовою онлайн-грою тернополянин Сергій. - Там зі всього світу люди грають, і вночі найбільше учасників. Ми, різні воїни, об’єднані в армію і разом ходимо в походи. Вдень також граю, бо можна покращити свої вміння, обладунки, рівень в одиночних місіях...
Був свідком того, як цілодобові гравці перемагали загони орків, нищили злих чарівників, вбивали велетенських драконів. Їхній радості не було меж. Своїми рівнями, вміннями та походами гравці мірялися навіть під час коротких візитів до реальності, коли курили, пили каву чи втамовували голод сухариками там же, в кафе.
- Ви не могли б мене пересадити за інший комп'ютер? - запитала якось одна з клієнтів закладу (студентка, яка готувала якесь індивідуальне домашнє завдання) до адміністратора в Інтернет-кафе. - Вибачте, але від хлопця за сусіднім компютером погано пахне...
А пахло й справді погано. Причина, як виявилось, - проста. Людина дві доби (!!!) не залишала закладу.
- Та я ще кілька годин і піду, - пояснив залежний ігроман – хлопець 25 років з вигляду. - Дві доби сиджу, але то небагато. Вдома і так нема що робити. Не працюю.

Ще одна категорія залежних – гіперактивні блогери. Мова йде про осіб, які після будь-якої події залишають у мережі топіки. Не короткі повідомлення у Твіттері, як багато хто робить, а цілі “верети” тексту з приводом та без нього. “На сніданок були яйця”, “Їхав весело в маршрутці”, “Послизнувся на тротуарі”, “Довга черга в магазині”, “Новий телефон співробітника” кожна зі схожих подій чи явищ описується деякими блогерами в усіх деталях та тисячами текстових знаків.
Для таких людей усе це перетворюється в таку собі місію, хобі, стиль життя. Проте насправді, як кажуть фахівців, таким чином вони втамовують брак у спілкуванні, реалізовують загострену потребу в увазі. Забігаючи наперед: один з варіантів змінити таку поведінку – писати мемуари чи вести паперовий щоденник.
- Часто переглядаю різні блоги і виникає питання: людям що, нема чим зайнятися? - каже тернополянин Степан Огризко. - Купа нікому непотрібного сміття, часто взагалі без змісту та якоїсь суті. Просто потік свідомості...

Перший крок у подоланні майже будь-якої проблеми – її визнання та усвідомлення масштабів.
- Віртуальна реальність - мрія і обіцянка кращого життя, повнішого і яскравішого, ніж те, яким живе людина, розповідає практичний психолог Наталія Гаєвська. - За бажанням проводити максимум часу у віртуальному світі стоїть підсвідоме, а часом і свідоме прагнення покинути світ повсякденності і реалізувати свої мрії та бажання. З точки зору психології, віртуальність приносить блаженне забуття проблем та турбот. Психіка захищається від внутрішнього дискомфорту тим, що зміщує фокус уваги з болючої теми на щось стороннє. Це один з механізмів самозбереження психіки.
Міра особистої свободи, пропонована мережею, як вважає фахівець, не так вже сильно відрізняється від світу повсякденності. Віртуальний простір підпорядковується своїм законам і має свої псевдофізичні обмеження.
- Оскільки учасники мережі - це живі люди, то і стосунки з ними підкоряються тим самим психологічним законам, що і в реальності, - говорить пані Гаєвська. - Але при всьому цьому віртуальний світ наштовхує людину на думку: “Я вільний робити все, що захочу, і мені за це нічого не буде”. Це один із головних стимулів, щоб “зависнути” у віртуалі. І тут важливо не те, що у віртуальному світі немає поліцейських, які прийдуть і покарають за неналежну поведінку, а те, що знімається внутрішня заборона на “злочин”.

Віртуальний всесвіт, продовжує жінка, дає шанс відчути той стан, до якого підсвідомо всі прагнуть бути собою.
- Глибоко в душі всі ми відчуваємо свою в тій чи іншій мірі закріпаченість чужими правилами, чужими цінностями й установками, - каже психолог. - Соціальні мережі, ігри чи ще щось інше дає альтернативу реальності, куди час від часу кожен із нас схильний тікати, навіть якщо сам собі в цьому не зізнається.

Ігрову залежність, або залежність від віртуального світу, психологи ставлять на одну лінію із залежністю від азарту, алкоголю чи наркотиків. Тому перемогти проблему самостійно важко. У зверненні ж до фахівців нічого поганого немає. Разом з тим фахівці наголошують, що дозована участь та присутність в онлайні, яка не шкодить вам чи оточуючим та не випадає за рамки нормального, – норма сьогодення. Тож лякатися віртуального простору не потрібно - просто користуйтесь ним з розумом.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.