Подорож до центру Галичини: Микола Вергун - нараївський літописець

Хор читальні Просвіти, в центрі отець Вергун

Літо, 2011 рік. Сильна гроза над Бережанщиною. З повідомлення прес-служби МНС в Тернопільській області:

«У Нараєві Бережанського району від удару блискавки загорілася церква, збудована на початку ХІХ ст. Пожежа виникла 14 липня о 16.20 у церкві Воздвиження Чесного Хреста, спорудженій у 1830 році. Полум’я частково пошкодило дерев’яні конструкції куполу. Під час гасіння пожежі врятували матеріальних цінностей на 1 млн гривень».

Пожежники врятували не тільки майно, а й унікальну книгу.

- У 2012-му наша громада перекривала храм, повністю замінювали дах, і у склепінні старих балок знайшли цей літопис, – розповів парох Нараєва о. Василь Мартинців.

Автор літопису помер в 1940 році, коли вже були «совіти». Перед смертю, аби не дісталася книга зайдам, він сховав її на горищі храму.
Перша сторінка літопису починається так:

- Іменований з днем 1/3 1929 парохом Нараєва, бажав я пізнати людий, парохію і її історію. Хроніки не було жодної. Була шкільна неостаточна і у латинського пароха мені не доступна, тай та в часі недуги лат. пароха в 1933 році десь щезла.

Нараїв  дня 8 серпня 1933 року
о. Микола Вергун – нараївський парох і м. декан, поч. Радник Митрополичої Консесторії

Як виник Нараїв

Микола Вергун писав українською, яка досить схожа на вимову нашої діаспори США та Канади. Добавляв записи польською чи латиною з історичних документів, які зумів віднайти.

У своїй «повісті минулих літ» священик зауважує, що православна віра, а згодом греко-католицька, на Опіллі існувала раніше римо-католицької. Поміж це, називає поіменно польське панство, яке заснувало Нараїв та сусідні села чи володіло ними з ХIV-ХV століття аж до Австро-Угорської імперії.

На відміну від офіційної версії заснування Нараєва, отець-парох пише, що містечко з’явилося чи не на століття раніше. Офіційна дата першого спогаду про заснування 1443 рік, але за літописом Миколи Вергуна рід шляхтичів Нарайовських тут осів в ХІV столітті.

«Оселю Нараїв мав заложити після иньших жерел Вартоломей Нарайовський гербу «Яніна» в ХІІІІ століттю, що набув ту посілість наслідком женитьби з Катериною, донькою Юрія Свірецкого, тодішнього магната власника осель Романова, Сьвіржа, опісля Буша, Поручина і Лісник».
Варто зауважити, герб «Янина» належить 275 родам польської, української, литовської та білоруської шляхти. Його навіть присвоювали собі російські дворяни опісля входження польських та українських земель до складу Російської Імперії.

Виникнення герба датують за переказами 1246 року, в час передостаннього хрестового походу. У XVII столітті польських астроном Ян Гевелій використав емблему цього герба, як родового герба Яна ІІІ Собєського, для назви нового описаного ним сузір’я Щит (Scutum).

Втім, за іншими літописними даними, в тому числі Миколи Вергуна, історичним гербом Нараєва і засновників Нарайовських вважається срібна троянда на синьому полі.        

Також Микола Вергун дає рік заснування однієї з найперших друкарень в Україні. Вона була скоріше на Опіллі, чим у Києві, а її книги зберігаються в Центральній бібліотеці Академії наук України, Львівській науковій бібліотеці, Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі, Національній бібліотеці імені Сеченьї в Будапешті.

«У сусідньому місточку Стратині проживає єпископ Теодон Балабан, і так повстала друкарня, що була чинна від 1604 до 1606 року, опісля занедбана і її відкупив Архимандрит Кієво-Печерської Лаври Єлисей Плетеницький з початком XVI століття і в Лаврі у Кієві печаталися вже церковні книжки», - писав священик.

У Стратині друкувалися «Харитонія то ест поповска наука»(1603), «Служебник» (1604) і «Молитвеник или Требник» (1606), що відзначалися високою технічною досконалістю, використанням різних шрифтів і мистецьким оформленням. Стрятинські видання вперше в історії східноєвропейського друкарства були прикрашені сюжетними ілюстраціями, вмонтованими в текст.

