Мандрівка до маєтків Бучацьких на Тернопільщині

Мандрівка до маєтків Бучацьких на Тернопільщині
Майже 200 км проїхали та пройшли кореспонденти “20 хвилин” за два дні під час проекту DiscoveRIA. Мандрували селами уздовж річки Стрипи в Бучацькому районі.

Унікальний водоспадний струмок біля Русилова, двійко замків панів Бучацьких та цікавий печерний комплекс в Рукомиші відвідали кореспонденти “20 хвилин” за два дні
Каскади і Дівочі сльози
Місцеві жителі залюбки підкажуть, де знаходяться водоспади.
- Отам у лісі. Ідіть вздовж річки і прислухайтеся до шуму води, - каже літня місцева жителька Русилова пані Ярослава. - Сюди часто туристи приїжджають.
У різних путівниках вказують доволі різну кількість дрібних і великих водоспадів цього каскаду - від 9 і до 15. Ми ж нарахували п’ять великих - заввишки 5-10 метрів та десь ще стільки ж невисоких водоспадиків.
У селі Жизномир в урочищі Монастирок є руїни оборонного монастиря з XVI ст. Недалеко зі скелі витікає невеликий водоспад Дівочі сльози. Таких дівочих сліз у наших краях багато. Це, мовляв, дівчата, щоб не здаватися в полон татарам і туркам, кидалися зі скель. І звідти почали витікати невеликі водоспади - дрібні, як дівочі сльози.
На скелі – риси обличчя
Блукаючи в центрі Бучача вузькими вуличками, часом вимощеними бруківкою, можна побачити цікаві приватні будинки, ратушу в стилі українського бароко, над якою працював відомий скульптор Іоан Пінзель, і ряд старих храмів - церква Св.Миколая з XVI ст., костел домініканців, комплекс споруд отців-василіан, дзвіниця, на горі - замок Бучацьких із XVI ст.
Від ще однієї фортеці Бучацьких ( XVI ст.) у Підзамочку з червоного каменю тепер може похвалитися напівуцілілими вежами, частиною стін і родовим гербом.
У сусідній Рукомиш ми потрапили якраз на богослужіння.
- Це - чудотворне місце. Сюди приїжджають паломники. У нас на горі зробили хресну дорогу. Священик зараз править службу, він би вам розповів більше, - каже місцева жінка пані Марія. - На одній зі скель видно лик Ісуса Христа. Але я його там розгледіти не можу.
Вдивляємося у велику травертинову скелю - і справді видніються риси обличчя: очі, видовжений ніс...

маршрут

День перший (6.08.11)
Соколів-Русилів-Жизномир-Бучач
Виходимо з автобуса, який прямує до Золотого Потоку, у селі Соколів. Звідти ідемо десь годину в Русилів, де в лісі протікає найбільш водоспадний струмок в Україні. Це - каскад Русилівських водоспадів. Потрапити туди можна від села Русилів або ж від Язлівця. Якщо їдете на авто, то в обох випадках доведеться залишити його в селі, а до лісу іти пішки. Місцеві підказують, що ідемо в правильному напрямку.
Місцина там і справді мальовнича: поміж смарагдового правічного лісу протікає Стрипа. Вздовж берегів - каньйон, із якого визирають пласти червоного каменю. Перший водоспадик починається одразу за селом. Чим далі ідемо - тим більші водоспади - до 6-10 м. В обідню пору вони виблискують на сонці сріблом. До останніх двох не встигаємо дійти: раптово починається дощ. Після нього срібні водоспадики вже схожі на криваві, оскільки грунт там червоний. Хоча на водоспадах активісти періодично організовують толоки, там купа пластикових пляшок, консервних банок, іншого сміття. У кінці Русилівських каскадів колись був місток через Стрипу на Язлівець, але повінь його змила. Якщо ж іти вниз по течії Стрипи, можна вийти в Скоморохи, відомі базою відпочинку і дитячим табором. Ми ж повертаємося до села. Місцеві нас підвозять до головної дороги.
Їдемо в Жизномир. Там у лісі біля Стрипи є залишки старого оборонного монастиря. А з однієї із скель витікає невеликий водоспад. До лісу іти теж довго. Автомобілем туди, мабуть, і не проїдеш - дорога препаскудна. На запитання до місцевої дівчини, чи варто так далеко іти до того урочища - ствердної відповіді не отримуємо.
- Там гарно. Ми їздимо туди на мотоциклах на шашлики, - каже дівчина.
Краєвид в урочищі і справді мальовничий. Правда, і сміття - пластикових пляшок і пакетів - вистачає. У цьому урочищі частина водних туристів розпочинає сплав по Стрипі - вниз до Язлівця та Русилова.
Коли в село заїжджає бучацький автобус, ми так і не дізналися, тож ідемо під гору до магістралі пішки. Бучач зустрічає нас футбольним стадіоном та новобудовами. Цікавіші для туристів будівлі в центрі містечка. На горі - замок Бучацьких із XVII ст. Із нього відкривається гарна панорама на містечко. Правда, від колись потужної фортеці залишилися уламки стін, веж і сміття.

