“Зустрів сонце на найвищій точці Європи”: 22-річний тернополянин підкорив Ельбрус

Тернополянину Ростиславу Підгірському незабаром виповниться 22. До 30-ти років він планує підкорити сім найвищих вершин світу. Він каже, що коли досягаєш, на перший погляд  неможливого, то в буденному житті труднощі проходити значно легше. Про те якою була дорога на найвищу вершину Кавказького хребта, яку ще називають найвищою горою Європи, про плани на майбутнє та шлях до успіху Ростислав розповів у інтерв’ю для читачів “20 хвилин”.

- Коли ви повернулись у Тернопіль та звідки ця ідея підкорити таку складну вершину?

- Я повернувся 28 липня. Взагалі, я хочу підкорити сім вершин світу до тридцяти років. Ось, вже почав. Перед тим як їхати на Ельбрус, я пробіг півмарафон у Львові, щоб підготуватись. Зараз готуюсь до повного марафону. Це 42 кілометри, які треба пробігти. І хочу Ironman ходити - це найважчі змагання в світі. Треба проплисти 3,8 кілометра, 180 кілометрів проїхати на велосипеді і 42 - пробігти. Виходить так, що я люблю робити все, що я не люблю робити. Коли доводиться виходити за межі можливого. Це відчуття,коли ти вже досягаєш цілі - неймовірне. Наприклад, я боюсь висоти - і я вже тричі стрибав з парашутом. Ще три рази я стрибав з моста з роуп-джампінгом. Тобто я так переборюю себе. Не люблю бігати. У мене колись були проблеми з колінами. Я танцював, отримав травму. Тому це мені дається важко. Зараз я спеціально бігаю півмарафони і марафони, щоб довести собі, що можу.

- Як це було? Які відчуття, коли підкорюєш найвищу вершину Європи? Чи змінило це щось у житті?

- Так, змінило. Я познайомився з неймовірними людьми, з Віктором Бобком, який був п’ять разів на Евересті. Йому 58 років і наступного року він збирається вшосте на Еверест. Буде йти четвертим шляхом. Тобто на гору можна зійти з чотирьох сторін. Він іде останнім. І якщо він це зробить - то буде єдиною у світі людиною, що зійшла на Еверест з чотирьох сторін. Люди, які були зі мною там дали мені просто море мотивації.

- Як готувалися до сходження на Ельбрус?

- Я багато бігав в залі на біговій доріжці в спеціальній масці, яка дає лише одну третю повітря. В ній дуже важко бігати. Тай загалом, я багато бігав. Займався напрямком крос-фіту “табата”: хвилину вправа, хвилину ти відпочиваєш. Вправи на витривалість. Не дооцінив, я Ельбрус, бо це було значно важче, ніж я думав. Але після того тепер в житті я зрозумів, що для мене немає нічого неможливого. Якщо там не здався - то в повсякденному житті характер змінюється.

- Яким було спорядження? Скільки тривала дорога? Які відчуття були за кілька метрів до вершини?

- Там холодно дуже сильно, вітер дуже сильний. Мене там застав шторм. Я був одягнений в термоодяг, флісову кофту, сноу-бордну куртку і пуховик, який розрахований на  -25 і було все одно відносно холодно. Шолома не потрібно було. Ми були прив’язані карабінами до гори. На ногах були подвійні черевики, такі “кошки” взуття із зубцями, щоб застрягали в лід і було не слизько. Було ще кілька систем страхування. Половина гори виглядає як Говерла: ти просто піднімаєшся вверх і все. А далі просто немає сил, немає повітря. Кисню там 75 відсотків. Треба було вибрати темп, в якому ми йшли незупиняючись 11 годин з останнього базового табору. Ми зупинились лише раз. Я зробив три ковтки води і з’їв один батончик. Більше не можна. Бо все підіймається в організмі на такій висоті.

- Скільки, загалом часу тривав підйом?

- Я був там десять днів. П’ять днів ми жили на Ельбрусі. А так, то ми підіймались на нижчі гори, проходили акліматизацію. Перша гора називалась Чегет - 3 100 метрів, потім ми підіймались на Ельбрус десь до половини, потім спускались нижче, щоб легше спати було. В першу ніч ніхто не спав, голова просто “тріскала”. Було важко. Один з найемоційніших моментів  - це коли ти бачиш ту вершину десь за п’ятсот метрів. На очі сльози виходять, бо в мене була дуже велика підтримка від сім’ї. В мене мама дуже сильно переживала. І я тоді подумав про неї. Вона не спала цілу ніч, коли я ліз на вершину. І це дуже важливо.

- Яке відчуття, коли стоїш на вершині і розумієш що ти це зробив?

- От коли ми вже йшли штурмувати вершину, то була одинадцята вечора. Я не вірив просто, що от зараз я це зроблю. я кожного разу обертався і питав чи це реальність, чи я не сплю. Багато хто не вийшов туди. З нашої групи до вершини дійшли четверо з семи. В одного хлопця від висоти на деякий час повністю відмовив зір, в іншого - ноги. Вони почекали трохи, поїли і спустились вниз. З нами в таборі жили люди з Китаю, з Америки. За вісім днів нікому не вдавалось зійти на вершину. А наш гід класно орієнтується в погоді навіть без прогнозів. І ми дійшли. Там останні двісті метрів я просто падав, вставав, йшов далі. І коли доходиш до вершини стоїш там і усвідомлюєш, що зустрів сонце на найвищій вершині Європи і ти дійшов туди своїми ногами. Не знаю чи можна тут додати ще щось. Мало хто це робить.

- З чого почалось захоплення спортом?

- Колись я танцював брейк-данс, вигравав Всеукраїнські змагання. Маю багато перемог, справді. Потім я впав на коліно і все. Кар’єра закінчилась. Зараз мій кращий друг, з яким ми разом починали, поїхав в Будапешт танцювати. Вони зараз виграють практично всі змагання в світі. Травма не дозволила продовжити займатись танцями, але я почав шукати себе в чомусь іншому.

- Це був переломний момент в житті?

- Ну так, але я ні на секунду не задумався про те, що все, в брейк-дансі не вийшло - то значить кінець. Вирішив, що буду займатись чимось іншим. І далі почало виходить щось в інших напрямках. Коли я починаю займатись чимось - то вивчаю цю сферу. Наприклад, в роботі. Я зараз працюю торгівельним представником в одній із великих компаній. Вже шість місяців я тримаю першість у продажах і роблю собі от такі перезавантаження стрибками з парашутом і так далі.

- Яким був перший стрибок? Як вдалось зібратись, якщо так боїтесь висоти?

- Я просто довірив людині, яка складала парашут і все. Мій перший стрибок був в Литві. То був не парашут. Спочатку тебе підіймають на висоту 11-поверхового будинку на мотузці, потім її просто відрізають і ти падаєш на сітку. Це перше, що я спробував. То було неймовірне відчуття. Потім був роуп-джампінг в Кам’янці Подільському з моста 53 метри. Це нереальне відчуття. Найкраще відчуття в житті.

- Чим ще займаєтеся? Вистачає вільного часу?

- Читаю книжки, вчу англійську. Маю в плані два міні-проекти, які хочу реалізувати найближчим часом. Встигати все пробує. Так, чимось доводиться жертувати. Але все виходить. Просто потрібно вміти правильно розприділяти час.

- Яким ви бачите себе через п’ять років?

- Не знаю, я точно буду іronman-ом, напевно з якимось бізнесом, навіть не одним і головна ціль - це Еверест. Хочу, щоб ця мрія здійснилась і все зроблю для цього.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.