Подорож до центру Галичини. Кулебівська трагедія

Ганна Дика малою дівчинкою стала свідком нерівного бою підпільників з більшовиками

Невеличкий хутір Кулеби, захований поміж лісами неподалік села Нараїв, був, на думку підпільників ОУН, не тільки вигідний своїм географічним розташуванням, але й безпечним у стратегічному відношенні… Члени підпільної групи ОУН знайшли тимчасовий прихисток в оселі української патріотичної сім'ї Івана та Марії Янчинських.

21 лютого 1941 року на хуторі сотня енкаведистів оточила сімох підпільників ОУН. На думку хлопців, цей хутір через навколишній ліс був достатньо безпечним, але зрадницька рука з місцевих жителів показала більшовицьким загонам місце перебування підпільників.

Цю подію описував в історичному нарисі «Семеро героїв на Кулебах життя за Україну віддали» Роман Лопушанський – племінник Володимира Лопушанського, який у свої 18 років загинув від рук окупанта.

Хлопців оточили. Для живих виходу не було: або прийняти бій або вбити самих себе, щоб не потрапити у полон і не зазнати катувань.

Очевидці про героїчну смерть

Жителька Кулеб, Ганна Дика тоді 12-річною дівчинкою на власні очі бачила, як гинули молоді підпільники.

- Їх було сім, а більшовиків прийшло 91. Оточили так, що не було виходу в ліс. Я те все бачила без вікно. В мене був сад, то один з хлопців вже лежав застрілений в саду. А другий підійшов до нього, схилився і вистрілив собі в піднебіння. Трьох я знала, то вони загинули тут біля мої хати. Там черешня росла, то на гіллі черешні аж нутрощі висіли, – розказувала пані Ганна.

Марія Янчинська, у хаті якої жили семеро підпільників, теж колись розповіла Роману Лопушанському про бій, який в історії України названий Кулебівська трагедія. Її спогади племінник оунівця описав у своєму творі.

«Цей бій для них став першим і останнім: усі загинули. У кого не поцілила ворожа куля, той застрелився сам, аби не попасти живим у руки енкаведистів. Героїчну смерть прийняли побратими Григорій Москаль із Володимиром Лопушанським, які, обійнявшись, підірвали себе гранатою. Пораненого в голову та плече Івана Галая занесли до хати й кинули на землю. Я попросила, аби поклали раненого на ліжко. Один з облавників здивувався і сказав: "Что, жаль бандіта?" Але все-таки поклали. Забинтувати рани я не зуміла, допоміг зробити перев’язку санітар. При цьому, допомагаючи пораненому, зуміла домовитись із ним, як свідчити, аби хоч мене з двома малими дітками залишили в живих. Щоб якось допомогти господарям, помираючи, Іван Галай зумів сказати енкаведистам: "Не карайте, катюги, господаря, бо він нас прийняв під загрозою смерті".

За словами Ганни Дикої, одного пораненого хлопця взяли живим. Тіла мертвих, як згодом дізнаємося, відвезли до моргу Бучача. Але де поховані хлопці, свідчень тому нема.

Меморіал пам’яті

У селі Кулеби 21 лютого 1941 року загинули:
Гульовський Богдан – мав 21 рік, с.Добромилівка (Збаразький р-н);
Шуран Максим – мав 19 літ, с.Шили (Збаразький р-н);
Лопушанський Володимир – мав  18 літ, с.Стратин, (Рогатинський р-н);
Москаль Григорій – мав 27 літ, с.Стратин (Рогатинський р-н);
Галай Іван – мав 21 рік, с.Стратин (Рогатинський р-н);
Шкапій Григорій – мав 19 літ, с.Добринів (Рогатинський р-н);
Солтис Василь – мав 28 літ, с.Подусільна (Перемишлянський р-н).
Прізвища та імена сімох оунівців викарбувані на меморіальному пам’ятнику борцям за волю України. Його спорудили мешканці 4-ох навколишніх сіл з трьох областей: Нараєва, Підусільної, Добринів та Стратин.  Спорудження меморіалу відбулося 12 липня 1997 року. Відтоді кожного липня кожного року там вшановують героїчний бій сімох підпільників. Зустріч пам’яті Кулебівській трагедії назвали «Чорна вишиванка». 

Назарій НАДЖОГА

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.