Відео дня
>День другий (7.08.11)
Підзамочок-Рукомиш-Бучач-Тернопіль
Із Бучача прямуємо до Підзамочка. Там теж є залишки фортеці Бучацьких-Творковських, зведеної в XVI ст. Туди - якихось кілька кілометрів. Залишки замку розташовані недалеко від головної дороги. Тож дістатися туди можна як на авто, так і автобусом. Від зупинки громадського транспорту в селі до замку - якихось п'ять хвилин ходьби. На величезному замковому подвір’ї нас зустрічають... корови. Тішить, що корови та телята принаймні не залишають сміття, яке не розкладається. Колись могутня фортифікація з червоного каменю тепер може похвалитися хіба напівуцілілими вежами, частиною стін і родовим гербом з двома левами. Замок розташований на пагорбі, з якого відкривається мальовничий вид на Стрипу, що змійкою протікає по долині. Спускаємося вниз по пахучих травах до ріки. Вздовж берега, як пояснили нам місцеві пастухи, можна дійти до Рукомиша - села, відомого унікальним печерним комплексом.
Рукомиські скелі видно ще з об’їзної дороги. Прямуємо вздовж ріки та соснового лісу з іншого боку. Знайти місток через річку до скель, як виявилося, - непросто. Вона розміщена поміж високих верболозів і кущів. Біля скель у XVIII ст. побудували невелику церкву св. Онуфрія. У самих печерах начебто колись ховались київські ченці, які втекли сюди зі зруйнованого Батиєм Києва.
У наш час там поставили вівтар з іконами, свічками та штучними квітами, постелили килим, провели освітлення. У келії - і справді якась особлива, спокійна атмосфера. Збоку від неї - менші гроти та печери. Кажуть, там теж жили монахи. А в часи війни місцеві ховалися від артобстрілів. Також, як нам розповіла місцева жителька пані Марія, за часів Другої світової переховувалися повстанці. У печери залізти не так і легко, оскільки освітлення там немає, а ліхтарика з мобілки - замало.
На жаль, поспілкуватися з місцевим парохом - отцем Михайлом - нам так і не вдається. Він поїхав на богослужіння в інше село. Зате оглядаємо невеличку церкву. У ній є скульптура св. Онуфрія, яку зробив Пінзель. Також на підвіконні бачимо макет дерев’яної церкви.
Біля дзвіниці в Рукомиші також є джерело з цілющою водою, як казали нам місцеві. Там спорудили фігуру Матері Божої. А поруч - із травертинової скелі з-поміж моху витікає невеличкий водоспадик.
Піднімаємося на пагорб до траси та йдемо попри старий цвинтар і поля до Бучача. Це ще - близько п'яти кілометрів. Повертаємося в Тернопіль дуже втомлені, але задоволені мандрівкою.

Русилівські водоспади

хата в с.Жизномир

ратуша в Бучачі

замок в с.Підзамочок

р.Стрипа

печерний комплекс в с.Рукомиш

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up