"Батьківщина" трьох поросят і Білосніжки

Ніщо так не покращує настрою, як вдала мандрівка, пересвідчилась тернополянка Олена. Під час навчання в Бельгії вона поїхала на вихідних на північний захід країни, до невеличкого, але дуже харизматичного містечка Брюге.

Таку подорож колись порадив їй знайомий. "Бувалий" мандрівник казав, що лише там можна відчути дух Середньовіччя, зазирнути в кришталево чисте Озеро Кохання і "облизати пальчики" після хрумких запечених куріпок. А від Брюсселя, де тоді навчалася Олена, до Брюге було зовсім недалеко.
Годинник нагадує Львів
Від опоясаного каналами Брюге Олена чекала чогось особливого. Втім, на пероні дівчині здалося, що вона вже тут була - можливо, уві сні, а, може, наяву. Вокзальні куранти і готичні шпилі старовинних веж нагадали їй Львів. Біля модних авто і двоповерхових автобусів стояли розкішні карети.
За п'ять кроків від вокзальної брами розкинулася стандартна візитка бельгійського міста - старовинний Ринковий майдан.
— У лабіринтах вузьких вуличок мені здалося, наче я потрапила у казку, в якій міцно сплелися минуле і сучасність, - розповідає тернополянка. - Туди-сюди ходили монахи, вбрані у довгі, аж до п'ят сутани і чорні шапки з тасьмою.
Повз гостроверхі будиночки їздили брички, запряжені четвірками коней. За ними, щось насвистуючи, бігали юрби безтурботних дітлахів. Били куранти, грали дзвони, шуміли вуличні шансоньє.

У будинках є свої "скелети"
На пристані, куди спустилися Олена, стояло декілька човнів і туристичних катерів під скляним дахом. У черзі біля "водяних посудин" вже зібралися туристи.
Для прогулянки каналами тернополянка обрала біло-блакитний катер з черепом на емблемі. Ним керував, здавалося, справжній "морський вовк" - статний голландець у смугастій матросці. І не помилилися - судно плило настільки швидко, що від незвички перехоплювало подих.
Будинки з темно-червоної і коричневої цегли почали змінюватись дерев'яними. А крім гербів із ведмежими головами, на їхніх фасадах з'явилися переплетені лінії, схожі на чудернацькі хрестики.
— Я пригадала мультики, які дивилася в дитинстві, - посміхається Олена. - Точнісінько в таких хатках жили троє поросят, Білосніжка і Червона Шапочка.
Капітан катера пояснив англійською, що хрестики, які так здивували дівчину, не що інше, як дерев'яні "скелети" будинків. Як виявилося, в старовину в таких оселях жили як заможні купці, так і прості пивовари. Завдяки гнучким каркасам веселі жителі Брюге прозвали їх "меблями" і щораз пересували рухомі стіни. Тепер, як зауважив чоловік, в місті заборонено споруджувати нові будинки - можна лише реставрувати ті, що є.
Лебеді та озеро Кохання
Коли дівчина спустилася з катера на берег, то побачила невеличке озерце, по якому плавали білі лебеді.
— Вода в ньому була кришталево чистою, а не зеленкувато-сірою, як у довколишніх каналах, - каже вона. - У дзеркальному плесі відбивалося гілля дерев і кам'яні будиночки.
Екскурсовод, який стояв біля Олени, розповідав, що це Мінневотер, Озеро Кохання. Саме тут звучать палкі зізнання на всіх мовах світу. А лебеді - улюблені птахи місцевих - символізують вірність у коханні.
В обідню пору в центрі міста стало пусто, пригадує дівчина. Тільки на відполірованій до блиску бруківці купками лежали "нічиї" велосипеди, за якими краєм ока наглядав суворий поліцейський у касці. Олена вже добряче зголодніла і вирішила трохи підкріпитися.
Стало душно від "блондинки"
Поруч з кафе під назвою "Флісенген" тернополянка помітила двох дівчаток - скрипачок у високих білих чепцях і коротких фартушках із мереживом. Вони награвали душевних мелодій, підспівували французькою і навіть притопували в такт ногами.
— Я й собі зупинилися, стала навшпиньки і заслухалася, - ділиться спогадами Олена. - Однак мій живіт був байдужий до музики і почав протяжно бурчати.
Тож не довго розмірковуючи, дівчина зайшла до напівтемного залу кафе, яке нагадало їй тернопільський бар "Айвенго". Там було гамірно і пахло димом. Під ногами в Олени поскрипувала стерта дубова підлога. За барною стійкою стояв повненький червонощокий вусань і дзеленчав фарфоровим посудом. Помітивши дівчину, фламандець галантно вклонився.
— Поки ми йшли до столика, бармен запевнив, наче тут бував сам Рубенс. Не знаю, байка це чи ні, а я повірила на слово, - каже Олена. - Зрештою, погортавши меню, замовила запечене курча з брюссельською капустою і кухоль світлого пива, яке брюжці називають "блондинкою".
За декілька хвилин тернополянці стало душно - чи то від пінистого пива, чи від вогню, що весело потріскував у мармуровому каміні. А по-домашньому тепла атмосфера потроху заколисувала.
— Я не хотіла вірити, що через дві години в купе швидкісного експресу зі мною залишаться лише солодкі спогади про місто-мрію Брюге, - зітхає Олена.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.