Неврожай, голод, холера

Більша половина літопису нараївського священика присвячена подіям ХІХ – першої половини ХХ століть. Він розповідав про місцевий побут, про пошесть холери, які принесли російські війська в 1831 році, про стихійні лиха, які залишали селян без збіжжя, приводили до неврожаю, голоду.

Микола Вергун писав:

«…В р. 1830 був великий неврожай – прямо голод, так що населення було змушене майже даром позбавлятися худібки, панувала велика нужда в наслідок чого много людий вимирало.
В січні 1831 р. панувала в Галичині пошесть холери, заволічена з Росії…
…В 1835 р. був прекрасний і обильний урожай всякого рода збіжа і ярини… Збір плодів був такий великий, що до того часу о так обильнім зборі ані не пам’ятав ані до того часу не чував.
Від 22/ХІІ 1837 до 5/ІІ 1838 панували без перерви дуже сильні морози від 24 степена, а 21/ІІ 1838 було аж 28 степенів морозу. В марті знова впали великі сніги, шо по розтопах спричинили великі повені, а повені зруйнували много міст, місточків і сіл…»

ОКРЕМО

Кримінальна хроніка Нараєва

Цікавою частиною літопису є кримінальна хроніка Нараєва, сусідніх хуторів і сіл. Подекуди тогочасний кримінал може викликати посмішку чи жах, але тоді так люди жили. При цьому, саме з описів такої хроніки найбільше передано літописцем побут сивої давнини на Бережанщині.

Наводимо кілька злочинів, описаних в літописі. Загалом таких історій Микола Ваврух описав безліч.

Супружа трагедія
 
В 1841 р. мешкав в Нараєві-місті військовий патентований інвалід Данило Гарасимець, з природи злющий і авантюрник, упивався і коли раз п’яний прийшов додому і посварився з женою, а розпочавши на добре сварку, почав її відтак добре бити до безтями. Вкінци ударив її кілька разів поліном в голову так, що того самого дня його жена Гандзя померла. Судова абдукція тіла переведена окружним лікарем Мітіом і хірургом Ціренберґом ствердила, що Гандзя Гарасимець померла не виключно внаслідок побиття, але як хоровита померла на удар серця. І Ц.К. Львівський кримінальний суд засудив Данила Гарасимця на 1 рік тяжкої в’язниці. По повороті з криміналу домів, захорував і сам незадовго помер.

Свиня пожерла дитину      

 15/5 1843 р. Марія Яциків, мати двох дітий, з яких одно мало 3 роки, а друге ¾ року життя, пішла собі до міста за орудками, полишивши діти самі. Старша дитина бавилася за печею, а меньша Настуня спала у колисці. Двері хатні були відхилені і до хати влізла її власна льоха і пожерла ту дитину, що була у колисці так, що коли Марія Яциків повернула з міста домів, застала лиш недоїдені ноги і голову Настуні. Старша дитина сховалася із страху за піч і її нічо злого не сталося. Мати зголосилася до кари і була за не доглянутість дещо покарана.

Напад на жандарма            
В падолисті 1892 р. вкрав Наум Захарків колесо від воза у Томка Бая. Коли жандарм Pickut (чех) переводив ревізію в домі Наума – жінка Наума Варварка Захарків (звана Сойчиха) упала до ніг жандармові і нібито просила за мужом, піднесла жандарма за ноги і звалила його на землю. Наум під час того шамотання розоружив жандарма з кріса і були би обоє жандарма задусили, але і люди оборонили і жандарм у смертнім страху добув з боку шаблю і нею порізав Варварку і опісля Наума. Варварка віднесла тяжкі рани на цілім тілі, а Наум був ранений в голову, дещо в лице, в руку і ногу. Наум вилизався з тих ран і ще прожив кілька літ, а Варварку відвезли до шпиталю, та чомусь її там не прийняли – вернула домів, жила ще около 2 тижні, а з ран вилазили черви і так 5/12 1892 р. в страшних муках закінчила життя.
 

Назарій НАДЖОГА, 0-98-123-17-17,  [email protected]

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.